Кореспондент «Idel.Реалии» вивчив кілька історій мусульман слов'янського проіхождення: Івана Селенцова (Валід Абу Юсуф), Юрія (Нурі) Примова, Вадима Сірука та його дружини Анни Богачової.
Перший випадок переслідування мусульманина-славянина в окупованому Криму стався в день референдуму: 16 березня 2014 року зник Іван Селенцов (Абу Юсуф). Він вийшов з дому в Сімферополі, і на нього відразу налетіли озброєні люди, наділи кайданки і з мішком на голові відвезли в захоплену будівлю СБУ. За словами вірного, викрадачі розмовляли з «вираженим російським акцентом» і не заперечували, що працюють у ФСБ.
Иван Селенцов був помітною фігурою в мусульманській громаді півострова, він безплатно поширював переклади Корану. Приблизно за тиждень перед інцидентом на нього вже «звертали увагу»: Селенцов виїжджав з Криму, а під час повернення на блок-посту «Чонгар» його автомобіль був зупинений невідомими в масках і зі зброєю. Вони припустили, що Іван є «ваххабітом». Представник Правозахисного руху Криму Енвер Кадиров вважає, що саме тоді спецслужби зафіксували телефонний номер мусульманина і почали за ним стежити. Дві доби, 16 і 17 березня, Іван перебував у будівлі СБУ. 17 березня його привезли в Київський райвідділ міліції, де він провів ніч, а вже наступного дня, 18 березня, доставили в суд. Але засідання не відбулося: на місці Івану вручили вже готовий вирок та одразу після цього доправили до спецприймальника на 15 діб — нібито за дрібне хуліганство. Дізнатися про долю зниклого адвокатам і правозахисникам вдалося лише 20 березня. Після звільнення Іван Селенцов покинув Крим і розповів журналістам, що силовики змушували його зізнатися в підготовці теракту «за участю „Правого сектора“ та бойовиків Сирії».
Юрій (Нурі) Примов. 23 січня 2015 року в будинках кримських мусульман пройшли перші обшуки. У той таки день затримано, а потім заарештовано 4 особи: Руслан Зейтуллаєв, Рустем Ваіт, Ферат Сайфуллаєв і Юрій (Нурі) Примов. Пізніше їх назвуть «севастопольською групою». Юрій Примов, ще один мусульманин російського походження, жив у селі Штормове під Севастополем. Він схвалював приєднання півострова до Росії, голосував на референдумі та добровільно отримав російський паспорт. Разом з Русланом Зейтуллаєвим, Рустемом Ваітовим і Фератом Сайфуллаєвим Примов працював на будівництві в околицях Севастополя. За версією слідства, мусульмани організували і брали участь в діяльності севастопольського осередку забороненої в Росії «Хізб ут-Тахрір». Вини своєї все четверо не визнали.
У матеріалах справи зазначено, що ні Юрій, ні його товариші не мали зброї, вибухівки та боєприпасів. Вони не планували вчинити терористичні акти й не закликали інших до протиправних дій. Слідство не знайшло доказів, що свідчили б про плани мусульман захопити владу й повалити конституційний лад Російської Федерації. В основі звинувачення були тільки аудіозаписи, згідно з якими мусульмани дискутували на релігійні та політичні теми, а також свідчення «таємного свідка» та висновки релігієзнавчої експертизи. «Кримська солідарність» зазначає, що останню провели фахівці в галузі філології та культурології, що не мають достатніх знань про іслам.
7 вересня 2016 Північно-Кавказький окружний військовий суд РФ виніс Примову вирок: 5 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ («Участь в діяльності терористичної організації»). За пару місяців до оголошення правозахисний центр «Меморіал» визнав «севастопольську четвірку» за політв'язнів.
Юрій Примов відбував покарання в колонії № 5 у Республіці Марій Ел. 22 січня 2020 року його і Рустема Ваітова звільнили, й вони стали першими фігурантами кримських справ «Хізб ут-Тахрір», що покинули стіни виправної установи. Протягом 8 років колишні в’язні повинні перебувати в Криму, обом призначено адміністративний нагляд. На Примова та Ваітова накладено істотні обмеження: вони зобов'язані двічі на місяць відзначатися у відділі поліції, перебувати вдома від 22:00 до 6:00 та не мають права без дозволу залишати регіон проживання. Також їм заборонено відвідувати місця масового скупчення громадян.
