Religion.in.ua > Версія для друку > Керуючий справами УПЦ митрополит Антоній Паканич висунув нереалістичні умови для відновлення сопричастя УПЦ з Константинополем

Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній Паканич дав інтерв'ю сербському релігійному порталу Zivotcrkve, в якому прокоментував, зокрема, проблему розриву канонічних відносин УПЦ з Вселенським патріархатом. Висловлюючи образу на адресу Вселенського патріарха, який дарував ПЦУ томос та начебто не реагує на «агресію» з боку ПЦУ, митрополит поставив низку нереалістичних умов для відновлення цих відносин.

1. В першу чергу, Вселенський патріархат повинен визнати саме УПЦ в єдності з РПЦ єдиною канонічною церквою в Україні. Це означає по факту вимогу відкликання томосу ПЦУ:

«Перш за все, необхідно чітко сформулювати основний принцип: в Україні існує лише одна канонічна Православна Церква — Українська Православна Церква. Саме вона має безперервне апостольське наступництво, канонічну ієрархію, повноту таїнственного життя та глибоке історичне коріння в житті православного народу України. У цьому сенсі лише Українська Православна Церква здатна справді об’єднати вірних — не адміністративно чи організаційно, а євхаристійно, у Христі та в благодаті Святого Духа».

2. Жодних паралельних структур на території України бути не може. Екзархат Вселенського патріархату в Україні не може стати альтернативним об'єднавчим центром, оскільки не є впливовим та незалежним:

«Що ж до Екзархату Константинопольського Патріархату в Україні, то він не являє собою впливової чи незалежної церковної структури. Його існування має переважно допоміжний та представницький характер. Тому розуміння того, що Екзархат може стати певним альтернативним «центром об’єднання» для православних ієрархів та віруючих, які не визнають «ПЦУ», не відповідає православній еклезіології. У православ’ї об’єднує не сама структура, не юрисдикційна приналежність як така, а радше перебування в канонічній Церкві, в якій зберігаються апостольська віра, канонічний порядок та євхаристійна єдність. Окрім цього, неможливо створення жодного нового "центру"».

При цьому єпископ не пояснює, в чому його структура більш впливова та незалежна, щоб могла стати єдиним об'єднуючим релігійним центром.

3. Відновлення відносин з Вселенським престолом має бути виключно на основі «канонічної істини» (очевидно, мається на увазі знову-таки надання томосу ПЦУ, яку керівництво УПЦ вважає порушенням канонів):

«Коли йдеться про можливість відновлення сопричастя між Українською Православною Церквою та Константинопольським Патріархатом, слід наголосити, що Церква за своєю природою завжди живе згідно з надією на мир та відновлення єдності, бо розбіжності – це рани в Тілі Христовому. Однак таке відновлення може бути досягнуто виключно на основі канонічної істини, а не шляхом замовчування чи ігнорування існуючого порушення церковного порядку».

Антоній ще раз підкреслив, що для початку будь-якого діалогу з Константинополем останній має визнати УПЦ єдиною канонічною структурою в Україні. Жодні «зовнішні форми» міжцерковного «співіснування» або створення паралельних структур до справжнього миру не приведуть:

«Справжнє оновлення сопричастя можливе лише за умови визнання Української Православної Церкви єдиною канонічною Церквою в Україні, з відмовою від підтримки розкольницьких структур та поверненням до соборного, всецерковного способу вирішення питань, що стосуються повноти вселенського Православ'я.

Без цього жодні зовнішні форми «співіснування» чи створення «паралельних центрів» не приведуть до справжнього миру в Церкві».

Коментар редакції: владика Антоній, даючи інтерв'ю сербському порталу, забуває, що Сербська церква ще донедавна мала дуже схожу ситуацію з Македонською автокефальною церквою, яку визнали без покаянь та формального зняття анафем. Тим самим єпископ, наполягаючи на слідуванні канонічній правді, демонструє якраз подвійні стандарти та вибірковість, які базуються скоріше на політичній доцільності, аніж канонічній пунктуальності. Крім того, владика очевидно не хоче дивитись реальності в очі і визнавати катастрофічний антирейтинг своєї структури, продовжуючи наполягати на тому, що тільки УПЦ може об'єднати весь український народ. Висунення таких нереалістичних ультиматумів та попередження про неможливість досягнення миру на інших умовах є сигналом, що УПЦ буде продовжувати свою деструктивну діяльність і щодо української держави, і щодо суспільства.