Про кінець світу: коли годинник Всесвіту зупиниться

До хору багатьох голосів нинішнього пишучого люду я вирішив додати свій і поміркувати над вченням про кінець видимого часу (церковний термін «вчення про кінець» позначений грецьким словом - есхатологія): про те, що земля та діла на ній не вічні, що прийде такий час, коли годинник всесвіту зупиниться.

До хору багатьох голосів нинішнього пишучого люду я вирішив додати свій і поміркувати над вченням про кінець видимого часу (церковний термін «вчення про кінець» позначений грецьким словом - есхатологія): про те, що земля та діла на ній не вічні, що прийде такий час, коли годинник всесвіту зупиниться.

З цим ніхто з мислячих людей, я думаю, сперечатися не буде, бачачи як все навколо, підкоряючись закону жорсткої логіки, має свій початок і невблаганний кінець. Такий нинішній світ створений, за задумом Творця, і ніхто не в силах його змінити, навіть генетики. Якби земне наше життя, мало завершену вічну форму творіння, на землі жила б певна кількість людей, тваринного і рослинного світу і ніщо не схильне було змінюватися, зникати народжуватися.

Ікона Апокаліпсіс

Але, діалектика буття показує нам, що цей світ не є завершальною фазою Божественного домобудівництва, Бог замислив щось краще про нас, досконаліше, ніж ми можемо собі навіть уявити, і тому через всю історію людства від найпримітивніших цивілізацій до високорозвинених проходить думка про кінець царства насильства, ворожнечі, несправедливості та встановлення Царства Божої Правди, яке вічно стоятиме і не зруйнується. Про це дружно свідчать священні книги всіх народів світу.
Есхатологія - вчення про кінцеву долю світу споконвічно турбувало людську думку. Уявлення про загробне існування - томління в підземному царстві мертвих, муках, мандрах у позамежному світі або упокій і блаженство в країні богів і героїв поширені повсюдно і мають глибокі психологічні корені.

У міру проникнення релігій моральними ідеями з`являються і одкровення про потойбічну відплату, хоча релігія прагне забезпечити віруючому загробне блаженство крім його моральних заслуг - за допомогою заклинань, благання, або інших релігійних дій, Слово Бога залишається непорушним: "Хто вірує в Мене, і виконує заповіді Мої, має життя вічне і на суд не приходить, але переходить від смерті в життя ... "Євангеліст Іоанн, 5:24.

ПЕРШИЙ АПОКАЛІПСИС - ПРОРОЦТВА ДАНИЛА

Християнське вчення про кінець світу розвинулося з іудейського. За часів грецького засилля, за 140 років до Різдва Христового грецький володар Антіох Епіфан задумав зробити на землі один народ і одну віру. Для цього він жорстоко викорінював іудейські традиції, віра батьків в Ізраїлі була заборонена, храм перетворено на капище. Здавалося, все скінчено, у іудаїзму немає майбутнього, все батьківське припинено, запрограмоване на забуття. Але "дух дихає де хоче" і "вогонь убо орошаше, люті ж смеяшеся".

Серед євреїв почало поширюватися щось живіше, ніж відібраний храм, і скасований культ. По руках тих, хто читає і слухає стала поширюватися чудова книга, яку можна назвати першим апокаліпсисом, це - Пророцтва Даниїла. Малими містами, селами так, щоб не побачило палке око гонителів язичників чужих, та й своїх теж, люди збиралися і слухали читання. У погаслих очах з`являлося життя, серця починали прискорено битися. Які чудові слова: "Царство гонителя не встоїть вічно, але зруйнується ... І остаточна і зумовлена погибель спіткає спустошителя ". Дан.9.27.

Значить не "сухі наші кістки" "не загинула наша надія", але "у той день зведу вас від ваших гробів людіє мої ...". Єзекіїля 37. В очах з`являлася іскра життя, надія, радість духу. Книга будила дух, давала надію. Саме в таких умовах можливе життя, коли є іскра Божа одкровення.

