Єпископ Даугавпільський Олександр, вікарій Ризької Митрополії: «Ми маємо самостійність у своїй господарсько-церковній діяльності»

13 - 14 березня ц.р. з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви та Високопреосвященнійшого Олександра, Митрополита Ризького та всієї Латвії Ужгородську українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина з робочим візитом відвідав Преосвященнійший Олександр, єпископ Даугавпільський, вікарій Ризької Митрополії Латвійської Православної Церкви Московського Патріархату.

13 - 14 березня ц.р. з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви та Високопреосвященнійшого Олександра, Митрополита Ризького та всієї Латвії Ужгородську українську богословську академію імені святих Кирила і Мефодія та Карпатський університет імені Августина Волошина з робочим візитом відвідав Преосвященнійший Олександр, єпископ Даугавпільський, вікарій Ризької Митрополії Латвійської Православної Церкви Московського Патріархату.

Під час робочого візиту Преосвященнійший владика Олександр, дав інтерв'ю для прес-служби УУБА-КаУ, з текстом якого пропонуємо Вам ознайомитись.

- Ваше Преосвященство, Ви відвідуєте Ужгородську українську богословську академію вже не перший раз. Що б Ви хотіли сказати на початку нашої розмови?

- Перш за все, хочу передати найкращі вітання і благословення від Високопреосвященнійшого Олександра, Митрополита Ризького і всієї Латвії, Предстоятеля Латвійської Православної Церкви, які адресуються Блаженнійшому Володимиру, Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю Української Православної Церкви з побажаннями його якнайшвидшого одужання. Так само Високопреосвященнійший Владика Олександр шле своє благословення ректорату, професорсько-викладацькому складу і студентам академії та університету.

- У Латвійській Православній Церкві на деяких територіях богослужіння відбуваються латиською мовою. Як це сприймає населення, і чи є якісь переваги слов'янської або латиської мов?

- Що стосується молоді, яка сьогодні приходить до храму, їй більш цікава служба латиською мовою, тому що вона вже відучена від російської мови і, природно, слов'янська мова для неї ще більш незрозуміла. Дорослі латиші більше приходять в наші храми, де богослужіння відбуваються слов'янською мовою. Вони кажуть, що бачать в цьому якусь містичну таємницю. Це, мабуть, так само, як і на заході, у католиків наприклад. Там, правда, молодь відстоює відновлення латинської літургії. А тут, у нас, мабуть, схожа тенденція. Людям, які ознайомлені з російською мовою, все-таки хочеться чути слов'янську літургію. І навіть сам настоятель ризького храму, латиш за національністю, проводить слов'янську Літургію. Парафіяни пояснюють це тим, що латиська мова - мова повсякденна, можна сказати, вулична, і вони не хочуть її чути за богослужінням. Для них слов'янська мова здається святою - мовою богослужінь. Але є цікавий момент, що в латиський храм іноді приходять багато росіян, які знають досконало латиську мову. Вони пояснюють це тим, що прийшли недавно до віри і їм малозрозуміла слов'янська мова. Тому слухають богослужіння латиською мовою, і воно їм, як не дивно, більш зрозуміле. Хоч, я скажу, що це люди, які, мабуть, все-таки лінуються якось попрацювати і вдосконалити свої знання.

- У Латвії багато лютеран. Яке співвідношення лютеран щодо православних. Як складаються відносини Латвійської Православної Церкви з ними? Чи є якісь проблеми у взаєминах?

- Офіційно вважається, що порівну близько - 30% католиків, близько 30% лютеран і решта приблизно 30% православних і віруючих інших конфесій, які визнаються державою. Потрібно зазначити, що в Латвії багато старовірів, і я думаю, що десь ми ділимо з ними цей відсоток, хоч їх, звичайно, менше. Справа в тому, що свого часу Латвія стала таким ніби перевалочним пунктом під час розколу ХVІІ століття. І багато російських людей бігли через Латвію кудись ще далі, але деякі залишилися жити на Латвійській землі.
Що стосується відносин, то вони у нас прекрасні через те, що ми живемо під одним дахом, у нас одні й ті ж духовні проблеми. Основна проблема, я думаю, є і в Україні - це секти. Багатьох наших віруючих людей відводять із церков сектанти. Але у нас тільки такі проблеми. А в іншому в нас склалася така традиція, що в свята: День незалежності держави, різдвяні, іноді великодні відбуваються такі ніби загальні богослужіння. Вони в інших конфесій називаються екуменічними богослужіннями. Ми такі богослужіння екуменічними не називаємо, бо вважаємо, що це не зовсім правильно. Але не прийти на такі заходи ми не можемо, бо це означає образити державу, в якій ми живемо. І нам потрібно показати, що ми законослухняні громадяни, і ми молимося за нашу державу, молимося за наш народ.

