Київський Патріархат відреагував на збір підписів в РПЦ за «возз’єднання Росії, України та Білорусі»
27 09 2012
УПЦ КП поширила коментар свого прес-центру, в якому заявила про зазіхання РПЦ на суверенітет, незалежність та Конституційний лад України, а також "наслідування найгірших зразків імперської політики царизму"...
Українська Православна Церква Київського Патріархату поширила коментар свого прес-центру на збір підписів в РПЦ за "возз’єднання Росії, України та Білорусі", в якому заявила про зазіхання Російської Православної Церкви на суверенітет, незалежність та Конституційний лад України, а також "наслідування найгірших зразків імперської політики царизму", повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УПЦ КП.
Подаємо текст коментаря:
"У зв’язку з численними запитами кореспондентів ЗМІ щодо ставлення Київського Патріархату до ініціативи проведення референдуму про «возз’єднання Росії, України та Білорусі», яка 21 вересня 2012 р. року отримала благословення і підтримку від голови Синодального відділу Московського Патріархату зі взаємодії Церкви і суспільства протоієрея Всеволода Чапліна, повідомляємо наступне.
Найперше, в Українській Православній Церкві Київського Патріархату таку ініціативу і благословення на неї РПЦ розцінюють як зазіхання на суверенітет, незалежність та Конституційний лад України як держави. Своїми діями автори ініціативи та Московський Патріархат, який їх підтримав, фактично ставлять під сумнів рішення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., коли народ України понад 90% голосів ствердив Акт проголошення державної незалежності.
Зрозуміло, що в межах Росії її громадяни можуть збирати підписи щодо будь-яких референдумів. Але в Україні до заявленої теми референдуму можна поставитися лише так, як поставилися би в самій Росії до проведення в нашій державі референдуму «на підтримку визнання Імарату Кавказ» або про скасування інституту Президента РФ.
Говорячи у своїх заявах про «возз’єднання» та «єдиний народ», автори ініціативи по суті не визнають українців окремим народом, тим самим наслідуючи найгірші зразки імперської політики царизму та вчення КПРС про «нову спільноту – радянський народ». Історія довела хибність таких політичних ідей, тому місце їм – на її звалищі.
Заклики до «возз’єднання» виглядають дивними на фоні нинішнього примарного існування «Союзної держави Росії і Білорусії», яку давно вже можна було, при бажанні, перетворити на щось більш реальне. Натомість ми бачимо, як між частинами цієї «держави» регулярно виникають «війни» – газова, молочна, інформаційна, авіаційна і так далі. Сумний приклад буття «союзної держави» є наочним підтвердженням того, що за московськими гаслами про «братні відносини трьох народів» стоїть одне – бажання відновити таку владу Кремля, яку він мав раніше, за часів Російської імперії та СРСР.
Публічним і закулісними авторам ініціативи та їхнім прибічникам варто порадити, перш ніж братися за «возз’єднання» з сусідами, навести порядок у власному домі. Безперервні терористичні акти на Кавказі, криваві зіткнення та вбивства на ґрунті етнічних конфліктів в Москві та регіонах – ось на які проблеми слід звернути свою активність тим, хто хоче, щоби Росія мала краще майбутнє. Бо в гонитві за примарним відродженням імперії Кремль може втратити свою владу і над тим, що від неї залишилося.
Ми завжди говорили, що РПЦ використовується Кремлем як інструмент політичного впливу на Україну. Участь Московського Патріархату в референдумній авантюрі яскраво це підтверджує. А вірних УПЦ МП знову ставить перед вибором: бути патріотами Української держави чи маріонетками Москви?
Київський Патріархат незмінно виступає за добросусідські відносини України і Росії, Української та Російської Церков. Але навряд чи такі відносини можна збудувати тоді, коли одна сторона бачить їх рівноправними, а інша лише бажає бути «старшим братом» і панувати, як колись."
Найперше, в Українській Православній Церкві Київського Патріархату таку ініціативу і благословення на неї РПЦ розцінюють як зазіхання на суверенітет, незалежність та Конституційний лад України як держави. Своїми діями автори ініціативи та Московський Патріархат, який їх підтримав, фактично ставлять під сумнів рішення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., коли народ України понад 90% голосів ствердив Акт проголошення державної незалежності.
Зрозуміло, що в межах Росії її громадяни можуть збирати підписи щодо будь-яких референдумів. Але в Україні до заявленої теми референдуму можна поставитися лише так, як поставилися би в самій Росії до проведення в нашій державі референдуму «на підтримку визнання Імарату Кавказ» або про скасування інституту Президента РФ.
Говорячи у своїх заявах про «возз’єднання» та «єдиний народ», автори ініціативи по суті не визнають українців окремим народом, тим самим наслідуючи найгірші зразки імперської політики царизму та вчення КПРС про «нову спільноту – радянський народ». Історія довела хибність таких політичних ідей, тому місце їм – на її звалищі.
Заклики до «возз’єднання» виглядають дивними на фоні нинішнього примарного існування «Союзної держави Росії і Білорусії», яку давно вже можна було, при бажанні, перетворити на щось більш реальне. Натомість ми бачимо, як між частинами цієї «держави» регулярно виникають «війни» – газова, молочна, інформаційна, авіаційна і так далі. Сумний приклад буття «союзної держави» є наочним підтвердженням того, що за московськими гаслами про «братні відносини трьох народів» стоїть одне – бажання відновити таку владу Кремля, яку він мав раніше, за часів Російської імперії та СРСР.
Публічним і закулісними авторам ініціативи та їхнім прибічникам варто порадити, перш ніж братися за «возз’єднання» з сусідами, навести порядок у власному домі. Безперервні терористичні акти на Кавказі, криваві зіткнення та вбивства на ґрунті етнічних конфліктів в Москві та регіонах – ось на які проблеми слід звернути свою активність тим, хто хоче, щоби Росія мала краще майбутнє. Бо в гонитві за примарним відродженням імперії Кремль може втратити свою владу і над тим, що від неї залишилося.
Ми завжди говорили, що РПЦ використовується Кремлем як інструмент політичного впливу на Україну. Участь Московського Патріархату в референдумній авантюрі яскраво це підтверджує. А вірних УПЦ МП знову ставить перед вибором: бути патріотами Української держави чи маріонетками Москви?
Київський Патріархат незмінно виступає за добросусідські відносини України і Росії, Української та Російської Церков. Але навряд чи такі відносини можна збудувати тоді, коли одна сторона бачить їх рівноправними, а інша лише бажає бути «старшим братом» і панувати, як колись."
Повернутися назад