У православних та греко-католиків наступає Велика П’ятниця

В цю п’ятницю християни візантійської традиції — православні та греко-католики — споминають день Страстей Господніх. Велика П’ятниця відкриває пасхальне тридення, коли церква молитовно переживає центральні події історії нашого спасіння: перехід Сина Божого від Хреста через зішестя у пекло до Воскресіння з мертвих, повідомляє "Релігія в Україні".

В цю п’ятницю християни візантійської традиції — православні та греко-католики — споминають день Страстей Господніх. Велика П’ятниця відкриває пасхальне тридення, коли церква молитовно переживає центральні події історії нашого спасіння: перехід Сина Божого від Хреста через зішестя у пекло до Воскресіння з мертвих, повідомляє "Релігія в Україні".

Вранці Великої П’ятниці відправляють Царські часи. Вони називаються так тому, що у Візантії на них приходив імператор, який зазвичай часи пропускав. На кожному з Царських часів читаються особливі псалми, старозавітне пророцтво, Апостол і Євангеліє — по черзі на кожному часі з кожного євангеліста.

Після Царських часів правиться вечірня, під час якої до храму виноситься Плащаниця. На службі читається пророцтво Ісаї про страждаючого Месію, який “виправдає гріхи багатьох та понесе їх на Собі”. Апостольське читання з послання до Коринтян говорить про значення Хреста Христового: “Слово про Хрест для тих, хто гине, є безглуздя, а для нас, що спасаються, є сила Божа”. Євангельське читання про страждання та смерть Спасителя складане з розповідей різних євангелістів.

Наприкінці вечірні з вівтаря виноситься Плащаниця та покладається на середині храму. Символічно це означає зняття тіла Ісуса з Хреста та його поховання. Плащаниця — це великого розміру плат, на якому зображене покладене у гроб тіло Спасителя. Спочатку до богослужбового вжитку в Візантії увійшов “воздух” - прямокутний покров для Святих Дарів, яким покривали Євангеліє під час процесії входу. А сам термін “плащаниця” увійшов до слов’янських книг тільки з кінця XVI століття.

Одразу після винесення Плащаниці перед нею читається канон “на плач Пресвятої Богородиці” авторства Симеона Логофета. Цей канон зазвичай читають самі священики.