Військовозобов’язаний має довести свої релігійні переконання та зв’язок з церквою: Верховний суд розглянув справу ухилянта

Прохання про альтернативну службу потребує забезпечення об’єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань

Як повідомляє «Юридична практика», Касаційний кримінальний суд Верховного суду України розглянув справу громадянина, який ухилився від мобілізації «за релігійними переконаннями».

Відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.

На це серед іншого вказав Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, висновки якого, зроблені у справі № 344/12021/22, наводить пресслужба ВС.

Постанова ККС ВС відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

За обставинами справи

Вироком Івано-Франківського апеляційного суду громадянина визнано винним у тому, що він, бувши військовозобов’язаним, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації ухилився від призову на військову службу.

Після повідомлення військовозобов’язаного в липні 2022 року про обов’язок з’явитися на призовну дільницю ТЦК та СП з метою призову за мобілізацією до ЗСУ він відмовився від отримання повістки, мотивуючи тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням. У зазначений у повістці час на призовну дільницю не прибув.

Висновки Верховного Суду

ККС ВС визнав правильною кримінально-правову кваліфікацію дій особи як ухилення від призову за мобілізацією за ст. 336 КК України.

ККС ВС навів таку аргументацію.

• Гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним, а може бути обмежене виключно для цілей та у спосіб, що зазначені в ч. 2 цієї статті. Критеріями правомірності відповідного обмеження є: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право й дозволяє здійснення його лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
• Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно із ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов’язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
• В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров’я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов’язку захисту Вітчизни.
• За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об’єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань.
• Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

«Право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, та об’єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб», — зауважив ККС ВС.

Суд узяв до уваги, що засуджений не належить до жодних релігійних організацій і проходив строкову службу у збройних силах, у тому числі впродовж 5 місяців після формування в нього, з його слів, заявлених релігійних переконань. За таких обставин колегія суддів погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що засуджений не довів наявності в нього глибокого й непереборного конфлікту між зазначеними переконаннями і військовим обов’язком.