Цінність книги пророка Даниїла для християнства більш ніж значна. Крім того, що вона по духовному цілеспрямовано є першим апокаліпсисом, сам термін "Царство Боже" вперше читається у Даниїла, хоча віра в нього панує у всіх пророчих писаннях. І ще "Син Людський" вперше звучить там же: "Бачив я у видіннях: йшов із хмарами небесними подібний Синові Людському. Він, наблизився до Старого днями і був підведений до нього, і дана йому Влада і Слава і Царство. І люди всіх народів, племен і мов стали служителями Його. Панування Його - панування вічне, а Царство Його не зруйнується ніколи "Дан.7.13-17. Месія Господь наш Ісус Христос під час своєї земної проповіді з багатьох месіанських титулів волів собі смиренне Даниїлове - Син Людський.

ЗБОРИ У БАБИ ОЛЕКСАНДРИ АБО ПСАЛОМ ПРО СТРАШНИЙ СУД ХРИСТОВИЙ

Історія повна паралелей, повторюється. Радянський експеримент з викорінення релігії в Радянському Союзі був багато в чому схожий на той древній Антіохів: храми закрити, а релігію скасувати! Але, не тут то було. Дух народу, завжди супротивиться бездуховності.

Село Андріяшівка Роменського району Сумської області. Зимові вечори в селах довгі предовгі, на Пiдгай (вулиця села під вічно шумливими соснами. - Авт.) До хати до баби Олександри (Авт. зберігає фонетичне звучання імені), моєї далекої родички, під таємничо шумливим хвойним лісом, ходженими протоптаними в снігу стежками збираються під сутінки бабусі, та й жінки молодші.

Брав участь у цих зборах і я 16-річним хлопцем. Завжди, все життя, скільки буду жити, буду пам`ятати благодатне світло тієї хати. Баба Олександра, з урочисто суворим виглядом кадить з глиняної кадильниці ладаном в кімнаті. Ця кадильниця, як пам`ять, до цих пір у мене збереглася. У світлиці, накрита склеєною в конус газетою, приглушено горить лампа і також в темному кутку перед іконою Святої Животворящої Трійці жевріє скляна, на дротиках лампада. Ми натхненно співаємо популярний серед віруючих того часу псалом про Страшний Суд Христовий.

Я наведу його тут повністю, він сповнений піднесеної духовної поезії. Думаю, що деякі люди, які співали його в багатьох містах і селах у роки радянської богоборчої влади, зберігали його, переписували від руки у звичайні учнівські зошити і для яких він був найважливішим джерелом релігійного натхнення, ще живі. Прочитавши його, згадають ті далекі вже, але такі близькі серцю, часи гонінь, заборон і цей спогад торкнеться найкращих струн їхньої душі:

Христос з учнями з храму виходив, перед Хресною смертю своєю,
І з повними скорботи прощальними словами, вчив Він улюблених друзів.
Скажи нам Учитель прощальне слово, поки що з нами живеш,
Скажи нам Учитель, коли це буде, коли ти судити нас прийдеш?

Почуєте про війни і чутках військових, повстане народ, на народ,
І будуть хвороби і голод і мор, і братська кров проллється.
А якщо побачите мерзоту у храмі, то знайте, що Суд при дверях,
Готуйтеся, щоб двері не закрилися перед вами, тримайте світильник у руках.

Зменшиться віра, надія згасне, в серцях охолоне любов,
І багато людей тоді спокусяться, проллють невинну кров.
І син від батька свого зречеться, за те, що ведуть його до суду,
І багато людей Христа відкинуть, ворогові під начало підуть.

Велика ненависть настане на світі, настане як темна ніч
Багатьох потопить в печалі сліз, мати повстане на доньку.
Зруйнуються храми, престоли святі, всі будуть мене гнівити,
Пастирям настане велике горе, будуть всі їх проклинати.

Великі скорботи пошлються на землю, і страшні муки пройдуть,
І скажуть, попадайте, покрийте нас гори, але, гори на них не впадуть.
І в ці хвилини пошукайте смерті, але смерть далеко втече,
А хто ж знаходиться в полі, не в домі, нехай він додому не поспішає.

