Ватикан оприлюднив документ «Єпископ Риму» про різні аспекти синодальності та вселенської юрисдикції Папи

В документі представлено оновлене прочитання «Петрівських» текстів», розмірковування про походження першості, синодальність, переосмислення  догматичних визначень Першого Ватиканського Собору щодо вселенської юрисдикції Папи

Як повідомив портал www.vaticannews.va, у Ватикані представлено документ Дикастерії сприяння єдності між християнами, який підсумовує екуменічний діалог навколо ролі Папи Римського та здійснення Петрової першості.

У документі зібрані плоди екуменічних діалогів про служіння Папи з метою пошуків форми здійснення першості, яку б поділяли Церкви, що жили в повному сопричасті в перших століттях.

Дикастерія зазначає, що одним з плодів богословських діалогів є оновлене прочитання «Петрівських текстів» (згадки у Євангеліях про роль святого Петра), які історично стали перешкодою для єдності між християнами.

Іншим суперечливим питанням є католицьке розуміння першості Єпископа Риму як інституту божественного права, в той час як більшість інших християн розуміють його як інститут лише людського права.

Значною перешкодою є догматичні визначення Першого Ватиканського Собору. В збірці представлено інше прочитання догматичного визначення вселенської юрисдикції Папи, «визначаючи її поширення та межі».

У багатьох діалогах визнається, що перше тисячоліття християнської історії не повинно бути «ідеалізоване чи просто відтворене», також і тому, що першість на вселенському рівні повинна відповідати сучасним викликам.

Наступна згода стосується артикуляції між «“спільнотним” виміром, заснованим на sensus fidei всіх охрещених; “колегіальним” виміром, вираженим, перш за все, через єпископську колегіальність; та “особистим” виміром, вираженим у предстоятельській функції».

Далі підкреслюється важливість принципу субсидіарності: «жодне питання, яке може бути належним чином вирішене на нижчому рівні, не повинно передаватися на вищий».

Також пропонується чіткіше розрізняти різні обов'язки Єпископа Риму, «особливо між його патріаршим служінням у Західній Церкві та його предстоятельським служінням єдності в сопричасті Церков».

Ще одна рекомендація стосується розвитку синодальності в Католицькій Церкві. Зокрема, запропоновано «подальше осмислення повноважень національних і регіональних католицьких єпископських конференцій, їхніх стосунків з Синодом Єпископів і Римською курією. На вселенському рівні наголошується на необхідності більшого залучення всього Божого люду до синодальних процесів».