Religion.in.ua > Українські > Католицькі звичаї у Київському Православ’ї – «маївки»

Католицькі звичаї у Київському Православ’ї – «маївки»


14 08 2012
Серед католицьких, чужих Православ’ю звичаїв, які прокралися до сучасної Київської православної традиції, так звані «маївки» займають особливо місце.

Серед католицьких, чужих Православ’ю звичаїв, які прокралися до сучасної Київської православної традиції, так звані «маївки» займають особливо місце. Вони не тільки є цілком католицьким звичаєм, а часом вступають в суперечку і з самим сенсом православного богослужіння. Оскільки цей католицький звичай дуже поширений в деяких православних парафіях Галичини, ми вважаємо не зайвим навести деякі факти.

Історія традиції католицьких «маївок»


Першим, хто подав думку про вшанування Богородиці у травні, був король Іспанії Альфонс X (1239 – 1284). Серед його поетичних творів – «Cantegas de S. Maria» – знаходимо поему «Benn vennas, Mayo». Король «благословив у цій поемі прихід місяця травня, який своєю привабливістю запрошує нас до молитви і співу на честь Марії перед її вівтарями, щоб вирвати нас із ночі оман, помилок і безумства, охоронити від нападів сатани, вберегти від різних збурень почуттів і нещастя». Завдяки королю Альфонсу X в Іспанії поширився звичай збиратися щодня у травні перед вівтарями Богородиці.

Іншим палким пропагандистом травневого богослужіння на Заході був «блаженний Генріх Зузо» (1365). Поряд з багатьма практиками, які він започаткував на честь Непорочної Діви, в особливий спосіб він поширював прославляння Марії «у найпрекраснішому місяці року – травні». Згідно з свідченням католицьких джерел, «блаженний Генріх Зузо сплітав у травні з найпрекрасніших квітів вінки і прикрашав ними щодня вівтар Марії або її фігуру у своєму чернечому згромадженні, а на голову Найсвятішої Діви накладав корону з троянд. Потім з покорою припадав до стоп Марії».

У XV і XVI століттях травневі богослужіння булі поширені в Іспанії, Португалії, Центральній, а потім і в Південній Америці, а також над Рейном і в деяких регіонах Італії. У 1549 році Вольфганг Зайдль видав у Мюнхені на захист травневого богослуження працю «Духовний травень». Він ділить у цієї праці  травневе богослужіння на 4 частини (тижні) з відповідними актами вшанування Ісуса і Марії.

У другій половині XVI століття пропагував серед молоді травневе богослужіння Філіпп Нереуш (1595). На початку XVII століття це богослужіння прижилося в італійських домініканців, особливо у Фесоле. Палким його прибічником був о. А. Домінік Гуньї. В 1676 р. виникло згромадження «Comunella», метою якого було віддавання спеціального шанування Богородиці у травні. Саме це католицьке згромадження систематизувало травневі богослужіння.

Богослужіння починалися 1 травня біля ясел, поблизу яких стояли фігури Богородиці і святого Йосифа та співали гімни і Маріїні пісні. Вдруге збиралися на закінчення травня і відспівували Лоретанську літанію, а «при словах «Царице ангелів» голову фігури Непорочної Діви вінчали короною з пахучих троянд». Однак, в інші дні травня богослужіння не відправляли, а лише в останній день складали в дар серця зі срібла, на яких часто різьбили прізвища світських людей, що брали участь у цих богослужіннях  (наприклад граф О. де Медічі).

З 1677 року травневі урочистості у Фесоле відбувалися кожної неділі, і так тривало у до 1701 року, в якому їх відправляли вже впродовж усього місяця. Одночасно і в Неаполі від 1674 року почалися травневі богослужіння, присвячені Богоматері. Це служіння тривало годину, а на закінчення богослужіння священик благословляв зібраних Найсвятішими Тайнами.

Поряд із Неаполем і Фесоле третім осередком травневого культу в Італії була Мантуа. Від 1680 року у церкві святого Миколая і в церкві Матері Божої Милостивої відбувалися травневі урочистості на честь Діви Марії у всі неділі і свята. У 1692 році отець Лаврентій Шнойффіс, капуцин, видав збірку пісень і гімнів на травень.