2017 року від імені кримчан подані скарги в ЄСПЛ. Примов і Ваіт скаржилися на порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод: на нелюдське поводження з боку силовиків (стаття 3), порушення права на свободу (стаття 5), на справедливий суд (стаття 6) та призначення покарання, не заснованого на законності (стаття 7). Колишні в’язні, що живуть у Криму, зазначили, що зазнавали дискримінації за релігійною ознакою. Європейський суд досі не комунікував скаргу мусульман.
Вадим Сірук та Анна Богачова — подружжя з Криму. Анна зацікавилася ісламом в університеті: у її оточенні було багато мусульманських студентів із різних країн світу. Вадим Сірук виріс в Нижньогірському районі республіки, з дитинства дружив з кримськими татарами й також захопився ісламом. Вони познайомилися вже мусульманами, одружилися в 2012 році. У 2014 році, вже після анексії Криму, у них народилася дочка Аміра. У 2016 році в Сірука й Богачової народилася друга дочка, Ханіфа, яку Вадим жодного разу не тримав на руках, бо на той момент був у місцях позбавлення волі, звідки не вийшов дотепер.
Сірук — поважний представник мусульманської громади Ялти, багато займався добродійністю. Рано вранці 11 лютого 2016 року в його будинку провели обшук співробітники ФСБ. Того ж дня його затримали за підозрою в участі в терористичній організації. Пізніше додано звинувачення у спробі насильницького захоплення влади. Доказова база слідства — записи з прихованої камери, що нібито свідчать про конспіративні збори, де був присутній Сірук і його товариші. Захист стверджує, що це були звичайні кухонні розмови про релігію та політику, що з них не можна робити висновки про причетність мусульман до діяльности забороненої організації. Фігуранти справи свою вину заперечують.
12 листопада 2019 року Південний окружний військовий суд в Ростові-на-Дону засудив Вадима Сірука до 12 років колонії суворого режиму з обмеженням свободи строком на 1 рік. Після вироку його етапували до виправної колонії № 2 в місті Салават, де він перебуває дотепер.
1 березня 2018 року правозахисний центр «Меморіал» визнав політв’язнями Сірука та інших фігурантів ялтинського справи.
Amnesty International у своїй заяві в ЮНЕСКО 21 квітня 2020 року «Ситуація з правами людини в Криму: оновлення станом на березень 2020 року» назвала Сірука разом іншим політв'язнем, Мустафаєвим, в'язнями совісти та підкреслила, що вважає цю справу сфабрикованою.
У матеріалі «Idel.Реалії» не згадано ще про одного мусульманина слов'янського походження, що прийняв іслам і став об'єктом пильної уваги окупаційної влади. Мова про Олександра Сизикова. 7 липня 2020 року в Олександра провели обшук, в ході якого йому — інваліду 1-ї групи по зору! — підкинуто ісламську літературу. Олександр зовсім утратив зір 2009 року, також він має інші проблеми зі здоров'ям — через це спецслужби окупантів визнали можливим як запобіжний захід (Сизикову закидають ч. 1 ст. 205.5 КК РФ) визначити йому домашній арешт. Вся провина Сизикова в тому, що він відвідував суди та двічі виходив з індивідуальним пікетом на захист свого опікуна, жителя села Долинне Бахчисарайського району Едема Смаїлова, заарештованого у травні 2016 року. Окупанти називають це «організацією діяльности організації, що відповідно до законодавства Російської Федерації визнана терористичною».
Хвиля переслідувань мусульман у Криму почалася в січні 2015 року. Тоді було порушено перші кримінальні справи через причетність до забороненої в Росії організації «Хізб ут-Тахрір». Представники руху вважають своєю місією об'єднання всіх мусульман, відкидаючи насильницькі методи боротьби. «Хізб ут-Тахрір» легальна в Україні, але в РФ її діяльність визнана терористичною.
За даними правозахисного центру «Меморіал», сьогодні через причетність до «Хізб ут-Тахрір» переслідують 84 жителів Криму та Севастополя. Здебільшого це кримські татари, а також росіяни, українці, азербайджанці та кримчани іншого етнічного походження.
Кілька імамів притягнуто до адміністративної відповідальности за ч. 4 ст. 5.26 КоАП РФ («Незаконне місіонерська діяльність»).