- Коли розпалася Російська імперія, патріарх Тихон посилав єпископів у Ригу, тоді влада їх не пускала, і Латвійська Православна Церква 4 роки була без ієрарха. В той момент відчувався тиск влади на Церкву. Як досягається взаєморозуміння між державою і Церквою сьогодні?

- На той момент Латвія вперше здобула незалежність, і відбулося державне утворення. До цього Латвія, як держава, не існувала, і так вийшло, що Православна Церква залишилася на той момент (приблизно з початку Першої Світової війни по 1921 рік) без архіпастиря. І в зв'язку з цим нікому було зареєструвати Православну Церкву. У документах вона ніде не значилася, і держави як такої не було. І ось саме священномученик Іоан, коли прийшов на цю кафедру в 1921 році, насамперед, став боротися, щоб Православну Церкву визнали в Латвійській державі. Йому це вдалося, але в 1934 році його вбили. Сама смерть священномученика була страшною, мученицькою, і Латвія знову втрачає архіпастиря. На той момент, звичайно, Російська Православна Церква сама була у важкому становищі, і новий архіпастир не був присланий. У цих умовах Латвійська держава наполягла, щоб був обраний архіпастир зі свого середовища. Але виникло питання, як висвятити такого архіпастиря. Зі зрозумілих причин не хотілося запрошувати нікого з Москви для цього. Та й не приїхали б. Якщо жоден представник Московської патріархії навіть на похоронах священномученика Іоана не був присутній, то це теж про щось говорить. Такий важкий був час. Але зараз відносини Церкви та влади прекрасні й підтвердженням цьому - ухвалений латвійським парламентом закон «Про Латвійську Православну Церкву». Напевно, в Російській Православній Церкві це єдина самоврядна Церква, яка має такий закон. У інших єпархіях і церквах є договори зі своїми державами, а у нас закон, який так і називається «Про Латвійську Православну Церкву».

- У чому полягає самоврядність Церкви?

- Самоврядність Латвійської Православної Церкви здійснюється на основі і в межах наданого Патріаршого Томосу, виданого відповідно до рішень Помісного або Архієрейського Собору РПЦ.

Органами церковної влади і управління в ЛПЦ є Собор і Синод, які очолюються Предстоятелем Латвійської Православної Церкви, Високопреосвященнійшим митрополитом Ризьким і всієї Латвії Олександром.

Предстоятель ЛПЦ є єпархіальним архієреєм своєї єпархії і очолює нашу Церкву на основі канонів, Статуту РПЦ та Статуту Латвійської Православної Церкви.
ЛПЦ має самостійність у своїй господарсько-церковній діяльності.

- При Латвійській Православній Церкві є Ризька духовна семінарія. Як здійснюється її діяльність, які плани на майбутнє?

- Одна з головних турбот нашого архіпастиря полягає в тому, щоб забезпечити нашу самокеровану Латвійську Православну Церкву своїми священнослужителями, які виросли саме в наших духовних стінах, щоб вони розуміли нашу ситуацію, були гідними пастирями Православної Церкви Христової і патріотами Латвії. Основне завдання Ризької духовної семінарії підготовка священнослужителів і катехизаторів для парафій Латвійської Православної Церкви. Навчальний процес організований відповідно до вимог Навчального Комітету РПЦ і законодавства Латвійської Республіки. У майбутньому вирішиться питання про визнання дипломів духовної семінарії на державному рівні.

Завдяки створенню та діяльності Ризької духовної семінарії, на сьогоднішній момент ми повністю забезпечуємо Латвійську Православну Церкву священнослужителями.

- Яка кількість людей навчається в семінарії і скільки років триває навчання?

-Разом із заочниками в семінарії навчається 40 осіб. Семінарія маленька, але для потреб Латвії цього достатньо. Крім того, випускники нашої семінарії можуть продовжити навчання в інших духовних академіях, зокрема, і в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія.
Строк навчання в семінарії 4 роки.

- Які плани на майбутнє щодо співробітництва Ризької митрополії Латвійської Православної Церкви та Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви?

- Ми бачимо майбутнє цієї співпраці в обміні викладачами, спільному проведенні науково-дослідної діяльності, підготовці на вашій базі фахівців із повною вищою богословською освітою і науково-педагогічних кадрів, а також у вивченні та застосуванні вашого досвіду, як узаконити духовну освіту в Латвії на державному рівні. Зараз для кожної людини важливо, щоб її освіту визнавала і держава.