Religion.in.ua > Версія для друку > National Review: Озброєна церква є загрозою для України

Священник серед учасників СВО на Сватівському напрямку. Фото: BRYANSK-EPARHIA.RU

Ніна Ші, директор Центру релігійної свободи Інституту Гудзона

Перед Різдвом український уряд додав православного патріарха Московського Кирила до списку «найбільш розшукуваних», що стало його останнім кроком проти Московського патріархату та пов’язаної з ним Української православної церкви (УПЦ). Ігноруючи ширший церковно-державний контекст, Такер Карлсон та інші консервативні противники військової допомоги Україні поспішили звинуватити Київ у переслідуванні християн. Але Україна має право захищатися від російської агресії, в тому числі й від озброєної церкви.

Спецслужби Києва вже заарештували як «духовних шпигунів» 68 священиків і митрополита УПЦ Павла. Уряд збирається конфіскувати церкву УПЦ на території тисячолітньої національної спадщини в Києві, відомої як Печерська лавра, і повністю заборонити УПЦ.

Незважаючи на те, що ці заходи є крайніми, патріарх Кирило далеко не невинний сторонній спостерігач путінської війни, а Російська православна церква вже давно кооптована російською державою.

Патріарх Кирил рішуче намагається відновити політичну гегемонію та релігійну владу Росії над Україною. Він благословив вторгнення перед його початком і тепер розглядає його як священну війну, виправдану християнською теологією.

Релігія не була головною причиною вторгнення Путіна в Україну, але Кирило був його вірним партнером у боротьбі. У 1927 році, після того, як Сталін вирізав або ув’язнив понад 50 000 православних монахів і ще більше мирян, російське православне керівництво капітулювало, оголосивши «Декларацію про лояльність до радянської влади». Сьогодні Московський патріархат продовжує бути активним і вірним союзником Путіна.

На жовтневій зустрічі з Hudson Institute делегація Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка представляла різні християнські церкви (крім УПЦ), у тому числі головного рабина та верховного муфтія України, рішуче виступила на захист Києва. Вони розповідали про те, що священнослужителі УПЦ є пособниками російської армії, коригувальниками снайперів, шпигунами, розповсюджувачами стратегічної інформації та пропагаторами московської дезінформації.

Крім того, Кремль сильно покладається на Московський патріархат в ідеологічному та моральному виправданні своєї агресії. Кирил намагається переконати 71 відсоток православного населення Росії в тому, що війна їхнього уряду є справедливою. Він описує це як різновид хрестового походу — іронічно, оскільки східні православні християни ніколи не забували, що вони були серед жертв західних хрестоносців. Перед вторгненням Кирил фальшиво виставляв російські війська захисниками вітчизни і мав на меті розвіяти моральні сумніви. За його словами, воїни «не можуть сумніватися, що обрали дуже правильний шлях у своєму житті». Пізніше він заявив, що війна має «метафізичне значення» як боротьба проти західного матеріалізму та моралі. «Ми говоримо про спасіння людини», – підкреслив він.

Навесні 2022 року Московський патріарх заявив, що «єдність» з українським народом є благородною причиною війни, заявивши, що «хтось має захистити правду Божу, що ми справді єдиний народ». Під соборністю він має на увазі підпорядкування України Росії і навіть нелегітимність як суверенної держави. На шпальтах «First Things» в статті «Що значить Україна» Джордж Вайгель пише, що, щоб узаконити своє вторгнення, Росія використовує фальшивий історичний наратив про те, що «Москва є єдиною законною спадкоємицею хрещення східних слов’ян у 988 році (подія, яка насправді сталася в Києві, у той час, коли Москва була лісом, населеним вовками і ведмедями). Згідно з цим наративом, зазначає Вайгель, «українці є в кращому випадку "меншими братами" великоросійського гегемона, а в гіршому — взагалі не нацією». Він простежує це ставлення від Іоана Великого, відомого як «збирач руських земель» (мабуть, мова йде про московського князя Івана ІІІ – ред.), через російську імперську експансію до радянського президента Михайла Горбачова, який під час святкування тисячоліття Хрещення Русі 1988 року «повністю викреслив українців з історії східнослов’янського християнства, яке почалося в 988 році».

