Капелан ПЦУ розповів про служіння незрячим людям

Незрячі багато чого можуть відкрити для людей зрячих, показати їм те, що вони ніби й бачать, але не помічають, не відчувають. Про це розповів протоієрей Роман Мануляк, який звершує служіння у Львівсько-Сокальській єпархії ПЦУ та вже понад 10 років є духовним наставником для незрячих, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на фейсбук-сторінку ПЦУ.

«Часто ми думаємо, що люди з особливими потребами здоров’я потребують від нас лише якихось коштів чи матеріальної допомоги. Але насправді їм потрібна, найперше, духовна підтримка. Люди, які з різних причин втратили або втрачають зір, є дуже особливими, сильними, вони дуже багато над собою працюють, – розповідає протоієрей Роман. – І хоча через хворобу вони не бачать видимого світу Божого, але Господь їм дав «очі духовні», які бачать набагато більше і ясніше».

«Я цих людей підтримую духовно, але і вони мене як священника теж надихають, духовно збагачують своєю вірою, стійкістю, тим, що вони не падають духом. Ми спільно переживаємо певні проблеми, долаємо їх і разом ідемо по життю», – говорить отець Роман Мануляк.

Бути священником він прагнув із самого малечку. Виріс у побожній сім’ї, разом з батьками ходив до старовинного храму на честь святителя Миколая. «Коли був малим, мені так подобалося, як священник служив. Тож я закручував хустинку і махав нею, як кадилом. Мене в селі тоді й почали називати: «Маленький священник, отець Ромчик», – пригадує він.

Нині протоієрей Роман має вже власну родину – дружину і трьох дітей. А ще займається паломництвом, в тому числі організовує екскурсії і для незрячих людей.

Найбільше він запам’ятав першу духовну мандрівку до монастиря, де перебувала чудотворна ікона Божої Матері, яка допомагає людям з проблемами зору. Підводячи незрячих людей до святині, він відчув у них таку силу віри, яку не можна побачити очима: «Вони «бачать» ту ікону якимись нетілесними очима, вони з такою вірою та надією прикладаються до неї, моляться… І той зв‘язок між іконою і тою знедоленою людиною є неймовірний».

Під час екскурсій отець Роман допомагає незрячим людям бачити те, що бачить він, детально розповідаючи, що і як виглядає, описуючи щонайменші дрібниці, передаючи враження – «малює» образи в їхній уяві. Говорить, що це не важко, бо з любові: «Любити – не значить про це говорити, це значить піклуватися, берегти, триматися разом. Коли незрячі люди йдуть кудись разом, вони йдуть обережно, тримаючись один за одного. Так і всі ми повинні теж одне одного духовно триматися і молитися за кожного, щоб Бог нас вірою скріпляв».