І сонце померкне і місяць і зірки, з небесного кола спадуть,
Воскреснуть із мертвих земні народи, підуть на Божественний Суд.

І з`явиться Хрест у небесах променистий, і буде як сонце сяяти,
Обрані чада повстануть з початку, і радісно дивитимуться.
За ними підуть натовпи народу, від краю до краю землі,
І вся здригнеться земна природа, перед страшним престолом Судді.

Обличчя оживали, очі палали, зав`язувалась жвава розмова. Церква закрита, книги та ікони розібрані по домівках, комуністи сільські дітей хрестять, деякі таємно сповідаються і причащаються ... Розходимось по домівках пізно увечері в радісному піднесеному настрої, просвітлені і одухотворені. Духа не загасити і Слово Боже не можна зв`язати, заборонити.

У ПЕРШІ СТОЛІТТЯ ХРИСТИЯНИ БУЛИ ПРОЙНЯТІ ДУМКОЮ ПРО БЛИЗЬКІСТЬ СУДУ БОЖОГО

Отже, християнське вчення про кінець світу, Суд та встановлення Царства вічної справедливості було засвоєно і продовжено з старозавітної церкви іудейської. "Євангеліє Царства безпосередньо примикає до проповіді Іоанна Хрестителя, в якому бачили Іллю, предтечу Дня Господнього". "Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне" - так вчив Іоанн, так вчив Ісус і апостоли під час своєї земної проповіді.

І в тій і іншій проповіді Царство Боже, є здійснення волі Божої на землі, сприймається як Суд, і як порятунок. Воно наблизилося, прийшло, хоча й без видимої катастрофи, він вже серед нас в особі Господа Ісуса Христа, Який є Єдинородний Син Божий. У ньому здійснюється Новий Завіт - єднання Божественного і людського.

«Не встигнете обійти міст Ізраїлю, як вже настане Царство Боже» Мт.10: 23;
«Не перейде цей рід, аж усе оце станеться» Мр.13: 30;
У грецькому тексті «рід» стоїть слово γενεα - покоління.

«Суть стоять тут не зазнають смерті, аж поки не побачать Царства Божого, - і додав конкретніше, - прийшли в силі! Мр.9: 1 »

Перше покоління християн цілком пройняті думкою про близькість Суду Божого: улюблений учень Іоанн не помре до пришестя Царства. Падіння Єрусалиму, є знамення швидкого Пришестя (Мк.13: 24; Лк.21: 27). Під час облоги та штурму Єрусалиму Титом, іудеї з хвилини на хвилину, до болю в очах, жадібно вдивлялися в небо, чекаючи на хмарах славного і чудесного явлення Месії. Але, все марно: з неба не було ані голосу, ані знамення. Глухота буття кинула їх у відчай. Також і християни першого століття, ці сподівання, показують з не меншою силою. Вони, ці сподівання, були їм розрадою у біді, і гоніннях, і разом з тим виразом живої віри в безпосередню близькість повернення Христа. Але, життя тривало ...

КОЛИ Ж ПРИЙДЕ ДОВГООЧІКУВАНИЙ КІНЕЦЬ?

З кінця I століття зароджуються сумніви, про які свідчать пам`ятки писемності післяапостольського століття, наприклад послання Климента і пізніші писання Нового Завіту: послання до Євреїв і друге послання Петра. Перші християни і апостоли "померли не дочекавшись обітниці", що Єрусалим зруйнований; язичницький Рим продовжує царювати - і це викликає сумніви. Є насмішники, що запитують, де ж обітниці про пришестя Христове? З тих пір як спочили батьки, все залишається як і раніше, як було від початку творіння.

У відповідь цим насмішника друге послання Петра вказує, що як колись колишній світ загинув від потопу, так нинішнє небо і земля піддадуться вогню, які зберігаються на день суду й погибелі безбожних людей. І треба знати, що "у Господа один день як тисяча років, і тисяча років як один день" 2Петр.3: 8. Відстрочка у виконанні обітниці, не повільність, а довготерпіння (2Петр.3: 15). Цей текст, у зв`язку з переказом про хіліазм (тисячолітнє царство Христове на землі) викликав численні сумбурні тлумачення і перетлумачення, надавши помітний вплив на пізніші вже середньовічні часи: викликавши очікування кінця світу близько 1000 року, а потім в 14-м столітті, так як "тисячолітнє царство" стали вважати з епохи Костянтина.

