В УГКЦ створили Асоціацію греко-католицьких юристів

17 грудня 2019 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася літургія, яку очолив владика Богдан Дзюрах, секретар Синоду єпископів УГКЦ, з нагоди заснування та першої робочої зустрічі Асоціації греко-католицьких юристів, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УГКЦ.

Під час літургійної гомілії владика Богдан Дзюрах зосередився на євангельському уривку про Страшний Суд. Опісля архиєрей наголосив на відповідальності, яку беруть на себе присутні, засновуючи нову Асоціацію греко-католицьких юристів. Зокрема, єпископ пригадав досвід нечестивих суддів, які брали на себе відповідальність і несправедливо засуджували невинних у період червоного комуністичного терору. Більше того, за словами проповідника, сам Господь Ісус Христос зазнав несправедливого засуду під час свого земного життя.

Саме Пилат стає істинним прикладом несправедливого судочинства, за словами єпископа, — «Пилат вирішив сховатися від відповідальності, перекидаючи її на натовп, на народ... Думав, що цим виправдає себе в своїх очах і в очах нащадків. А сталося навпаки — донині і по віки згадуватимуть це його прилюдне вмивання рук як приклад ганебного самоусунення від захисту правди і фальшивого самовиправдання перед лицем явного беззаконня. Так відбувається завжди: перша невинна кров проливається ще в залі суду, якщо суддя тратить з-перед своїх очей Божий страх і не слухає голосу сумління».

Далі єпископ, актуалізуючи євангельський уривок із засудження Ісуса Христа, звернувся до усіх присутніх із запитанням: «Чи ми не можемо навести прикладів, коли лукаві судді, замість діяти у світлі чинного законодавства, передають повноваження народові, щоб він вирішував, хоч добре бачать і прекрасно розуміють, наскільки народ засліплений і зазомбований? Але вмивають руки зі страху перед власть імущими…».

Також єпископ звернувся із закликом до відповідальності перед Богом і людьми у юридичних справах та «пам’ятати, що над нами усіма є Суддя — Господь живих і мертвих, перед Яким здаватимемо звіт за наші рішення, учинки і слова».

Після літургії відбулося перше робоче засідання новоутвореної Асоціації греко-католицьких юристів. На початку зустрічі єпископ зазначив:

«Аналізуючи повстання аналогічних спільнот і асоціацій в Католицькій Церкві, я зауважив одне цікаве співпадіння: рівно 80 років тому, 6 листопада 1949 року, у Римі відбувся перший Національний Конгрес Союзу італійський католицьких юристів, на завершення якого виступив Папа Пій ХІІ зі своїм словом-напуттям. Те, що ми сьогодні зібралися на ці установчі збори, не означає, що ми запізнилися на цілих 80 років, або що навіть в незалежній Україні не було юристів-католиків. Ні, вони були і є, а ви є доказом цього. Проте, щоб діяти більш скородиновано і цілеспрямовано, щоб взаємно себе підтримувати і обмінюватися досвідом, виникла необхідність об’єднатися в одну спільноту, яка відзначатиметься високими професійними якостями та базуватиме свою діяльність на євангельських принципах соціального вчення Католицької Церкви... Цей Папа на закінчення своєї промови оголосив 4 принципи, якими, на його думку, мали б керуватися католицькі юристи, і які варто собі пригадати:

1. До кожного вироку стосується принцип, що суддя не може просто так звільнити себе від відповідальність за своє рішення, перекидаючи відповідальність лише на закон та на його авторів. Очевидно, ці останні є головними винуватцями в наслідках законів. Проте, суддя, який своїм рішенням застосовує їх до конкретного випадку, стає співпричиною, а тому і співвідповідальним за ці наслідки.

2. Суддя ніколи не повинен своїм рішенням зобов’язувати будь-кого до якоїсь дії, котра сама в собі є внутрішньо аморальною, тобто за своєю природою супротивною Божому чи церковному законові.

3. Він в жодному випадку і жодним чином не повинен визнавати будь-якого несправедливого закону, який, зрештою, ніколи не міг би становити основи для осуду, дійсного перед власним сумлінням і перед Богом.

4. Цей принцип є продовженням попереднього, і ним Папа вияснює, що не кожне застосування несправедливого закону прирівнюється до його визнання чи схвалення, зокрема коли завдяки цьому можна уникнути набагато більшого зла. Втім, це не стосується вироків смерті, яким великим би не було зло, що його можна б уникнути, чи добро, яке можна б осягнути. Іншими словами, людське життя є недоторканною цінністю і суддя повинен про це добре пам’ятати».

