Український католицький та Вільнюський університети провели конференцію про литовські джерела київської християнської традиції

У рамках спільного українсько-литовського міжнародного дослідницького проекту «Православні та унійні спільноти у Великому князівстві Литовському: історія, культура, пам’ять» (грант МОН України) 24 листопада 2017 року на історичному факультеті Вільнюського університету відбулась підсумкова наукова конференція Українського католицького та Вільнюського університетів, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УГКЦ.

Під час конференції в рамках трьох сесій («Від лабіринтів пам’яті до концепції проекту», «Вільнюс посеред традицій східного і західного християнства» та «Свято-Троїцький храм і монастир у Вільнюсі») свої доповіді виголосили шість українських науковців з Українського католицького університету, Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка та п’ять литовських дослідників (Ґенуте Кіркіене, Альфредас Бумблаускас, Даріус Баронас, Рута Янонєнє, Юстина Козакайте). У конференції взяли участь також представники Посольства України в Литовській Республіці та ченці василіянського монастиря у Вільнюсі.

Керівник дослідницького проекту від України проф. Ігор Скочиляс у своїй вступній доповіді звернув увагу на моделі міжрелігійної комунікації та організацію соціуму в поліконфесійному і багатоетнічному Великому князівстві Литовському. «Маю на увазі два концепти: про Київську митрополію як репрезентанта «Русі» й захисника прав русинів у середньовічній Литві (середина XIII – середина XVI ст.) та Київську митрополію як третього фактичного, але юридично не визнаного партнера Речі Посполитої обох народів після Люблінської унії 1569 р. З огляду на відсутність спільних для духовенства і мирян загальнодержавних інституцій, Східна Церква у Великому князівстві Литовському стала ідеальним індикатором руської ідентичності та захисником «руської старовини». Вона сформувала спільну для русинів реґіональну київську (києво-віленську) християнську традицію», – зазначив проректор УКУ з наукової роботи.

З-поміж інших доповідей особливе зацікавлення викликала доповідь завідувача кафедри світової історії нового та новітнього часу УКУ проф. Вадима Ададурова. Він представив соціокультурну історію василіанського монастиря наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст., зауваживши, що «значення монастиря полягало не стільки у засвідченні присутності греко-уніатів у другорядному за мірками імперії губернському центрі, скільки у продовженні в нових умовах повсякденної, копіткої праці з підготовки вчених василіян – справжньої інтелектуальної еліти „руської греко-унійної нації”».

На початку 2018 р. за підсумками наукового проекту буде опублікована колективна (16 авторів) монографія українською та литовською мовами (окремими книгами) про історію Свято-Троїцького храму і монастиря у Вільнюсі XIV–XIX ст. Спільне дослідження розглядає історію цієї обителі одночасно в трьох площинах: 1) як внутрішнє життя чернечої спільноти в монастирських мурах; 2) як комунікативну практику взаємодії обителі з іншими духовними осередками Київської митрополії (зокрема монахами-василіянами); 3) як соціокультурну заангажованість монастиря і його насельників у тогочасний публічний простір Вільна й загалом Великого князівства Литовського.