Religion.in.ua > Україна > На згадку про владику-очільника руху за автокефалію УПЦ

На згадку про владику-очільника руху за автокефалію УПЦ


19 03 2010
На згадку про владику-очільника руху за автокефалію УПЦ Діяльність Липківського, спрямована на зміцнення й розбудову УАПЦ, величезний авторитет митрополита серед духовенства та віруючих, спричинилися до нападок і переслідувань з боку більшовицьких органів влади. В жовтні 1927 делегати Всеукраїнського Церковного Собору, під загрозою арешту і заслання всіх його учасників проголосували за переобрання Липківського (17.10.1927)

Іменинники дня 19 березня:

Олексій Михайлович (Романов), рос. цар (1629),

Девід Лівінгстон, шотл. дослідник Африки (1813),

Василь Липківський, укр. митрополит, 1–й предстоятель відродженої УАПЦ (1864), Федір Сергєєв (Артем), рос. і укр. революціонер (1883),

Максим Рильський, укр. поет (1895), Фредерік Жоліо–Кюрі, франц. фізик (1900), Марко Вороний, укр. поет (1904), Альберт Шпеєр, нім. нацист. діяч (1905), Рене Клеман, франц. кінорежисер (1913), Олександр Покришкін, рад. льотчик–винищувач (1913),

Ліна Костенко, укр. поетеса (1930), Емма Андієвська, укр. письменниця, художниця (1931), Егон Кренц, останній керівник НДР (1937), Валерій Леонтьєв, рос. співак (1949), Брюс Уїлліс, амер. актор (1955), Єгор Гайдар, рос. економіст і політик (1956), Євген Жовтяк, укр. політик (1961), Іван Яремчук, укр. футболіст (1962),


Василь Липківський
(7.(19).03.1864-27.11.1937)


Визначний діяч Української Автокефальної Церкви, митрополит Київської і всієї Русі (1921-27).

Народився у с. Попудні Липовецького повіту на Вінничині. Навчався в Уманському духовному училищі, пізніше у Київській Духовній Академії. В 1890-хрр. Липківський був законовчителем державної гімназії в Києві, згодом після прийняття сану священника – настоятелем міського собору, повітовим інспектором церковно-парафіяльних шкіл Липовецького повіту. З поч. 1900-х рр. – завідуючий Київською церковно-вчительською школою.

В 1905 звільнений з роботи за національні переконання, згодом займав посаду настоятеля Солом’янської парафії в Києві, викладав у школах. З поч. 1917 Липківський разом з архиєпископом Володимирським Олексієм, протоєреєм С.Потіхіним, священиком Н.Мариничем очолив український релігійно-громадський рух за автокефалію Української Православної Церкви. Став одним з ініціаторів створення Братства Воскресіння Христа та Всеукраїнської Православної Церковної Ради. 9.05.1919 відправив першу службу українською мовою в Миколаївському соборі на Печерську в Києві.

В жовтні 1921 року Всеукраїнський Церковний Собор (проходив у Києві 11-27.10; за ін. дан., 14-30.10.) затвердив проголошену 1.01.1919 автокефалію Української Православної Церкви і обрав Липківського її митрополитом (висвячений 23.10.1921). Липківський активно працював для ідеї відродження Української національної церкви, за що зазнавав постійних переслідувань. Незважаючи на опір частини промосковськи настроєного духовенства, проводив українізацію церковного життя, сприяв перекладу церковних книг українською мовою. Особисто відвідав бл. 500 парафій, чим сприяв зростанню авторитету УАПЦ в Україні.


Відстоював принцип всенародного собороправства, тоді як більшість єпископів виступала за збереження права на зверхність духовенства у справах управління церквою. Діяльність Липківського, спрямована на зміцнення й розбудову УАПЦ, величезний авторитет митрополита серед духовенства та віруючих, спричинилися до нападок і переслідувань з боку більшовицьких органів влади. В жовтні 1927 делегати Всеукраїнського Церковного Собору, під загрозою арешту і заслання всіх його учасників та під тиском частини єпископату УАПЦ на чолі з єпископом П.Ромадановим проголосували за переобрання Липківського (17.10.1927). Протягом наступних років Липківський перебував під постійним наглядом більшовицьких репресивних органів, декілька раз заарештовувався і ув’язнювався.

22.10.1937 Липківський був черговий раз заарештований, а вже 20.11. засуджений особливою трійкою при Київському управлінні НКВС СРСР до страти і незабаром розстріляний. Липківський – визначний проповідник і перекладач богословських текстів українською мовою, автор ряду теологічних праць “Православна Христова Церква Українського Народу”(1951), “Відродження Церкви в Україні 1917-1930”(1957) та “Відродження Української Церкви” (1961), “Проповіді на неділю і в свята”(1969) та ін.






Повернутися назад