Інтелігенція Львівщини протестує проти передачі музейних цінностей до костелу

1 червня о 9.00 біля Львівської облдержадміністрації розпочалася акція мовчазного протесту інтелігенції проти передачі, після смерті Бориса Возницького, музейних цінностей для костелу у Жовкві, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Львівnews.

1 червня о 9.00 біля Львівської облдержадміністрації розпочалася акція мовчазного протесту інтелігенції проти передачі, після смерті Бориса Возницького, музейних цінностей для костелу у Жовкві, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Львівnews.

Як зауважують організатори акції протесту, дивним чином звернення щодо передачі батальних полотен з музею збіглося із смертю Героя України й директора Львівської національної картиннї галереї Бориса Возницького.

"Ще не встигли покласти тіло Бориса Возницького у сиру землю, як на похороні з вуст польських дипломатів прозвучали претензії стосовно надзвичайно цінних батальних картин, які свого часу Борис Возницький врятував від знищення", - йдеться у заяві.

Текст заяви:

"Століттями український народ стояв на обороні власних земель, воюючи то з турками, то з татарами. Пам'ять про це лише в думах та подекуди у мистецьких творах. Але і це хочуть нам відібрати.

Виявляється, що лише польські гетьмани воювали, а пам'ять про них у польських костьолах в Україні; а їх намагаються перетворити в пантеони Польської Слави. А що ж наші предки не клали своїх голів?! Та уся Українська земля зрошена Українською кров'ю!

По крихті, самовіддано і повсякчасно, впродовж усього свого життя Герой України Борис Возницький збирав мистецькі скарби і історичні артефакти, щоб українці вернули собі історичну пам'ять.

І ще не встигли покласти його тіло у сиру землю, як на похороні з вуст польських дипломатів прозвучали претензії стосовно надзвичайно цінних батальних картин, які свого часу Борис Возницький врятував від знищення, забравши їх з поруйнованого костьолу в Жовкві до музею.

Роками реставратори Львівської національної картинної галереї сантиметр за сантиметром, розклавши величезні полотна на холодній підлозі в Олеську, буквально на колінах, реставрували їх.

Отож, якби не Б. Возницький і його команда однодумців, ці чотири батальні сцени уже не існували б. Зараз вони ще у музеї. Наші діти, наші внуки, гості і туристи не залежно від віри, від конфесійної приналежності можуть їх оглядати. А якщо, як це запланували у Варшаві і Києві, їх передадуть у Жовківських костьол, то окрім невеличкої громади прихожан та польських туристів, хто їх побачить?

Батальні картини не є необхідним предметом богослужіння, а для прикрашення стін костьолу можна зробити копії, сучасні технології дозволяють виготовляти копії, яким не зашкодять ні невідповідності вологісно-температурного режиму, ні брак належної музейної охорони. І копії ніхто не захоче вивезти за кордон.

Музейним цінностям місце в музеях!"