«Війна в Україні та Російська Церква»: Фордемський університет звернувся до світових релігійних лідерів з вимогою засудити РПЦ

"Ми закликаємо сприяти створенню міжнародної робочої групи для чесного й неупередженого аналізу позиції РПЦ із подальшим притягненням до відповідальності єпископів, священиків та мирян РПЦ причетним до схваленням і благословенням на насильство, війну та агресію проти народу України".

Фото The New York Times

Відкритий лист «Війна в Україні та Російська Церква»

Джерело Public Orthodoxy

Ініціативна група Центру православних досліджень Фордемського університету, Нью-Йорк, США

Його Всесвятості Варфоломію, Архієпископу Константинополя - Нового Риму і Вселенському Патріарху

Святішому Отцю Франциску, Папі Римському

Його Святості Гарегіну, Верховному Патріарху і Католикосу всіх вірмен

Його Милості Юстину Велбі, архієпископу Кентерберійському, Примасу всієї Англії і митрополиту, предстоятелю Англіканської Співдружності

Пані Мусі Філібус, голові Всесвітньої Лютеранської Конфедерації

Пані Найлі Кассаб Абусаван, президентці Всесвітньої спільноти реформатських церков

Пану Джеффрі Піллелю, Генеральному секретарю Всесвітньої Ради Церков

До вас, лідерів найбільших християнських Церков і конфесій, ми звертаємося в надії, що ви публічно дасте відповідь на ті проблеми, які масштабні військові конфлікти в сучасному світі ставлять перед усіма християнами:

- релігійне виправдання насильства,

- несправедливість,

- релігійний націоналізм,

- проблема брехні, що лунає з церковних амвонів.

Агресія Росії проти України пронизливо гостро поставила ці важкі питання знову. З перших днів конфлікт набув особливого характеру: у Росії більшість громадян вважають себе православними християнами, і війська цієї країни вторглися в сусідню Україну, теж переважно християнську країну, без будь-якої безпосередньої провокації з боку останньої. Ба більше, значна кількість громадян обох країн донедавна належала до однієї помісної Православної Церкви.

Ми не будемо всерйоз розглядати пропагандистські кліше, які виправдовують російське вторгнення як опосередковану битву Росії з «колективним Заходом». Подібні твердження можна почути і з боку тих, хто називає себе аналітиками, але це надмірне спрощення. Воно стає очевидним, якщо розглядати війну із загальнолюдського погляду, визнаючи трагедію війни, на якій українські та російські солдати віддають свої життя, а не з геополітичного, зокрема й з того, що притаманне Заходу.

Російська агресія налаштувала сусідів, православних християн, один проти одного, розділила сім'ї і зламала мирний плин життя десятків мільйонів людей в обох країнах. Багато хто втратив рідних і близьких; стали біженцями, виїхавши в інші країни, або вимушеними переселенцями у своїй країні; дістали поранення і травми, –  не тільки фізичні та психологічні, а й духовні.  

Християни всього світу не залишилися байдужими – вони об'єдналися із сотнями мільйонів тих, хто не сповідує християнство, але також цінує святість життя і гідність людської особистості. Об'єднавшись, ці звичайні люди зробили вільний вибір – виявили солідарність із жертвами цього вторгнення. По всьому світу різні спільноти й організації, зокрема вкорінені в християнській традиції, продовжують пропонувати їм свою допомогу і підтримку, беручи участь у вирішенні практичних проблем, породжених російською агресією.   

Але сьогодні християнам украй важливо без зволікання виконати ще одне завдання: ретельно підійти до пошуку переконливих відповідей на питання, пов'язані з людською гідністю, а також із даними нам заповідями про захист життя і дбайливе ставлення до всього творіння. Пошук відповідей повинен включати в себе обговорення допустимості та виправданості насильства, права на негайний самозахист, а також участі в боротьбі зі злом, – особливо, розгляд цих питань в євангельській перспективі. Війна стоїть біля нашого порога, і це свідчить про те, що відповіді на всі ці питання ще не знайдені.

