Душа і гроші: елементарні закони функціонування економіки

Останнім часом не тільки уряди, а й громадян різних країн турбує поширена проблема: ВВП на душу населення є, ще й чималенький, а щастя на ту ж саму душу населення все менше та й менше. До абсурду довів цю тенденцію Китай: ВВП зростає, а громадяни дедалі частіше вдаються до масових самогубств. Тим часом поєднати гроші і душу не так вже й важко, як здавалося б на перший погляд. Більше того, лише моральна економіка може бути ефективною, стверджує журнал «Християнин і світ».

Останнім часом не тільки уряди, а й громадян різних країн турбує поширена проблема: ВВП на душу населення є, ще й чималенький, а щастя на ту ж саму душу населення все менше та й менше. До абсурду довів цю тенденцію Китай: ВВП зростає, а громадяни дедалі частіше вдаються до масових самогубств. Тим часом поєднати гроші і душу не так вже й важко, як здавалося б на перший погляд. Більше того, лише моральна економіка може бути ефективною, стверджує журнал «Християнин і світ».

Журнал підібрав доволі цікаві матеріали на цю тему, якими просто неможливо не поділитися.

Частина теоретична: Економічне питання з моральної точки зору

Визнання матеріального багатства метою економічної діяльності можна назвати первородним гріхом політичної економії. 

 

В. Соловйов

Цікаві теоретичні міркування на тему моральності та економіки можна знайти в праці філософа Володимира Соловйова (1853-1900) «Виправдання добра»:

«Мораль часто сприймається у суспільстві як табуїзація певних «природних», «прогресивних» чи «економічно ефективних» нуртів людського духовно-тілесного чи суспільного організмів. Насправді ж мораль є природним, властивим людині і народові станом, який, засвідчуючи про здоров’я її людськості, веде до справжньої особової і громадсько-економічної зрілості та правдивої ефективності.

Для людини, яка стоїть на моральній точці зору… неможливо брати участь в… соціально-економічній ворожнечі, так само як і у ворожнечі між націями і племенами. І разом з тим для неї неможливо залишатись байдужою до матеріального стану ближніх… Сам факт економічних бід є свідченням того, що економічні відносини не пов’язані належним чином з началом добра, морально не зорганізовані.

… Визнавати в людині лише економічного діяча – виробника, власника і споживача матеріальних благ – є хибною і аморальною точкою зору. Згадані функції самі по собі не мають значення для людини і жодним чином не відображають її сутності й гідності. Продуктивна праця, володіння і користування її результатами становлять одну з сторін у житті людини чи одну із сфер її діяльності, але правдиво людське зацікавлення тут викликає лише те, як і для чого людина діє в цій ділянці.

Як довільна гра хімічних процесів може відбуватися лише в трупі, а в живому тілі ці процеси пов’язані і визначені органічними цілями, так само й довільна гра економічних факторів і законів можлива лише в мертвому суспільстві, яке розкладається, а в живому, яке має своє майбутнє, господарські елементи пов’язані і визначені моральними цілями, і проголошувати тут вседозволеність – означає говорити суспільству: вмирай і розкладайся!

… Я відстоюю лише ту очевидну істину, що при достатній силі моральних спонукань у даної особи приватної і, тим більше, урядової  ніяка гадана економічна необхідність не завадить їй підпорядкувати матеріальні міркування моральним в тій чи іншій справі, а звідси логічно випливає, що ніяких природних законів, які діють незалежно від волі осіб, у цій ділянці не існує… Ніяких самостійних економічних законів, ніякої економічної необхідності немає і не може бути, тому що явища господарського порядку мислимі лише як діяльність людини – моральної істоти, здатної підпорядовувати всі свої дії мотивам чистого добра. Самостійний і безумовний закон для людини, як такої, один – моральний, і необхідність одна – моральна. Особливість і самостійність відносин у господарській сфері полягає не в тому, що вона має свої фатальні закони, а в тому, що вона за суттю своїх відносин є особливим, своєрідним тереном для застосування єдиного морального закону. Так земля відрізняється від інших планет не тим, що має якесь своє самобутнє джерело світла (чого в неї в дійсності немає), а лише тим, що завдяки своєму місцю у сонячній системі вона особливим, своєрідним чином приймає і відбиває єдине спільне світло Сонця…

