Ця історія тривала у Мілуватці уже кілька років. Чимало колишніх парафіян Мілуватського храму оголосили, так би мовити, недовіру отцю Миколі – настоятелю храму. І не тільки отцю Миколі, ще більше – матушці Лідії. На думку мілуватчан, ця подружня пара давненько втратила моральне право очолювати парафію.
Ця історія тривала у Мілуватці уже кілька років. Чимало колишніх парафіян Мілуватського храму оголосили, так би мовити, недовіру отцю Миколі – настоятелю храму. І не тільки отцю Миколі, ще більше – матушці Лідії. На думку мілуватчан, ця подружня пара давненько втратила моральне право очолювати парафію.
Отець Микола не пускав небажаних до церкви
У вину отцю Миколi й матушцi Лiдії ставилося багато чого: серед всього - жадібність, непорядність, невідповідність життя святим писанням, і врешті - пенсійний вік священика. На думку тих, хто виступив проти святого отця, кількість парафіян різко зменшилася, бо люди, мовляв, не сліпі й бачили, що батюшку з матушкою “заносило” не туди. І хотіли б - та не можуть сприймати їх як зразок духовності та моральної чистоти.
Та отець Микола і матушка Лідія не налякалися спочатку протестів, а далі справжніх бунтів мілуватчан. Вони вступили у відкриту конфронтацію з мешканцями села, вважаючи все, що відбувалося навколо них, брудною грою декількох осіб, які задумали усунути з посади священика. Родинна пара доводила, де тільки могла, що вони вірою і правдою два десятиліття слугують Богу і людям.
Втрутитися у ситуацію намагалися й представники вищого духовенства. Вони пробували розмирити батюшку з селянами, та марно.
Селяни розповідали: дійшло до того, що отець Микола не пускав небажаних до церкви, а тих, хто виступав проти нього та паніматки, залякував: мовляв, ми маємо справу з похованнями, то бережіться, бо можемо й вас “запечатати”.
Чи насправді так було, чи ні, але проблема загострювалася, обростала новими деталями і уже перетворилася на соціальний конфлікт, який не дав спокою всьому селу.
«Заберіть від нас отця Миколу!»
І хоча церква у нас відділена від держави, мілуватчани все настирливіше прохали втрутитися у ситуацію й місцеву владу. А тому у селі вкотре побувала солідна делегація: церковники, представники сватівської влади та керівник відділу, який опікується питаннями релігії у облдержадміністрації, О.Козенко.
Люди, які зійшлися на це зібрання, вкотре ставили вимогу: заберіть від нас отця Миколу, дайте нам духовного наставника, якому б ми довіряли, і з яким би зуміли “звести на ноги” мілуватський храм. Їм дійсно потрібний справжній пастир, що піклувався б про душі парафіян, ніс мир та світло.
Цього разу керівник Сєвєродонецької та Старобільської єпархії єпіскоп Агапіт та архімандрит Захарій - благочинний Сватівського округу цієї єпархії - приїхали до Мілуватки разом з молодим священиком, який мав би стати саме таким пастирем.
Та візит знову вилився у звичайну сварку. Колишній священик переконаний: таке ставлення до нього не що інше, як людська невдячність і сліпота.
Ще більше сумбуру і галасу на зібранні, як вважають селяни, зчинила матушка Лідія. На зауваження прибулих, мовляв, люди вас не сприймають, паніматка випалила: “Хіба це люди?!”. Додали жару і троє синів священика, які, звісно, заступалися за батьків.
Намагалася втихомирити розбурханих мілуватчан голова районної ради Тетяна Бервено. Вона пропонувала паніматці виявити мудрість у цій ситуації, бо ж люди стануть виганяти не тільки з храму, а й з села.
Далі пані Тетяна пообіцяла наступного разу приїхати з представниками міліції, але й це на матушку не справило враження. Учасники конфлікту так і лишилися кожен при своїй думці: люди не сприймають і не хочуть бачити у храмі ні отця Миколу, ні матушку Лідію, а родина священика вважає, що їх умисно травлять і несправедливо позбавляють парафії.
Бог простить - і ми прощаємо
У прощену неділю до храму зійшлося чимало жителів Мілуватки. Всі чекали вирішення нестандартної ситуації. Надії покладалися на приїзд владики Агапіта та голови районної ради Тетяни Бервено. І гості таки прибули.
Владика разом з благочинним, новим священиком отцем Максимом та старим - отцем Миколою - відслужили недільну службу. А після проповіді владика представив селянам отця Максима, який має замінити колишнього батюшку. Отця Миколу пообіцяли перевести до іншої парафії.
Впертий батюшка і тут шокував всіх, повідомивши, що він збирається забрати з собою церковні дзвони. Мовляв, купував їх за власні кошти, ось і документи.
Запереживали мілуватчани і про церковні речі, адже вважають, що чимало вже зникло. Та врешті вирішили з усім розібратися детально потім, а доки що зупинилися на передачі ключів від церкви новому священику.
Чи закінчиться на цьому мілуватська історія? Люди хочуть вірити, що саме так і буде. Сподіваються, що у молодому священику знайдуть справжню Божу людину, без якої складно жити у такі важкі часи. А отця Миколу з родиною Господь напоумить зрозуміти свої помилки. І у прощену неділю вони відпустили образу на батюшку з матушкою, а ті пообіцяли не пам’ятати ніякого зла селянам.
Та все ж історія ця непроста, повчальна і з гірким присмаком. Як для церковників, так і для парафiян. Бо святість, людяність і порядність не купується ні дипломами, ні посадами, ні церковними санами, а живе у людських душах. От тільки вага їх у кожній окремій душі, на жаль, дуже різниться...
2011 р.