Російська Православна Церква і агресія Росії проти України

Приводом для нашого звернення стала насамперед позиція, що викликає глибоку тривогу, яку зайняла Російська Православна Церква. Патріарх Кирил заявив про повну підтримку російської агресії. Він домігся того, що офіційна Церква займається духовною опікою російської армії, яка окуповує території України. При цьому РПЦ явно демонструє відсутність будь-якого інтересу до миротворчості та співчуття. І тим не менше, навіть незважаючи на свою прихильність до жахливої суміші націоналізму і мілітаризму, РПЦ продовжує претендувати на роль головної Церкви православного світу і нібито виступає хранителем «традиційних цінностей».

Протягом більшої частини минулого століття Православну Церкву в Радянському Союзі піддавали жорстоким гонінням з боку атеїстичного режиму. Після розпаду СРСР Церква, як багатьом здавалося, вступила в період відродження. Відновлювалися зруйновані собори і храми, будувалися нові. Знову почали видаватися Біблія і християнська література. Знову було відкрито чоловічі та жіночі монастирі, а також православні гімназії та духовні семінарії. Все це викликало щире захоплення і підтримку в християнському світі.

Водночас, незважаючи на окремі тривожні випадки (які часто залишалися непоміченими широким християнським співтовариством), Російська Православна Церква послідовно зміцнювала свій зв'язок із державою, наблизившись до владних структур наскільки, наскільки це їй було дозволено. І з часом влада побачила в Церкві ідеологічну опору неоімперського режиму. РПЦ стала органічною частиною кремлівської машини пропаганди і насильства. Найяскравіше співпраця РПЦ з російською владою проявляється в релігійному, псевдо-богословському виправданні несамовитої агресії російського режиму проти суверенної України, – у поєднанні з незмінним благословенням і самого вторгнення, і всіх його учасників.

Гріхи виправдання і благословення агресії проявляються не у випадкових словах і вчинках конкретних єпископів чи священиків, а в системному порушенні євангельських заповідей. Ці гріхи відображають загальну ідеологічну позицію Російської Православної Церкви, яку формулює і контролює Патріарх Московський і всієї Русі. Публічне вираження антивоєнної позиції всередині Церкви – винятково рідкісне явище, оскільки представники духовенства, які відкрито виступають проти війни, часто стають фігурантами сфабрикованих справ у церковних або світських судах. Їм загрожують найрізноманітніші покарання: від заборони в служінні до виверження з сану. У деяких випадках такі священики змушені покинути країну.

Війна Росії проти України стала найкровопролитнішою війною в Європі відтоді, як нацисти, вступивши на територію Польщі, розпочали Другу світову війну. Після закінчення тієї світової війни виникла надія, що цей кошмар більше ніколи не повториться. Але цей кошмар не просто повертається. Початок йому поклала одна з країн, яка сама тяжко постраждала від нацистської агресії, зазнала величезних втрат, вийшла переможницею і згодом дала тверді міжнародні зобов'язання всіляко сприяти миру.

Останні два роки християнські благодійні організації Європи та Америки брали активну участь у підтримці України. Їхні зусилля не обмежуються наданням конкретної допомоги. Вони також протистоять російській агресії, публічно заявляючи, що засуджують її. Така послідовна підтримка слугує серйозним свідченням неминущої історичної спадщини християнського милосердя та солідарності.

Надзвичайно важливо підкреслити, що президент Російської Федерації Володимир Путін (а з ним – російські політики та військові) не тільки порушив свої міжнародні зобов'язання. Якщо поглянути глибше, то вони вчинили богохульство – згрішили проти Бога. І це люди, які називають себе християнами і часто критикують Захід за відступ від християнських цінностей. І, хоча вони зводять нові храми й монастирі, ставлять свічки в храмах, беруть участь у молитві й таїнствах Церкви, причащаються, ці люди лише примножують свої гріхи, віддаючи накази про вбивства, беручи особисту участь у воєнних злочинах і публічно виправдовуючи дії, що спрямовані проти людства і Творця.   