Сфера матеріальних відносин (особливо економічних) має право на те, щоб стати предметом моральної дії людини, має право на здійснення чи втілення в ній вищого, духовного начала, матерія має право на своє одухотворення – ось перший сенс цього принципу, сенс абсолютно істинний і найвищою мірою важливий…

Громадська аморальність полягає не в індивідуальній і спадковій власності, не у розділенні праці й капіталу, не в майновій нерівності, а саме у плутократії, яка є спотворенням належного суспільного порядку, піднесенням нижчої і службової за сутністю сфери  економічної  до ступеня вищої і пануючої і зведення всього решта до значення засобу та знаряддя матеріальної вигоди…

Соціалізм від початку – навіть у своїх найбільш ідеалістичних виявах – ставить моральну досконалість суспільства у пряму і повну залежність від його господарського устрою і хоче досягнути морального перетворення чи переродження виключно лише шляхом економічного перевороту, і це ясно показує, що він, по суті, стоїть на тих самих основах, що й вороже йому міщанське царство – на основах панування матеріального інтересу. В обох один і той самий девіз: „Хлібом єдиним буде жити людина” (пор.: Мт. 4, 4; Лк. 4, 4)… І тут, і там людину трактують як економічного діяча, абстрагуючись від інших сторін її сутності.

І тут, і там кінцевою метою і найвищим благом визнається економічний добробут, і боротьба між двома ворожими станами  не принципова, тобто не через суть принципу, а лише через обсяг його здійснення: одних турбує матеріальний інтерес капіталістичної меншості, а інших  теж матеріальний інтерес робочої більшості.

… Послідовний соціалізм, який хоче остаточно обмежити життя людства виключно цими нижчими інтересами, жодною мірою не є антитезою, а лише крайнім виявом, останнім завершенням односторонньої буржуазної цивілізації… Соціалізм, в кінцевому рахунку, визнає в людині лише (чи, у будь-якому разі, більш і перш за все) економічного діяча…

Обидві ворожі сторони взаємно зумовлюють одна одну і не можуть вийти з хибного кола, допоки не визнають і не приймуть на ділі простого і безсумнівного, але ними забутого положення, що значення людини, а відповідно й людського суспільства у своїй суті не визначається економічними відносинами, що людина не є перш за все виробником матеріальних благ чи ринкових цінностей, а  чимось набагато важливішим, і суспільство, відповідно, також є чимось більшим, аніж господарський союз…

Для правильного вирішення так званого «соціального питання» насамперед потрібно визнати, що норма економічних відносин лежить не в них самих, а що вони підлягають загальній моральній нормі, як особлива область її застосування. Триєдине моральне начало, що визначає нашу належну позицію щодо Бога, людей і матеріальної природи, знаходить своє повне і нероздільне застосування в економічній області…

… Людина є моральною істотою, а тому природна солідарність для неї недостатня: вона повинна не лише трудитися для всіх, брати участь у спільній справі, але ще й знати і хотіти такої участі. Хто відмовляється визнати цю істину в принципі, той відчує її фактичну силу у фінансових і господарських кризах. Адже і винуватці, і жертви цих аномалій  саме ті люди, які трудяться для себе…

Виходить, для того щоб кожний, хто трудиться для себе, трудився водночас і для всіх, недостатньо природного зв’язку економічних відносин, а необхідне свідоме спрямування їх до спільного блага.

… Якщо з морального погляду будь-яка людина – землероб, письменник чи банкір – повинна трудитися з усвідомленням і бажанням загальнокорисності своєї праці, якщо вона повинна дивитись на працю як на обов’язок виконання Божої волі й служіння загальному добробуту ближніх, то цей обов’язок, саме як загальний, передбачає, що всі так само повинні ставитися до цієї людини, тобто сприймати її не як знаряддя лише, але й як предмет або мету загальної діяльності, що суспільство має обов’язок визнавати і забезпечувати право кожного самостійно користуватися – для себе і для своїх – гідним людським існуванням. Гідне існування можливе при добровільній убогості – тій, яку проповідував св. Франциск і в якій живуть наші мандрівні богомольці; але воно стає неможливим при такій роботі, коли все значення людини зводиться до ролі звичайного знаряддя для виробництва чи переміщення речових багатств…

Безумовне значення людини базується, як ми знаємо, на можливості безконечного вдосконалення, яка лежить у її розумі та волі, чи, за висловом Отців Церкви, можливості обоження (theosis).

