Religion.in.ua > Версія для друку > Вселенський патріарх: українські ієрархи під Росією

"З тих пір нова автокефальна церква України є єдиною канонічною Православною Церквою на території Української Держави, та Блаженніший Митрополит Київський та всієї України має бути визнаний її канонічним Предстоятелем. Відповідно до канонічного принципу територіальності, який є невід'ємним і постійним фактом православної еклезіології, жодна Церква не може бути присутньою в межах юрисдикції Церкви України, — йдеться у листі Варфоломія. — Тим не менше, в дусі пастирської чуйності, ми тимчасово терпимо існування українських ієрархів під Росією не як місцевих правлячих єпископів, а лише як титулярних або тих, що перебувають (мають резиденцію) в Україні, ієрархів, згідно з каноном 8 І Нікейського собору, сподіваючись, що, волею Божою, вони незабаром об’єднаються з помісною Церквою. З цієї причини Його Високопреосвященство Онуфрій вже не розглядається як канонічний митрополит Київський, але як ієрарх, що проживає в Києві, як це було надруковано у Щорічнику Вселенського патріархату на 2020 рік. З цими думками, ми молимося Святому Духові, Утішителю який завжди зцілює Божою благодаттю немічне і доповнює те, чого не вистачає, зближує всіх ієрархів, духовенство і боголюбивих людей в Україні до єдності, і ми із задоволенням усім вам надаємо наші Патріарші благословення, даруючи вам благодать і нескінченну Божу милість".

Речник ПЦУ архієпископ Євстратій Зоря поширив у соціальних мережах свій коментар:

"Декілька акцентів з листа Блаженнійшого Архієпископа Кіпрського Хризостома, надісланого до Всесвятійшого Вселенського Патріарха Варфоломія:

1. Лист підписано 20 жовтня, тобто ДО першого поминання імені Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у Диптиху (24 жовтня), в ньому Архієпископ інформує про свій намір розпочати поминання та обґрунтовує свої попередні й подальші дії.

Отже, маємо ще одне свідчення, що рішення було глибоко продуманим і внутрішньо аргументованим.

2. Обраний раніше Кіпрською Церквою «нейтралітет», на який посилаються 4 ієрархи, які виступили з промосковським протестом, мав дві основні причини, ЖОДНА з яких не пов‘язана з принциповим «невизнанням» Томосу про автокефалію.

а) Архієпископ вважає, що був потрібний час, щоби пересвідчитися у сталості ПЦУ та в тому, що вона не буде, як деякі інші новоутворені автокефалії, чинити щось не відповідне канонам; цей час вичерпаний і мета досягнута;

б) Архієпископ з відома Патріарха взяв на себе місію посередника для спілкування з іншими Предстоятелями, щоби всі Помісні Церкви визнали Томос. Цю місію надалі він не може виконувати через хворобу.

ТОМУ необхідність надалі відкладати офіційне долучення до Томосу - відпала.

3. Кіпрська Церква сама зазнавала неканонічного втручання у свої справи, тому розуміє, наскільки важливо, щоби Помісні Церкви дотримувалися визначеної канонічної території.

Україна не є канонічною територією Московського патріархату, а була від початку і до утворення ПЦУ - канонічною територією Вселенського патріархату. Отже посилання на те, ніби від у лося втручання на канонічній території РПЦ - безпідставні, навпаки - Російська Церква втрутилася на територію, яка їй не належала, чим спричинила тривалі проблеми, які слід було розв‘язати.

4. Лише давні Патріархати та Церква Кіпру мають автокефалію, затверджену Вселенськими Соборами. Всі решта отримали всеправославне проголошення цього статусу через рішення і Томоси Вселенського Патріарха. Тому немає жодних підстав зараз заперечувати цей порядок і цим підривати єдність Православ‘я".

Архімандрит Кирило Говорун, клірик РПЦ, також оприлюднив у мережі свій коментар:

"Лист Патріарха Варфоломія Церкваріуму - важливий документ, який прояснює деякі моменти, щодо яких залишалася певна амбівалентність.

Перше: стан, у якому перебували Філарет, Макарій та інші архіреї УПЦ КП і УАПЦ, чітко названо схізмою. Тобто не було жодного визнання розколу, як говорять одні, і не було підтвердження статусу кво, як говорили інші. Це був розкол, який було подолано зусиллями Вселенського патріархату. Крапка.

Друге: об'єднавчий собор 15 грудня 2018 року віднесено до категорії Κληρικολαϊκή Συνέλευση. На початку 19 ст. у Греції і у середині того ж століття на Балканах такі "зібрання" були засадничими для встановлення автокефальних церков. До речі, в них брали активну участь і політики. Це ще одне підтвердження моєї тези про те, що за своєю типологією українська автокефалія є балканською.

Третє: відправною точкою для подолання розколу стало відновлення повноти юрисдикції Константинополя над Київською митрополією через скасування акта 1686 року. З точки зору канонічної акрівії це означає, що після жовтня 2018 року в Україні була єдина юрисдикція Константинополя, а після грудня 2018 року дві юрисдикції: автокефальної ПЦУ і тих залишків Київської митрополії Константинопольського патріархату, які всупереч церковній дисципліні і канонічній традиції Православної Церкви відмовились визнавати рішення своєї кіріархальної Церкви, себто Константинополя. Незважаючи на те, визнають ці залишки свій справжній статус чи ні, їх статус залежить від того, як його інтерпретує їх Мати-Церква, себто Константинополь. І ось Константинополь нарешті дав канонічну інтерпретацію цього статусу: зі статусу правлячих архієреї УПЦ переведені у статус титулярних архієреїв.

Примітно ось що. Вони є титулярними архієреями Київської митрополії Константинопольського патріархату. Лист патріарха про це прямо не говорить. Але він і не говорить, що вони після собору грудня 2018 року належать до Московського патріархату. Лист говорить, що вони є "під Росією", що можна розуміти не лише у канонічному, але й у політичному сенсі. Більш чітко про це сказано у листах до тих кліриків УПЦ, які мали намі перейти до ПЦУ після об'єднавчого собору. У цих листах Патріарх Варфоломій чітко зазначає, що їм немає чого боятися, бо вони вже все одно в юрисдикції Константинополя.

Практично це означає насамперед ось що: як титулярні архієреї Вселенського трона, єпископи УПЦ підлягають його суду. То ж нехай збирають більше вугілля на свою голову своїми "безумними глаголами" проти своєї Матері-Церкви.

До речі, про "безумні глаголи". Невипадковим є посилання у листі на 8 правило Нікейського собору, де йдеться про допущення паралельного служіння з канонічною єрархією для тих, хто колись був катаром. Давні катари - це по суті теперішні фундаменталісти. Це очевидний натяк на фундаменталістський нахил у сучасній УПЦ.

Є ще один висновок: канонічно невірно називати УПЦ ані УПЦ МП, ані тим більше РПЦвУ, тому що ані тим, ані іншим вона не є. Провіденційно її самоназва за статутом і реєстрацією є тим, чим вона і є. За бажання до цієї назви можна у дужках додавати УПЦ (КП) - Константинопольського Патріархату. Це тоїму, що УПЦ за канонічною акрівією є певною неідентифікованою формою Київської митрополії зразка до 1686 року, архієреї якої перестали бути правлячими, а стали титулярними - навіть не вікарними. У чомусь їх канонічний статус нагадує статус бувшого митрополита Київського Філарета".

На офіційному сайті УПЦ (МП) коментарі відсутні.

Вселенський патріарх: українські ієрархи під Росією — не правлячі єпископи