Євангеліє та моральні зобов'язання християн

Для нас, християн, які отримали дар Святого Духа, наша моральна відповідальність за життя і процвітання творіння Божого є частиною обітниць, даних нами під час хрещення, і тісно пов'язана з євангельським вченням і з нашим сповіданням віри в Господа Ісуса як Боголюдину і Спасителя світу. При цьому всі ми покликані до того, щоб бути досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний (Мф. 5:48).

Однак, на жаль, безпринципність і аморальність стали звичним явищем серед безлічі політиків і високопоставлених чиновників, які називають себе християнами, і в цьому відношенні Росія не є винятком. Міркування так званої «реальної політики» нерідко беруть гору над міркуваннями етичного і морального характеру. Але тим більше морально ганебним виявляється становище, коли предстоятель помісної Церкви разом із єпископами та багатьма парафіяльними священиками не лише виправдовує агресивну війну, а й спонукає християн іти воювати проти сусідніх народів, і навіть проти народу, який вважають братнім. Таке порушення заповідей є сугубим гріхом, кричущим відступом від imitatio Christi, «наслідування Христа», богохульством і наругою, вчиненою свідомо, відкрито і без жодного натяку на каяття. Настав час, коли неможливо і далі зберігати мовчання перед обличчям таких кричуще огидних дій.

Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться (Мф. 5:6). Для нас ці слова – не тільки заклик шукати правди і праведності, а й відкидати будь-яку брехню, замовчування і маніпуляції з фактами. Злочинці забули про всевидяче око Творця (Пс. 139:7–12).  

У нову епоху смартфонів і веб-комунікації в режимі реального часу брехня стала невід'ємною частиною будь-якої гібридної війни, в якій беруть спільну участь державні та недержавні організації, а також використовують стратегії звичайних війн і війн із нерегулярними військовими формуваннями, частиною війни стало поширення фейкових новин. Кожен, хто в умовах гібридної війни бере участь у поширенні брехні, безпосередньо бере участь у самій війні.

Недостатньо засудити війну в Україні. Недостатньо закликати до припинення вогню і загалом закликати до миру.  Зараз необхідно прямо говорити правду про справжню причину цієї війни; необхідно поіменно назвати тих, хто її розв'язав, щоб дати справедливу оцінку їхнім злочинним діям.

За два минулі роки цієї війни жоден єпископ у Російській Федерації не проповідував про мир, натомість багато хто з них молиться і виголошує проповіді про перемогу Росії як «Святої Русі» над Україною. Яка ганьба для найбільшої Православної Церкви в сучасному світі! При цьому решта християнського світу воліє зберігати мовчання. Чи можемо ми сказати, що ми перебуваємо в тій точці, коли мовчання стає згодою?

Ми глибоко переконані, що християнські лідери покликані усвідомити своє служіння насамперед як пророче служіння, а це передбачає, що вони здатні протистояти злу і проявити мудрість, прагнення до справедливості та мужність.

Особиста відповідальність предстоятеля Російської Православної Церкви

Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими (Мф. 5:9). Московський патріарх Кирило (Гундяєв) жодного разу не висловив співчуття і співчуття українцям, які втратили близьких, були поранені або позбулися даху над головою. Його позиція залишається незмінною навіть перед лицем жахливої реальності страждань і смерті дітей. Патріарх не оплакував тих, хто зазнав тортур і знущань з боку російських солдатів. Натомість неодноразово як він сам, так і його духовенство активно заохочували молодих людей з Росії брати участь у цьому руйнівному конфлікті. Замість того, щоб говорити про людські жертви, він постійно повторює свої заяви про те, що Росія перебуває на стороні світла, ведучи якусь ілюзорну велику війну проти сил темряви.

