На Прикарпатті розпочався фестиваль колядників

У селі Криворівня Івано-Франківської області, на Гуцульщині, 7 січня почалася традиційна коляда. На подвір’ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці зібралися гості з усієї України та поза її межами, аби побачити давні різдвяні звичаї, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Suspilne.media та leopolis.news.

Цьогоріч зібралося дев'ять "партій" або "таборів" (так називають гурти колядників із присілків села), які будуть колядувати тут до свята Водохреща, поки не обійдуть усі хати. Після закінчення служби Божої – всі пересуваються на подвір’я церкви. У Криворівні кожен присілок має свою колядницьку партію. Присілків є 9, тому колядницьких гуртів, відповідно, також 9. Колядники формують коло, як універсальний символ сонця, і починають дійство словами:

В неділю рано сонце сходило
Сади вишневі розвеселило.
В саду вишневім цвіток біленький,
Ой народивси Христос маленький.

Не всі можуть піти в колядники, треба бути співучим, мати хорошу репутацію та добропорядну сім’ю. Переважно молоді хлопці залишаються в гурті аж до старості.

Ревіння трембіти сповіщає людям, де знаходяться колядники, а також повідомляє про їх прихід. У гурті колядників завжди мусить бути трембітар.

Місцевий священник Іван Рибарук опікується дійством та благословляє колядників на добру коляду, яку можна буде почути до Водохреща.

Після закінчення урочистої частини на дворі церкви – гурт вирушає у свою довгу колядницьку путь.

Під час підвіконної колядки господарі уважно слухають, а потім вирішують, чи будуть приймати колядників цього року. Не всі ґазди готові запросити до себе, адже треба бути готовим, що приймання може затягнутися до 4-х годин.

Володимир Сліпенчук у Етнографічному музеї "Хата-ґражда" розповідає, що це будинок його сім'ї, а він, як і його предки, кілька років тому ходив колядувати з партією свого присілку. Збираються за тиждень-два у нього вдома, репетиції роблять. Колядок десь 6 різних - є за здоров'я, за умерлих, за вінчування, привітальна, для всіх. Колядники можуть прийти, як на замовлення.

"Це не є традиція. Це є наше життя... - каже він. - Це як футбольна команда. Тобто і атмосфера всередині вашого колективу, і ви разом щось робите. І саме тренування того, що ви співаєте, колядуєте, воно загартовує. Такі, як опришки, ходите горами. Накрилад, є такі будинки, от у нас там є за Погар, це завжди була остання хата, коли йшли колядувати, тому що вона дуже далеко була і туди дійсно на цілий день вибиралися. Тому що там і приймали, і туди дуже далеко іти. Коли снігу там вище колін і ти дерешся, ідеш, це такий драйв, а ти у гуцульському, в штанах, в шапці. Це як похід. Вони самі там сидять. От навіть за цю хату, за яку я говорив, там є бабуся, вона нікуди не виходить, постійно там сидить одна. До неї приходять і цю звісточку про народження Христа приносять прямо туди, їй. Це навіть дуже мило. Її емоції так переповнюють. Уявіть, ти сидиш сам, а тут прийшла компанія 15 чоловік".