Есхатологія - вчення про кінець всього видимого і невидимого про вічність, духовного, не придаток, не благочестиве доповнення, роздуми до догматів Церкви Христової, як силкуються показати деякі сучасні богослови, але - центр, основний гвинт її! Його не можна, неможливо в дусі православної антиномії ні відкинути, ні прийняти; ні засудити, ні благословити. Нам залишається лише благоговіти перед Вічно. Таємницею Божою. Без есхатологічного устремління в процесі історії, Церква буде не церквою, а простим морально-етичним суспільством, що проповідує холодний, голий, моральний імператив. Бог не замислив таку Церкву. У задумі Божому Церква є переможниця в історії над силами зла і темряви. І ми віримо, ми визнаємо, що так саме і буде.

Перший століття було століттям розквіту есхатології, очікування виконання пророцтв і, отже - близького кінця. Перші християни день від дня жили надією, вірили, що саме їм випала честь бути захопленим живими на хмарах небесних, в Стрітення Господа на воздухах. Вони не будували земний град, але цілком, пророкуючи про загибель земного, були спрямовані в Небесний. Вони жили майбутнім, прийдешнім і з цією вірою виходили на арени амфітеатрів назустріч диким звірам.

СТАВЛЕННЯ ДО КІНЦЯ СВІТУ В СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Наступні століття, слід зауважити, жили вірою швидкого кінця, але не так вже інтенсивно. Після Міланського едикту 313 року, який проголосив свободу віросповідання, християни почали творити, облаштовувати цей земний град Божий, Церкву Божу на землі, але ідея кінця ніколи не сходила з вуст проповідників Царства Божого. Не можна сказати, щоб з часом нічого в ній не змінювалося. Відпадали деякі старовинні перекази, наприклад: чуттєве уявлення про тисячолітнє царство, яке відігравало значну роль в іудейській апокаліптиці і було запозичене ранньохристиянською. Про що свідчать фрагменти писань Папія Ієрапольського. Поділяли цей погляд такі видні мужі апостольські як Іриней Ліонський і Юстин Філософ. Пізніше Кирило Єрусалимський, Єфрем Сирін.

З пізніших доповнень до теми закінчення часів і до Святого Письма відзначимо уявлення про поневіряння, що колись відігравало важливу роль у гностиків, але засвоєне і Православним Переданням. Есхатологія західної церкви за цей час "збагатилася" вченням про "чистилище". Середньовічна догматика схоластично розробила всі приватні питання про останні часи - як усього людства, так і окремої конкретної людини. В "Сумі богослов`я» Фоми Аквінського можна знайти відомості про різні відділи загробного світу, про місцеперебування праотців, що померли до хрещення, про лоно Авраама, про долю душі після смерті, про вогонь чистилища, про воскресіння тіл і т.д.

Художнє вираження цих поглядів ми знаходимо в "Божественній комедії" Данте в англійського поета Джона Мільтона "Втрачений і повернутий рай", у нас на сході в апокрифічній літературі про рай і пекло, різних "ходіння по муках", що тягнеться протягом багатьох століть і початки якої слід шукати в древніх апокрифічних апокаліпсисах.

Дуже важливі відомості про кінцеве, ми черпаємо у святителя Діонісія Ареопагіта. Церковний переказ якого відносить до 1-го століття, церковні ж критики, називаючи його Псевдодіонісієм, стверджують його більш пізніше походження, приблизно - 362 р. з ім`ям Діонісія Ареопагіта, збереглися такі твори: "Про імена Божі", "Про таємниче богослов`я", "Про небесну ієрархію". Особливо останній твір проливає світло на те, як дивилися на кінцеву долю світу і якими бачили їх містики східного середньовіччя.