Світ маленьких церковець

Все свідоме життя я ходив до великої приходської церкви . І коли телефоном я на Різдво вітав директора Звєрєвського Центру сучасного мистецтва в Москві пана Алєксєя Сосну , то побіжно запитав: «Ви , напевно були на Всеношній у храмі Христа Спасителя ? « Він відповів : «Упаси Господи, мы в такие помпезные места не ходим…» Він їздив у підмосковний Звенигород до церковці з фресками Рубльова…

Все свідоме життя я ходив до великої приходської церкви . І коли телефоном я на Різдво вітав директора Звєрєвського Центру сучасного мистецтва в Москві пана Алєксєя Сосну , то побіжно запитав: «Ви , напевно були на Всеношній у храмі Христа Спасителя ? « Він відповів : «Упаси Господи, мы в такие помпезные места не ходим…» Він їздив у підмосковний Звенигород до церковці з фресками Рубльова…

Хто знайомий із повістю  Івана Чендея "Сестри" , то чомусь одна зі сестер вибирається із Дубового на Усть-Чорну вузькоколійкою , а потім у Руську Мокру . Для її п''ятдесятилітніх синів-близнюків достатньо священичої молитви , а не "віскаря" та шоколадного торта з абрикосовим конфітюром .Вона чомусь не їде у Вільхівці до багатої церкви , де хрестила дітей , а в  маленьку , руськомокрянську .

За часів каноніка Мукачівської греко-католицької єпархії Василія Гаджеги , а ще давніше за візитац ,ії Михаїла-Мануїла Ольшавського карпаторуські церкви всі були маленькими , дерев''яними й затишними  . Недавно Мирон Жирош з угорського Казінцборціко скинув мені фото відновленої Маріяповчанської церкви , де плакала Ікона Божої матері . Це стовідсоткова карпатська автентика . В молодості поет Герасим''юк мені говорив : "Де край ? Нема краю ! Церков багато , але всі не наші ..."

Закарпатська міжвоєнна ортодоксія , маючи обмежені фінансові можливості , також будувала практичні культові споруди , особливо по закутках , куди Кабалюк , Кундря й Кемінь ходили пішки босоніж , це майбутні карпаторуські архімандрити .

Горяни традиційно більш ревні до Господа , ніж долішняни .Я аж ніяк не протиставляю Ізу й Синевир . Отож після товстих контрфорсів , роззолочених казательниць та розкішно оздоблених головних уборів митрофорних ієреїв я помандрував на немалий присілок , де побутують ті самі родові прізвища , що й кілька кілометрів нижче...

Каньйон чимось мені нагадував ту саму ущелину між Брустурами й Космачем на Гуцульщині .Такі ж ребристі камені-залізняччя над вузькою грунтівкою , такі ж пороги на шебешах-бистринах і хрест !1849 року зі чавунною оградкою . На честь "знесення панщини" камінні хрести ставили  у кількох милях від Менчула , де Угольський монастир мав у ті часи воларку , в Лужанській долині це здійснювало Міністерство культів з парохами обряду руського , влади папіської .

Общинний розлад почався на церковний новий рік  , утворили нову ортодоксальну парафію , а в старовинній розпочали внутрішній ремонт , передніше вмостивши на головну вежу з намальованими годинниками , вісьмома вікнами-жалюзі  непропорційну "цибулю" , до неї менші , таким чином продемонструвавши канонічність і карпаторосійство .

Рясне  щебетання птахів доносилося з Михайлового Плая й поєднувалося з молитовним шепотінням маленької церковці. Ружнова майже як Рожнява в Словаччині чи Розавля в південному Марамороші . Заломиста , стрімка й неприступна , але й на ній хтось угніздився й молився Богу .Із тих горішніх країв везли до "сільської хижі" загиблих у лісі волохів . На поховання жандарми просили дочасного адміністратора Лугу Медвецького з Новоселиці.  Події відбувалися вже після Карпатської України . З тих гір століттями звозили на санях незалежно від пори року покійників (ховали на одному цвинтарі в нефарбованих трунах ) .

Нині з посипаної гравієм дороги , яка веде в Карпатський біосферний заповідник і простим плаєм продовжується до Колочави , видніється цвинтар із шатровою дзвіничкою .І вже нема потреби довго й далеко "провадити тіло" короткого зимового дня .  Карпатські сьогоднішні присілки живуть не тільки натурально-господарським , але й релігійним життям . Теплі домоткані килимки на ялиновій підлозі та ж нехитра "заігльова" вишивка ритуальних рушників і заставок... дорогі богослужбові книги . Так і проситься той "Додаток до історії руських церков у Марамороші " : "книги суть усі" . Або ж урбарні записи 18 століття: "Молока , сира маєме доста..."

Центрова фігура двох великих присілків стрункий , чорнобородий молодий батюшка легко здолає високогірний салаш . Звідтам його не спустять на ворсистому ліжнику-джерзі , але й не піднімуть на джипі. Нинішнє духовенство не вбоге , окрім схимників та пустинників , транспортні засоби має , то воліє шибати собою й по виямах і виломах .Гірська місцевість не всюди дозволяє форс , то можна й по-старовинному .

Нас нині багато фотографують , фільмують. Записують . Кого нас? Мешканців Українських Карпат. Маємо почасти більше про себе пам''яті , ніж добрих справ . Але всюди треба бути в мирі з Богом: у відновленому храмі чи в тимчасовому храмку . На попелищі марамороської готики Майдана , Салдобоша й Нересниці , на підмурку  споруджуваної святині .Хай нас ніколи не залишає почуття святости: в підполонинській капличці і в міському соборі . Sic transit gloria mundi  Так проходить земна слава . Римляни були юні , враження непомильні.