У XVIII ст. травневе богослужіння робиться усе більш поширене в Католицькій Церкві, головним чином – завдяки праці отця Ганнібала Діонізія, яка була видана у Вероні 1725 році під назвою «Il Mese di Maria, ossia il mese di Maggio, consacrato a maria coll’esercizio di vari fiori di virtu». Ця праця упродовж 70 років видавалася 18 разів. Автор зібрав усі різноманітні вияви культу Непорочної Діви у травні та уклав їх чітко і систематично.

25 березня 1815 року Пій VII видав буллу про травневе богослужіння до Марії, збагативши його повним відпустом. Від того часу розпочинається нечувано стрімкий розвиток травневого культу у всьому католицькому світі. Крім Італії, Іспанії, Португалії і Франції, цей культ охоплює Швейцарію, Німеччину, Австрію, Угорщину, Польщу, Чехію, Ірландію, Сполучені Штати, Мексику, Китай і Австралію.

Активізація поширення травневих «маївок» з боку Ватикану була пов’язана з підготовкою оголошення нового католицького єретичного «догмату Непорочного зачаття Діви Марії», який був оголошений папою Піям ІХ у 1854 р.

У Польщі, травневі богослужіння вперше публічно були відправлені тільки у 1837 році у костьолі  св. Хреста у Варшаві, дещо пізніше у Кракові, на Ясній Горі і в кількох інших церквах. Проте, швидше за все, поширення нового звичаю «маївок» у Європі та зокрема у Польщі було дуже повільним, тому у 1859 р. видається окрема постанова Пія ІХ (1859 р.).

Саме через польських римо-католиків, звичай «маївок» від полови ХІХ ст. починає вживатися у греко-католицьких парафіях Галичини. Дякуючи прихильникам поступового переходу греко-католиків на римський обряд, був створений міф про «традиційну історичність маївок». Але, навіть католицький світ відчував штучність цих травневих «маївок» і щоб підтримати згасаючий звичай, у 1965 році Папа Павло в спеціальному листі, посвяченому місяцю травню, закликав віруючих зберігати цю традицію.

Виникає, що до 1837 року не тільки українські уніати Галичини, а навіть польські ксьондзи не знали так званих «маївок» та не відправляли особливих травневих богослужінь Марії. Цей звичай прийшов виключно з Заходу, та не має аніякого відношення до Київської православної традиції.


Спроби оборони традиції «маївок» з боку деяких греко-католицьких істориків


Деякі греко-католицькі історики, головним чином з кола традиціоналістів, роблять спроби зв’язати «маївки» з стародавніми богослужіннями на Близькому Сході.

Так, наприклад, вони спробують зв’язати новітній звичай «маївок» з богослужінням у місяць кіак у Коптській Церкві. Дійсно, місяць кіак у коптських християн був освячений цілим рядом спеціальних літургічних церемоній, якими вірні вшановували Діву Марію. Вірні збиралися щоденно біля стоп фігури Богородиці, прикрашеної квітами і свічками, поділялися на два хори і співали спеціальні пісні на честь Марії. Кожної суботи богослужіння було більш урочистим і на нього були зобов’язані прийти всі вірні, котрі не могли брати участі щодня. Але така прив’язка «маївок» до богослужбової традиції Коптської Церкви є дуже недоречною, бо місяць кіак відповідає українському грудню. Цей місяць та його богослужіння прив’язані до свята Різдва Христового. Тому, вся гімнографія коптів, яка присвячена Марії, відповідає цьому великому святу, а саме, подяці Матері Спасителя за Його народження.

Також, недоречнім є спроба прив’язати «маївки» до указу імператора Андроніка II (1282 -1328) про святкування місяця серпня як присвяченого Богородиці, бо тут святкування прив’язані до свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Таким чином, спроби деяких греко-католицьких науковців вивести святкування «маївок» з традиції Коптської Церкви або древньої традиції Православ’я Малої Азії та Греції не мають під собою реального історичного ґрунту.


Невідповідність «маївок» сенсу православного богослужіння


За своєю сутністю «маївки» – це поза літургійні богослужіння до Пресвятої Богородиці (молебень, акафіст). За католицькою традицією «маївок», вони звичайно відбуваються відразу або через короткий час після Святої Літургії.

