Religion.in.ua > Україна > Мусульмани допомагають хоспісу для літніх людей на Київщині

Мусульмани допомагають хоспісу для літніх людей на Київщині


7 12 2021
Мусульмани допомагають хоспісу для літніх людей на Київщині2 грудня — у переддень Міжнародного дня людей з інвалідністю — на третьому поверсі Ісламського культурного центру Київа, де розташований Центр роботи з жінками, активістки громадської організації «Мар’ям» запакували передачі, що повезуть до Кризового центру «Хоспіс для літніх людей» у селі Скибин у Броварському районі Київської області, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Іslam.in.ua.

Придбані на пожертви небайдужих і принесені ними речі — одяг, засоби особистої гігієни, побутова хімія продукти харчування — розподіляються по коробках. До кожного такого пакунка додають зворушливі листівки, виготовлені учнями гімназії «Наше майбутнє». Діти попіклувалися, щоб мешканці хоспісу відчули тепло добрих побажань. Окремо стоять троянди — волонтери хочуть подарувати квіти кожній жінці, що волею долі опинилася у кризовому центрі. Сформовані сестрами пакунки виносять на подвір’я та завантажують активісти з ГО «Ан-Нур».

— Це не перша поїздка волонтерів-мусульман з допомогою до цього хоспісу, — розповідає голова «Мар’ям» Олена Мироненко. — Хоча на певний час через карантин ми поїздки припиняли, щоб не наражати на небезпеку його мешканців. Це люди похилого віку з безліччю проблем зі здоров’ям, тобто дуже вразливі до будь-яких інфекцій. Але це не означає, що ми припиняли й допомогу: нещодавно ми відгукнулися на прохання хоспісу допомогти з оплатою електроенергії — оголосили збір і завдяки пожертвам лише за один вечір спромоглися зібрати й передати закладу понад 2 тис. гривень.

Як каже Олена, в нинішній поїздці повноцінно задіяні не тільки волонтери-мусульмани ІКЦ Києва, «Мар’ям» та «Ан-Нур», а й небайдужі немусульмани:

— Це деякі кияни: Наталя Дубішина з ГО «Особлива команда» й Тіна Шевченко, і представниця Неформальної групи міжрелігійного миру — ці люди відгукнулись на оголошення про збір, передавали продукти, приносили до мечеті побутову хімію, засоби особистої гігієни, одяг тощо. Тіна принесла також книжки для бібліотеки закладу — вони привезли їх «своїм ходом», і я навіть не згадаю, скільки ящиків! І вони долучилися до поїздки, щоб передати не лише щось матеріальне, а й дещо більше — свою увагу, приділити свій час спілкуванню з підопічними хоспісу. Таким чином, як у прислів’ї, з миру по нитці зібрали й зіткали сорочку. Тож у нас вийшла така дружня, згуртована команда. Незалежно від того, чи мусульманин, чи християнин, чи послідовник ще якоїсь віри той чи той її член, ми об’єдналися, щоб зробити добру справу. До речі, навіть коли все вже було запаковано, люди несли й несли передачі для хоспісу. Як ось Оля Шахід, що передала мед, як сестра Анастасія, що переказала з Лондону певну суму на придбання рушників. Ми дуже вдячні Люді Лукашевич за її сприяння та допомогу… Переконана, такі акції відкривають людям серця, роблять цей світ людянішим.

В акції взяла участь і новонавернена мусульманка Ірина, переконана, що до таких поїздок має долучатися передусім молодь, що замислитися над швидкоплинністю буття й цінностями людей похилого віку, їхнім досвідом:

— Коли йдеться про підопічних хоспісу, що через певні життєві обставини втратили здоров’я, не мають підтримки та контакту зі своїми дітьми — вони ж відчувають таку пустку в серці, таку образу й такий смуток від знеціненности власної особистости… Тож увага, хай не від рідних — це маленька моральна компенсація, хоч якась зачіпка за надію: «Я живий, про мене не забули». Такі поїздки — не просто допомога продуктами чи речами. Це моральна підтримка, ковток милосердя.

Кризовий центр «Хоспіс для літніх людей», де живуть три десятки людей похилого віку та осіб з інвалідністю, здебільшого з числа внутрішньо переміщених осіб, і сам є «переселенцем». Створений 2004 року однією є євангельських церков у м. Алчевську Луганської області коштом вірян, він мусив переїхати у 2014 році на підконтрольну Україні територію з окупації. Добре відомо, що в «ЛНР/ДНР» особливу ворожість відчувають протестанти та створені ними організації. Помічникові пастора Олегу Горбачову, що й нині опікується цим закладом, свого часу довелося з великими труднощами вивозити підопічних з окупованих територій. За мешканцями хоспісу Олег доглядає удвох із жінкою. Більшість підопічних — глибоко хворі люди з важкими діагнозами. Багато лежачих, паралізованих, вистачає й тих, хто через вікові ментальні зміни втратив санітарно-гігієнічні навички: пильнувати стареньких з деменцією, мити їх іноді по кілька разів на день, переодягати, стежити, щоб не було пролежнів, готувати їжу, годувати, мити посуд, прати гори білизни — це важко, але, як каже Олег, це є служіння, яке він обрав сам, і в цьому — теж вияв віри.






Повернутися назад