Усе це свідчить про глибоке духовне і моральне падіння церковної ієрархії та духовенства Російської Православної Церкви. Сам патріарх Кирило багато років нехтував своїм пастирським обов'язком щодо українців, принижуючи їхню гідність, підтримуючи і поглиблюючи розкол в українському Православ'ї. Він закривав очі на політичні репресії, численні порушення громадянських свобод і прав людини в Росії, виправдовував їх своїм мовчанням, а часом і відкрито підтримував їх. Він підтримував агресивні, антихристиянські настанови російського режиму, що просуваються під прикриттям таких маніпулятивних концепцій, як «русскій мір» або «традиційні цінності». Він підтримував брехню російської держави про «міжусобну бранину» в Україні, укладаючи відповідні молитви і вимагаючи їхнього обов'язкового використання в літургійному контексті. Зрештою, він підтримував і виправдовував російську агресію проти України своєю архіпастирською діяльністю та богословськими аргументами.

Подібне використання літургії, богословського дискурсу та душпастирського впливу дає численні приклади того, як патріарх Кирило разом зі своїми єпископами та багатьма священиками порушує п'яту заповідь Декалоґу – не убий.  Вони постійно перекручують саму суть християнського благословення, санкціонуючи вбивство громадян сусідньої християнської країни. Приклади подібних злочинів заповіді занадто численні та занадто добре задокументовані на YouTube, X та інших сайтах, щоб це можна було вважати випадковістю.

Підтримка цієї неспровокованої агресії у формі гібридної війни, виправдання насильства і переслідування кожного священика і вірянина, які виступають проти війни і кажуть про неї правду, – все це свідчить про те, що подібну позицію вони зайняли свідомо і готові її захищати.

Усе це свідчить про відступлення Російської Православної Церкви від Євангелія і бажання проповідувати вчення, відмінне від слова Божого. Християни повинні з усією серйозністю поставити запитання: чи справді вчення, яке проповідують публічно і без сорому представники Російської Православної Церкви, є істинним посланням про Христа.

І навіть будь-які слова про прагнення до миру і молитва за нього без бажання назвати ім'я агресора, без розрізнення злочинців та їхніх жертв, без визнання права країни, що зіткнулася з агресією, на захист, не сприяють встановленню справжнього і справедливого миру.

Пророче служіння і стояння в правді

Сьогодні, у дні страждань і страху, важливо, щоб слова пастирів, церковних лідерів, які несуть пророче служіння, були міцно вкорінені у Святому Письмі, у прикладі любові Ісуса Христа, та сповіщалися ясно і твердо по всьому світу.

Під час конфлікту прагнення до досягнення дипломатичних і політичних цілей може заглушити пророчий голос, дарований Церкві для виконання місії, визначеної їй Богом. Часто Церква відводить важливу роль миротворчості та бере участь у переговорах з воюючими сторонами, щоб домогтися швидкої розрядки або припинення вогню. Однак, як офіційні представники Церков, так і віряни повинні чесно визнати, що ці зусилля досі не привели до якихось переконливих результатів. Церковні дипломати занадто часто нехтують щонайменше євангельською етикою заради досягнення своїх політичних цілей і, часом, із кар'єрних мотивів.

Визнаючи, що необхідно зробити все можливе для закінчення війни і встановлення справедливого миру, ми чекаємо від вас слова, яке живе і дієве і гостріше за всякий меч двосічний (Євр. 4:12).

Пригнічує той факт, що навіть через два роки після початку конфлікту не існує офіційного церковного документа, який цілком засуджує війну. Ще більше розчарування викликає відсутність послідовного і недвозначного засудження російської агресії, в якому повна підтримка цієї війни з боку високопоставлених діячів Російської Православної Церкви була б названа обурливою.

