Religion.in.ua > Версія для друку > Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ(о) об’єднується з УГКЦ

1 квітня 2015 р. в Свято-Дмитрівському катехитично-пастирському центрі м. Харкова пройшов XXV єпархіальний собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ(оновленої), на якому ухвалено рішення звернутися до керівництва УГКЦ "з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдности" УГКЦ і Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ(о) та доручити архиєпископу Ігореві (Ісіченку) розробити стратегічну програму розвитку його єпархії відповідно до цих порад, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, зареєстрованої як УАПЦ(оновлена).

У єпархіальному соборі взяли участь 37 делеґатів від парафій і братств.

Після доповіді «Харківсько-Полтавська єпархія перед викликом російської аґресії» (декан о. Дмитро Романків) та обговорення було ухвалено скласти список священиків єпархії, уповноважених на капеланське служіння, і надіслати його до Міністерства оборони України для внесення до Реєстру військових священиків, розробити приписи служіння літургії у районі бойових дій, провести збір літургійного посуду й богослужбового облачення для капеланського служіння, створити єпархіяльний фонд для утримання капеланів.

Жваві дискусії викликала доповідь архиєпископа Ігоря (Ісіченка) «Політичні проєкти й канонічні перспективи подолання церковного поділу». Більшістю голосів було прийнято ухвалу «Про участь Харківсько-Полтавської єпархії у творенні Єдиної Помісної Церкви»:

"Ухвала 2 XXV єпархіяльного собору Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

    Керований прагненням до подолання церковного розколу,
    натхнений Господнім побажанням «щоб усі були одно» (Ін. 17:21),
    беручи до уваги суспільну потребу в творенні єдиної Помісної Церкви в Україні,
    переконавшись у неможливості канонічного поєднання з Українськими Православними Церквами в діяспорі,
    відкидаючи неканонічні шляхи творення церковних об’єднань,
    вірячи в перспективу сопричастя Української Церкви з Церквами старого і нового Риму,

XXV єпархіяльний собор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви ухвалює:

    Звернутися до Блаженнішого Патріярха Святослава і синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдности Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємницею київської духовної традиції.
    Доручити архиєпископу Харківському і Полтавському Ігореві розробити стратегічну програму розвитку Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відповідно до цих порад.
    Настоятелям парафій провести роз’яснювальну роботу в громадах про історичні витоки єдности Київської Церкви, причини її поділу та канонічні перспективи відновлення єдности."

Цікаво, що на запитання кореспондента російського видання Рortal-credo.ru 10 березня 2015 р. "У російських ЗМІ поширене переконання, що Ви надзвичайно близькі з греко-католицькою Церквою і вважаєте Папу Римського главою Вселенської Церкви. Чи справедливо це переконання, чи правда, що Ви вважаєте православ'я і католицизм єдиною Церквою?" архієпископ Ігор відповів:

"Якби я сповідував примат Папи Римського, очевидно, я не залишався б у Православній Церкві. Для нас в УАПЦ прикладом братських міжконфесійних відносин є Патріарх Варфоломій. Його зустрічі з Папою Франциском у Римі і Константинополі, його заяви нагадують про єдність християнства, що не зруйноване політичними інтригами «третього Риму».

Напевно, жителям Росії важко зрозуміти наші міжконфесійні відносини в Україні. Адже, що гріха таїти, багато з Ваших земляків керуються у ставленні до інакомислячих знайомими гаслами: «хто не з нами, той проти нас» і «якщо ворог не здається, його знищують». Україна - багатоконфесійна країна. І ми прагнемо формувати здорові партнерські відносини насамперед між християнськими конфесіями. Хіба обов'язково треба поступатися принципами своєї віри, щоб спільно поширювати Біблію, займатися благодійністю, досліджувати богословські пам'ятники? А як бути з армією, де служать люди різних віросповідань, а капелани повинні співпрацювати в їх духовної опіки?

Я дуже високо ціную свою дружбу з багатьма греко-католицькими єпископами та священиками, з такими активними мирянами як Мирослав Маринович. І ця дружба можлива саме тому, що ми вміємо поважати позиції один одного, знаходити спільне в системі цінностей. Дуже шкода, що для частини громадян сучасної Росії, вихованої в дусі авторитаризму, такі взаємини залишаються незрозумілими."