Київській вулиці повернуть назву на честь проповідника, вихованця Київської академії, протоієрея Софійського собору Іоана Леванди

Прот. І. Леванда був для свого часу всесторонньо освіченою людиною. Він вважав, що пастир-проповідник має бути на рівні століття і знати не менше, а більше свого слухача. У той час суспільство цікавилося ідеями французьких енциклопедистів і особливо трактатами Вольтера. І. Леванда не проявляв нетерпіння до нових ідей і не спростовував їх в своїх проповідях. І лише одного дня побіжно висловився про померлого Вольтера: "Небіжчик, — не тим будь згаданий, — все життя своє працював з великим успіхом для загибелі своєї та інших".

Вулицям м. Києва, названим в 1940 році на честь керівників більшовицького Січневого повстання 1918 року в Києві, Андрія Іванова та Олександра Анищенка, будуть повернуті історичні назви, повідомляє кореспондент "Релігії в Україні" з посиланням на блог депутата Київради, голови Комісії з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

Це відбудеться на найближчій сесії Київради, вулиці знов називатимуться відповідно провулок Бутишева та вул. Левандовська.

Самої вулиці Січневого повстання вже давно не існує, її було перейменовано у вул. Івана Мазепи, а пізніше, за настоянням представників УПЦ/РПЦ, частина цієї вулиці перейменована у вул. Лаврську. Таким чином, сама подія - Січневе повстання більшовиків проти української влади – вже зникла з мапи Києва. А «герої» тієї події досі увічнені. Тепер, справедливість буде відновлено.

Провулок Бутишева - одна з давніх вулиць Печерська, іменована за прізвищем одного з домовласників - Бутишева з 1803 року. Левандо́вська вулиця з’явилась у 1869 року за прізвищем київського письменника і проповідника, вихованця Київської академії, протоієрея Софійського собору Іоана Леванди.

Як відомо, Іоан Леванда народився у 1734 році в Києві в сім'ї чоботаря. У 1748 р. поступив у Київську академію, де незабаром звернув на себе увагу мистецтвом складання і виголошування промов. Після закінчення курсу служив священиком на Подолі і проявив себе як обдарований проповідник, особливо під час морової виразки (чуми 1770 р.), що осягнула Київ, коли за два місяці померло на Подолі до 6000 чоловік і все населення впало у смуток. У цей тяжкий час Леванда з'явився утішником народу, то вказуючи причину лиха в гріхах, то закликаючи не боятися смерті, бо вона приводить до Бога. За великий подвиг і за свої проповедницькі праці Леванда був переведений до Софійського кафедрального собору, де ще більш підсилив свою проповедницьку діяльність. Після його смерті у 1821 р. було видано 110 промов; у даний час відомо більше 200 проповідей Льованди, зокрема найвідоміше "Слово у Великий п'яток" 1769 р.

Прот. І. Леванда був для свого часу всесторонньо освіченою людиною. Він вважав, що пастир-проповідник має бути на рівні століття і знати не менше, а більше свого слухача. У той час суспільство цікавилося ідеями французьких енциклопедистів і особливо трактатами Вольтера. І. Леванда не проявляв нетерпіння до нових ідей і не спростовував їх в своїх проповідях. І лише одного дня побіжно висловився про померлого Вольтера: "Небіжчик, — не тим будь згаданий, — все життя своє працював з великим успіхом для загибелі своєї та інших". 

Всі, що чули Леванду, захоплено відгукувалися про його чудовий ораторський талант. Проте, як пише одна з сучасних енциклопедій, "читаючи його проповіді тепер, важко зрозуміти, чому вони зробили авторові таку гучну популярність: вони за змістом не є чимось особливим. Не видно також в його творах і глибокої богословської ученості. Причиною їх успіху було, ймовірно, щире натхнення, з яким він їх виголошував".