Разом з тим, відправа молебнів відразу після літургії тими, хто в ній брав участь є нерозуміння сутності Євхаристії. Тут варта навести слова великого богослова нашого часу архімандрита Кипріяна (Керна): «Запереченням євхаристичного, тобто самого сенсу Літургії є прохання людини, присутньої на Літургії і чула ці слова, відслужити йому подячний молебень, тому що він їй зрозуміліше, ближче й каже їй більше, ніж сама піднесена подячна служба – Євхаристія. … Невимовно сумно, скорботно, боляче за літургійну безграмотність, за нехтування основних принципів статуту церковного богослужіння, за порушені церковної краси. Ми говоримо це з повною усвідомленістю і переконанням. Не тільки тому, що це є нашим літургійним переконанням, нашим особистим переживанням богослужбового ладу, a тому, що за собою ми чуємо дорогий нам голос тих наших Вчителів, саме Вчителів з великої літери, літургійний слух яких був непомильний та розуміння сенсу і ладу нашого богослужіння було непогрішним».

Коли православний християнин бере участь в Літургії, якщо ми говоримо, що він одночасно її співслужитель, то він прийшов в храм не просто просити щось особисто для себе, але в цей момент став Церквою, виконав себе як частина тіла Христового. І тому коли відбувається Літургія, вона обіймає собою кожну людину особисто з усіма потребами, печалями і скорботами.

Тому, служити після Літургії «маївку» (молебень або акафіст Богородиці), просто безглуздо. Відбувається це тільки тому, що частина людей, яки прийшли на службу в храм, беруть участь в Святій Літургії, а частина – просто знаходиться у храмі під час Літургії. Частина людей – віддається повністю з’єднанню Церкви, а частина переживає трішечки інакше: вони прийшли, відстояли службу, а вже потім для них починається найголовніше – «маївка» та частина людей приходить саме на її. Хоча всі ці прохання, що звучать в часі «маївки», входять духовно до Літургії, бо приноситься жертва, і Він, Спаситель світу, приносить жертву за всіх і за вся.

Безсумнівно, що неможна служити «маївки» після Літургії, бо служіння «маївки» (молебна або акафісту) після Святої Літургії не відповідає Статуту православного богослужіння. Тому, цього звичаю ми не знайдемо ні у Грецької, ні у Болгарської, ні у інших Православних Церквах.


Висновок


Так звані «маївки» не мають нічого спільного з православною традицією взагалі, та зокрема Київським православ’ям. Цей звичай з’явився у католицькій Іспанії та Франції, потрапив в Україну (Галичину) від польських римо-католиків тільки у другій половині ХІХ ст. та зміцнився у середовищі греко-католиків завдяки прихильникам латинізації.

Таким чином, «маївки» це цілком чужий для вірних Української Автокефальної Православної Церкви звичай, який не відповідає Православної догматиці та Типікону.

підготував прот. Сергій Горбик


Джерела та література по темі:


Denzinger H., Ritus Orientalium, Coptorum, Syrorum et Armenorum in administrandis sacramentis, t. 1-2, Wurzburg 1864.

Hangi A., Pahl I., Prex eucaristica. Textus e variis liturgiis antiquoribus selecti, Fribourg 1968.

Kapell M., Lawrence J.Sh. Finding the force of the Star wars franchise: fans, merchandise, & critics. Peter Lang, 2006.

Kruger P., Maryja i Ecclesia w liturgii koptyjskiej, Teksty o Matce Bozej, t. 9. Niepokalanуw, 1992

Leonardo Ciampa. Pope Pius XII: A Dialogue. AuthorHouse, 2007

Sources chretiennes, ed. H. de Lubac, J. Danielou, Paris 1941

Teksty o Matce Bozej. Koscioly przedchalcedonskie, red. H. Paprocki, Niepokalanуw 1995

Wyszomirski T., Kosciol koptyjski, «Novum» 1979, nr 12, с. 126-140.

архимандрит Киприан (Керн) профессор. Евхаристия. М., 2009 

Новенна к Непорочной Деве Марии. Францисканцы Братья Меньшие Конвектуальные. Москва 1994

Субботин И. Н. Историко- и догматико-полемические сочинения первых расколоучителей. т.4, ч.1, изд-во «Братство св. Петра Митрополита», М., 1878

Табак Юрий. Православие и Католичество. Основные догматические и обрядовые расхождения. СПБ Издательство «Встреча», 2002.

Хрестоматия по сравнительному богословию: Учеб. пособие. М.: Подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2005






Повернутися назад