Єпископ Богдан Дзюрах також запропонував: «Було б дуже корисним і побажаним, щоб кожен день католика-юриста, а особливо кожна справа, в якій вирішуються людські долі і долі спільнот, родин, народів, починалася із тихої молитви, з прохання про Божу мудрість, Боже світло, Божу поміч. Прикладом такої молитви є «Молитва судді», яка навіть викарбувана на стіні одного з центральних органів суддівської влади тут у Києві. Цією молитвою розпочинаймо нашу працю, прохаючи про Божу милість, поміч і благословення.

Молитва судді

«Боже! Я єдина істота на світі, якій Ти дав частку своєї всемогутності: силу засудити або виправдати подібних до себе. Переді мною люди схиляють голови; до мого слова вони біжать; до моєї мови вони прислухаються; моїм наказам підкоряються; за моїми порадами вони миряться, розлучаються або полишають свої (матеріальні) блага.

За одним моїм знаком двері тюрем зачиняються за засудженими або відкриваються до свободи. Мій вирок змінює бідність на багатство і достаток на жебрацтво.

Від мого рішення залежить доля багатьох людей. Мудрі чи знехтувані, багаті чи бідні, чоловіки чи жінки, діти, молодь, генії та божевільні, ті, що вмирають, і ті, котрі ще народяться, всі від народження і до смерті підкоряються закону, який я представляю, і правосуддю, яке я символізую.

Яку жахливу й важку ношу ти поклав на мої плечі, Боже!

Допоможи мені, Боже, бути достойним такої високої місії, щоб велич цієї посади не спокушала мене! Щоб не охопила мене гордість чи пиха. Щоб не вабила мене спокуса. Щоб не спокушали мене почесті й оманливі знаки величі.

Благослови, Боже, мої руки; увінчай моє чоло, о, мій дух, щоб став я міністром справедливості, якою Ти милостиво обдарував людське суспільство. Зроби з моєї тоги непідкупну мантію!

Перо моє щоб було стрілою, яка вказує траєкторію закону на шляху правосуддя, а не кинджалом, що ранить.

Допоможи мені, Боже! Дай мені сили бути справедливим і рішучим, чесним і щиросердечним, стриманим і добрим, щирим і скромним! Щоб я був непримиренним до помилок, але з розумінням ставився до тих, хто помиляється. Другом істини і поводирем для тих, хто її шукає. Щоб я був тим, хто застосовує закон, але передусім тим, хто його виконує. Ніколи не дозволяй мені «вмивати руки», як Пілат, перед безневинністю, і кидати, як Ірод, на плечі приниженого шати сорому. Щоб не боявся я ні кесаря, ні короля і не від страху перед ними питав народ: Варрава чи Ісус?

Мій вердикт був не нищівною анафемою, а закликом, що відроджує, словом, що підбадьорює, світлом, що прояснює, водою, що очищає, зерням, що проростає, квіткою, що розквітає з людського серця. Мій вирок щоб зміг нести полегшення засмученому і сміливість гнаному. Щоб висушив він сльози вдовиці і заспокоїв сиріт, які плачуть. А коли обідрані, зневажені, знедолені, без надії та віри в людей, вигнані, втомлені, голодні, що ковтають слину, бо немає хліба, з обличчям, вмитим сльозами болю і приниження, проходитимуть перед суддівським кріслом, на якому я сиджу, допоможи мені, Боже, втамувати їхні голод та жагу до справедливості. Допоможи мені, Боже!

Якщо в моєму житті настануть темні часи, коли колючки й будяки зранять мої ноги, коли злість людська стане великою, коли знов запалає полум’я ненависті і кулак підніметься для удару; коли хитрість і обман запанують натомість Добра і звергнуть закони Розуму; коли спокуса потьмарить мій розум і замулить мої відчуття, допоможи мені, Боже!

Коли мене мучитиме невпевненість, проясни мій розум; коли коливатимусь у прийнятті якогось рішення, надихай мене; коли буду спантеличеним, укріпи мене; коли впаду, підніми мене!

І нарешті, коли настане день, і я умру і як підсудний повинен буду з’явитися перед Твоїм Найвищим Ликом для останнього суду, подивись на мене із співчуттям. Вимов, Боже, свій вирок!».