УПЦ КП привезла на Рівненщину мироточиву Дубинську чудотворну ікону

1 серпня, з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, УПЦ Київського Патріархату, на Рівненщину було привезено Дубинську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УПЦ КП.

1 серпня, з благословення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона, УПЦ Київського Патріархату, на Рівненщину було привезено Дубинську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УПЦ КП.

Зустріч ікони відбулася біля Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне. Ікону зустрів архієпископ Іларіон разом з численним духовенством єпархії та великою кількістю вірних.

Було відслужено літургію. Владика Іларіон звернувся до вірних з повчальним словом, в якому наголосив на важливості найбільшої християнської чесноти – любові.

Після завершення літургії було відслужено молебень перед чудотворною іконою Божої Матері.

Архієрей відзначив вагомий внесок міського голови м. Рівне Володимира Хомка та губернатора Василя Берташа у організації перебування ікони на Рівненщині.

Протягом всього дня перед Дубинською чудотворною іконою Богоматері служилися молебні та акафісти, під час яких велика кількість вірних змогли прикластися до мироточивої ікони та помазатись святим єлеєм.

З давніх часів Дубинська ікона Пресвятої Богородиці належала до сімейних святинь знаменитого роду князів Острозьких. Перша згадка про неї датується 1565 роком, коли князь Констянтин Острозький запросив до себе на ночівлю подорожніх. Серед них була незряча жінка, яка самостійно зайшла до кімнати, де була святиня і приклонившись прозріла. Князь одразу відправився в монастир і розповів про все ігумену, а зранку відвіз ікону в Дубинський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. В скорому часі, приклонитись до образу Богоматері почали приїжджали вірні не тільки з України, але і Росії, Польщі, Білорусі, Молдови…

У 1920-ті роки, коли богоборчою владою нищились монастирі і храми, Дубинська ікона потрапила до благочестивої прихожанки монастиря, котра її зберігала до кінця 90-х років ХХ століття. Таким чином, ікону було врятовано від знищення. У 2000 р. ікону передали родині В'ячеслава Юрійовича Павленка, (сьогодні благочинний Новгород-Сіверського району Чернігівської єпархії), де вона у 2004 році замироточила.