Ми висловлюємо підтримку тим небагатьом християнським лідерам, які особисто зробили публічні заяви з цього приводу. Їхня тверда позиція демонструє прихильність істині та справедливості, і ми вдячні їм за зусилля із захисту нашої віри. Ми щиро сподіваємося, що подібні прояви морально-етичної визначеності стануть натхненням для подальших спільних дій серед широкої християнської спільноти.

Ми закликаємо вас негайно вступити в активну взаємодію з тими міжнародними організаціями, які готові разом із вами взяти участь у створенні міжнародної робочої групи, завданням якої буде проведення чесного й неупередженого аналізу позиції РПЦ із подальшим притягненням до відповідальності тих єпископів, священиків та мирян Руської Православної Церкви, чиї заяви, свідоцтва, проповіді, повідомлення та висловлювання стали схваленням і навіть благословенням на насильство, війну та агресію проти народу України.

Ці тривожні факти були ретельно проаналізовані в безлічі публікацій, що вказує на нагальну необхідність створення офіційно оформленої ініціативи, яка приверне увагу Церков і яку не можна буде проігнорувати. Ваша активна участь у створенні такої робочої групи стане важливим кроком на шляху розв'язання цих найважливіших проблем на інституційному рівні.

Церква, яка лише зовні залишається християнською, але втратила євангельський дух, не може бути сестрою для тих Церков і громад, які слідують Євангелію Господа нашого Ісуса Христа.

Описані вище кроки – це не боротьба проти Російської Православної Церкви. Навпаки, вони виражають прагнення до самовідданої боротьби за Церкву і заради Церкви, заради спільноти вірян, керованих Святим Духом і Євангелієм, звільнених від хибних думок політичного богослов'я і згубної релігійної ідеології. Рішучий рух до справжнього миру вимагає безстрашного проголошення істини, незважаючи на неминучі труднощі, які така позиція може принести.

Ви покликані викривати несправедливість, закликати до покаяння і спокути гріхів, активно прагнути до глибоких перетворень у цьому скороминущому світі. Ми просимо вас, наших пастирів, мужньо проголосити незручну, але таку необхідну правду.

Сергій Чапнін, Центр православних досліджень Фордемського університету

Арістотель Папаніколау, Центр православних досліджень Фордемського університету

Джордж Демакопулос, Центр православних досліджень Фордемського університету

Натаніель Вуд, Центр православних досліджень Фордемського університету

Марчелло Нері, Католицький університет Мілану, Італія

Корінна Замфір, Факультет римо-католицького богослов'я, Університет Бабеша-Боляй

Деніел Ф. Страмара-молодший, Університет Рокхерста, США

Андрій Смирнов, Національний університет «Острозька академія», Україна

Йозеф Гулька, Університет Пенсильванії

Чарльз Лок, Копенгагенський університет, Данія

Ніколає Родді, Крейтонський університет

Брендон Галлахер, Університет Ексетера, Велика Британія

Майкл Крейг Роудс, незалежний науковець

Лорі Петерсон Бранч, Університет Айови, США

Протоієрей Джон А. Джилліонс, Православна Церква в Америці

Протоієрей Роберт М. Аріда, декан у відставці, Катедральний собор Святої Трійці (OCA), Бостон

Протоієрей Гаррі Паппас, Грецька Православна Архиєпархія Америки

Священник Рауно Пієтарінен, Православна Церква Фінляндії

Протоієрей Стівен К. Костофф, Православна Церква в Америці

Пресвітер Дебора Костофф, Православна Церква в Америці

Колін Джастін, Православне миротворче товариство

Священник доктор Стівен В. Спрінкл, богослов-резидент, Єпископська церква св. апостола Томи, Даллас, Техас

Микола Случевський, RBR Inc.

Інга Леонова, журнал «Колесо», США

Паула Ніколсон, православна християнка, колишня співзасновниця та настоятелька російської православної парафії у Великобританії