Ця можливість не переходить у нас в дійсність безпосередньо, одним повним актом, тому що тоді людина була б уже рівна Богові, що противне істині, – ця внутрішня потенція стає дедалі більше і більше дійсністю, для чого потрібні певні реальні умови…

Моральне впорядкування економічних відносин було б разом з тим і економічним прогресом…

Ми вже знаємо дві умови, за яких суспільні відносини у сфері матеріальної праці стають моральними. Перша, загальна умова полягає у тому, щоб сфера економічної діяльності не відокремлювалася і не утверджувалася як самостійна, самоцільна. Друга умова, більш спеціальна, полягає у тому, щоб виробництво здійснювалось не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден з них не ставав лише знаряддям виробництва, щоб кожному було забезпечено матеріальні засоби для гідного існування і розвитку. Перша вимога має характер релігійний: не ставити мамони на місце Бога, не вважати матеріальне багатство самостійним добром і кінцевою метою людської діяльності, навіть у сфері господарській; друга є вимогою чоловіколюбства: жаліти струджених і обтяжених і не цінити їх нижче від бездушних речей…

З погляду морального, праця – це взаємодія людей в матеріальній сфері, яка, у згоді з моральними вимогами, повинна забезпечувати всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення, а за своїм остаточним призначенням повинна переобразити і одухотворити матеріальну природу…

Корінь зла тут [у сфері обміну], як і у всій економічній сфері, один і той самий: перетворення матеріального інтересу із службового у панівний, із залежного в самостійний, із засобу в ціль. З цього отруйного кореня у сфері обміну виходять три дуже шкідливі стовбури: фальсифікація, спекуляція і лихварство…

Торгівля і, взагалі, обмін може бути знаряддям для отримання приватного прибутку лише за необхідної умови бути перше суспільним служінням, або виконанням суспільної функції для блага всіх…

Нормальне суспільство може і повинно рішуче протидіяти зовнішніми, реальними заходами такому буйному росту безмірного користолюбства, як торговельна фальсифікація, спекуляція і лихварство…

Єдиний вірний шлях до знищення лихварства – це, очевидно, повсюдний розвиток нормального кредиту як інституції благодійної, а не своєкорисливої.»

Частина практична: Як можна використати суть та призначення грошей

Власним прикладом використання грошей з розумінням їхнього призначення ділиться Роман Прокопів, львівський підприємець, філософ і богослов:

«Гроші є мірилом багатьох речей – заможності, успіху, важливості в суспільстві і навіть часу, адже і час, за прислів’ям, – це гроші. І хочемо ми цього чи не хочемо, незалежно від наших вірувань та переконань, де б ми не знаходилися, – вcі ми користуємося грошима.

Серед християн побутує стереотип, що грошей має бути небагато. А от коли їх багато або дуже багато, то це щось брудне і непристойне. Проте гроші відіграють важливу роль у нашому житті. Значна частина нашого часу, зусиль, здоров’я, які ми витрачаємо для заробітку, трансформується в грошовий еквівалент. Тому добрими чи поганими можуть бути не самі гроші, а ставлення до них.

Тому важливо з’ясувати, як все ж таки правильно ставитися до грошей і як їх витрачати. Як віруюча людина і підприємець, я встановив для себе кілька принципів, якими я керуюся у фінансовій сфері. Вони допомогли мені досягти успіху і ними охоче поділюся.

По-перше, якщо все походить від Бога, то гроші є частиною Божих благословень. Питання полягає в тому, чи я завжди бачу це, чи приписую всі заслуги лише собі? Чи мої вміння, таланти, навички є лише моїми, чи вони в мене є, бо таким мене сотворив Господь? Чи у своїх міркуваннях я йду до самого джерела і Йому віддаю належне? Здоровий глузд сам вказує на правильні відповіді.

По-друге, витрачання грошей на ті чи інші речі виявляє цінності та пріоритети людини.

Розваги, книги, поїздки, коштовності, допомога потребуючим, автомобілі, техніка тощо... Переглянувши цей перелік, можна практично безпомилково визначити, якими є цінності людини і який у неї світогляд. У жодному разі Бог не вимагає від мене віддати Йому все, але вимагає доброго та ефективного управительства, де було б видно, що я пам’ятаю про Нього. Можна ревно служити Богові і намагатися бути хорошою людиною, і все це буде дуже добре. Але переглядаючи витрати в кінці місяця, я неодмінно знаходжу там статті, що стосуються суто моїх потреб. Якби цього не було, я міг би себе запитати, чи справді я рухаюся назустріч Богові, чи не лукавлю перед Ним?