У вересні 2022 року, коли російські військові захиталися і вербували закоренілих злочинців, щоб зміцнити свої ряди, що рідшали, Кирил оголосив загиблих російських солдатів справжніми святими християнськими мучениками. У проповіді він заявив:

«Якщо хтось, керований почуттям обов’язку, необхідністю виконання присяги, залишається вірним своєму покликанню і гине під час виконання військового обов’язку, то він, безсумнівно, здійснює вчинок, рівнозначний жертві ... І тому ми віримо, що ця жертва змиває всі гріхи, які вчинила людина».

Кирило запевнив російські війська у святості, навіть якщо вони, як повідомляється, чинили масові звірства, включаючи зґвалтування українських жінок і дітей, тортури та вбивства невинних мирних жителів, депортацію дітей тисячами та спалення сіл. Незалежна комісія США з міжнародної релігійної свободи також зафіксувала до 500 релігійних об’єктів, які були пошкоджені або знищені в перший рік війни.

Московський патріархат має пряму вигоду від перемоги Росії, повернувши собі владу над православними церквами України (вочевидь, йдеться про громади УПЦ – прим.ред.). У 2019 році Православна церква України (ПЦУ) — на відміну від УПЦ (чиї фрацкції відокремились і утворили ПЦУ в період незалежності 1920-х років і відродили її в пострадянський період) — стала самоврядною або «автокефальною» Східною православною церквою, відокремленою від Московського патріархату. Таке рішення прийняв Вселенський Константинопольський Патріархат. Згідно з новим дослідженням дослідниці східного православ’я Елізабет Продрому, Вселенський патріарх має церковні повноваження проголошувати автокефалію та використав це для звільнення ПЦУ від політизованого Московського патріархату. Зараз 54 відсотки християн України є членами ПЦУ.

УПЦ залишалася пов’язаною з Московським патріархатом до травня 2022 року, коли вона засудила російське вторгнення та вжила заходів, щоб стати «повністю незалежною» від Москви, хоча, як повідомляє Державний департамент США, багато спостерігачів визнали ці кроки «недостатніми». Продрому зазначає, що «формального церковного об’єднання УПЦ з ПЦУ не відбулося» і що «деякі ієрархи та священики УПЦ . . . мовчазно чи голосно підтримали те, що російський патріарх Кирил освятив вторгнення Кремля священною війною».

Делегати ВРЦіРО розповіли про свої побоювання релігійних репресій під час російської окупації. Ставлення Росії до власних релігійних меншин є настільки кричущим, що Державний департамент називає її «країною, що викликає особливе занепокоєння», серед найжорстокіших релігійних переслідувачів у світі. Навпаки, в той час як Україні не вистачає (аналогу – ред.) Першої поправки Америки (поправка 1791 року проголошує загальні свободи, в тому числі віросповідні, громадян США, без права Конгресу видавати обмежувальні закони – ред.), її люди можуть вільно молитись після того, як країна отримала суверенітет три десятиліття тому, і існує розділення між церквою та державою.

Найнебезпечнішим внеском Кирила може бути його допомога у збереженні популярності вторгнення серед росіян, незважаючи на приблизно 315 000 жертв, яких зазнала Росія. Нещодавнє опитування, проведене Центром Карнегі Росія Євразія та «Левадою», показало, що війну незмінно підтримують 75 відсотків росіян, хоча деякі висловили занепокоєння щодо її впливу на російську економіку. Таке опитування, звісно, потребує здорового скепсису, оскільки критика російської військової операції була криміналізована Кремлем у 2022 році. Тим не менш, жодного сплеску антивоєнного протесту поки немає, окрім невеликого контингенту мам і дружин військових.

Війна Росії проти України має значний релігійний вимір, який ні Україна, ні Захід не можуть дозволити собі не помітити. Повністю політизований Московський православний патріархат відіграв важливу роль у підтримці цієї несправедливої війни. Зусилля України обмежити її та її українських лоялістів є не «переслідуванням», а необхідністю миру.