На Львівщині відзначають 270-ліття дерев’яної церкви, а на Вінниччині гниє церква кінця XVIII - початку XIX ст.

270-ту річницю з дня заснування відзначає дерев’яна церква св. пророка Іллі УГКЦ, яка була збудована на Львівщині гуцульськими майстрами за технікою «без єдиного цвяха». А на Вінниччині в селі Петрашівка Теплицького району на очах мешканців гниє стара церква св. Дмитра, будівництво якої датують кінцем XVIII початком XIX століття, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Vbusk.com і Vlasno.info.

Храм св. пророка Іллі селищі Красне на Львівщині є надбанням національної архітектури, який зберіг свій первісний вигляд до теперішнього часу. Підтримували зовнішню красу храму численні реставрації. Найграндіозніша з них відбулася в 1886-1900 роках. Її результатом стало зведення нової дзвіниці біля церкви. Однією з родзинок церкви Святого Іллі є колодязь.

Храмова ікона датується 1765 р. Пам’ятка відноситься до яскравих творів галицької школи. У церкві зберігаються хрест із мощами Пратулинських мучеників і частичка Глинянського хреста. Також є ікона отця Піо з реліквіями та ікона отця Шарбеля з реліквією.

30 липня 2012 року, неподалік від залізничного переїзду, по вулиці М. Грушевського відбулося освячення фундаменту і закладення першої цеглини нового храму УГКЦ св. пророка Іллі. Зараз храм добудовується. Минулого року отець Степан Жукровський з парафіянами провели перші богослужіння в новій будівлі.

А на Вінниччині в селі Петрашівка Теплицького району на очах мешканців гниє стара церква, будівництво якої датують кінцем XVIII початком XIX століття. За словами місцевих мешканців, пам'ятка архітектури з цікавою історією, яка могла б слугувати туристичним магнітом, на сьогодні покинута і забута.

Жителі Петрашівки розповідають, що церква була збудована в сусідньому селі Сумівка, потім волами перевезена в Михайлівку, яка раніше була окремим селом, а зараз - частина села Петрашівки. Культова споруда названа на честь святого Дмитра, бо саме на це свято була відкрита. Щороку 8 листопада на її честь в тій частині села, що колись було Михайлівкою, відзначають свято села.

"Це було місце зустрічей і проводів, в ній хрестили і відспівували. Місцеві діти там любили гратися влітку, а взимку каталися на санчатах. Через це поруч з нею був збудований кіоск в якому продавали солодощі та ситро. Це місце щасливих спогадів не одного покоління, яке руйнується з кожним днем, буквально на очах", - розповідає місцевий мешканець Дмитро Анікін.

Півстоліття тому церква слугували колгоспоною коморою в якій продавали кавуни. "За мого дитинства там була колгоспна комора, продавали там кавуни по п'ять копійок за кілограм, бо в колгоспі був свій баштан. Такий вигляд був у церкви тоді (50 років тому), такий він і тепер - навіть не похилилась. Відтоді її ніколи навіть не фарбували", - каже тутешня жителька Віра Асавуленко.

З розповідей місцевих мешканців, найбільше церква постраждала від радянської влади. З церкви зрізали хрести та зняли дзвіницю і купола. Теж саме очікувало іншу церкву, яка знаходиться в центрі Петрашівки, однак тодішній сільський голова не став брати такий гріх на душу і відмовився виконувати розпорядження партійного керівництва. У післявоєнний період поглумлену церкву перетворили на приміщення колгоспу: там була конюшня, тримали корів та овець. Коли колгосп розпався, церкву мало хто доглядав, тому наразі будівля перебуває в непридатному для богослужінь стані.

За словами голови Петрашівської сільської ради Ігоря Яремушка, вже у період незалежності місцевий меценат хотів відремонтувати церкву, але, побачивши реальний стан будівлі, зрозумів, що її потрібно будувати з нуля. Вся деревина та балки вже давно поперегнивали, а дах повністю протікає. Сільський голова не бачить сенсу відновлювати стару церкву, бо немає для кого. "Саме в тій частині села залишилось біля 50 жителів, тому для кого її реставрувати? В нашу цетральну церкву ходить з десяток людей. Тут церква ще в нормальному стані. Якби люди хотіли, щоб там щось було, то питання було підняте", - каже голова Петрашівської сільської ради Ігор Яремушко.

Пам'ятка архітектури, якій орієнтовно понад 200 років, збудована без єдиного цвяха. Вона могла б стати справжнім туристичним місцем, проте, вочевидь, "доживає" свої останні дні. Символічно, що сьогодні будівля функціонує в якості складу для тамтешнього працівника кладовища, в якій він періодично зберігає свій інвентар.