По-третє, я виділив міру – мінімум, який вирішив віддавати. І це загальновідома десятина – десята частина від прибутку. Можна закинути, що це старозавітна міра, яку Закон приписав поряд з сотнями інших приписів. І дійсно, в Новому Завіті про десятину згадується лише раз, у притчі про митника і фарисея, коли фарисей звітує перед Богом про виконання своїх обов’язків. Але якщо піти ще далі у пошуках коренів, то їх я знайшов в Авраама, батька всіх віруючих, який віддав десятину зі всього свого майна Мелхиседекові – священикові Бога Всевишнього (див. Бут. 14, 17-24). У всіх інших новозавітних писаннях йдеться не про чітку міру, а про суть та важливість щедрого давання тим, хто цього потребує. Але для мене важливо визначити конкретну суму пожертви – це простіше і зручніше, а також вносить конкретику у мої рішення.

По-четверте, я виділив пріоритетні сфери та потреби, на які віддаю гроші. Колись я рухався шляхом найменшого опору. Зустрічав когось на вулиці з простягнутою рукою – і кидав від «надлишку свого», тішачи сумління, що не залишив поза увагою жебрака. Згодом почав замислюватися над відповідальністю перед Богом за гроші те, що даю. На що ці гроші використовуються? Алкоголь, наркотики, розваги, хліб, воду, ліки? На це питання неможливо відповісти, даючи випадкову милостиню. Я почав діяти інакше. Замість давати гроші дітям, що просять на хліб, я давав їм хліба… Приносив одяг тим, хто не має за що його купити… Ліки для хворих… Звичайно, не завжди легко розібратися в ситуації, і тоді залишається покладатися на Бога і сумління того, хто в тебе взяв. Але ситуація, коли я не знаю, куди спрямовані гроші, є для мене радше винятком, аніж правилом.

Останнє, і найважливіше. Головним моїм пріоритетом стало жертвувати на «поширення Царства Божого». Колись навіть про таке не чув і не думав. Але відколи дізнався, це стало і моїм переконанням. Головна мета приходу Бога у світ – відновити стосунки з людиною. За дві тисячі років мільярди людей почули Благу Звістку. Але все ще достатньо велика кількість не знає Христа. У кожного – своє покликання в житті, своя професія. І хоча кожен християнин має обов’язок свідчити іншим Христа Воскреслого, і я теж роблю це в міру моїх сил на тому місці, де мене поставив Господь, є люди, які посвятили служінню Богові все своє життя. Це – священики, монахи, монахині, богопосвячені світські особи, які працюють як місіонери з дітьми, студентами, сім’ями серед інших народів. І я завжди маю можливість зробити пожертву цим людям на справи, які вони роблять. Бог і без мене може робити великі справи. Приємно і радісно відчувати себе частиною Божої команди, яка працює, щоб привести до Христа кожне серце, щоб просвітити Христовим світлом кожен розум! Радісно чути історії про те, як змінюються життя молодих людей, стосунки в сім’ях, атмосфера в студентському гуртожитку чи в невеличкому містечку, коли там з’являється проповідь Христа. А особливо приємно, коли ці зміни відбуваються за моєї участі, особливо фінансової. Я бачу, що мої вкладення в Божі справи ніколи не є збитковими! А життя наповнюється глибшим змістом і радістю.

Мій досвід свідчить, що і в час кризи Бог благословляє – якщо довірити Йому всі сфери життя, і фінансову чергу передовсім, якщо не забувати, що все, що приходить до мене, – неодмінно від Нього. І перш ніж витрачати кошти, я раджуся з Ним, шукаючи мудрості в управлінні фінансами. Віддавати на Божі справи – це ризик. Він схожий на інші ризиковані вкладення, але за своєю суттю кардинально відрізняється від них. Ти віддаєш і, на перший погляд, нічого не отримуєш взамін. Іноді, мене переслідують думки, що краще було б ці гроші застосувати для своєї сім’ї чи дітей, але проходить час і Господь повертає їх в різні способи і навіть набагато більше, що в кінцевому випадку залишається і на сім’ю, і на свої потреби. Мені важко збагнути таку математику, її неможливо розкласти на частини, щоб отримати формулу, але дуже чітко видно її дію. Для себе можу пояснити цю математику словами зі Святого Письма: «Хто чинить бідному добро, той Господові позичає, і він йому відплатить за його добродійство» (Прип.19, 17).»