Дружба великих

У Городищі, в кутку Гулаківщина є чудовий музей композитора Семена Гулака-Артемовського, засновником і творцем якого був наш невтомний краєз-навець Георгій Коваль.

І працівники музею, і жителі Гулаківщини люблять розповідати про безкорисливу дружбу двох великих українських велетів духу – Тараса Шевченка і Семена Гулака-Артемовського.

А втім, надамо слово самому Тарасу Григоровичу. 15 червня 1853 року Шевченко писав Семену Степановичу: "Впродовж шести років моєї тяжкої неволі я пробував писати декому зі своїх друзів, приятелів – то що ж! Тяжко, страшно тяжко, друже мій єдиний... Залишайся здоровий і будь щасливий у всіх твоїх починаннях, мій щирий, мій єдиний друже Семене! Твій щирий Т. Шевченко".

А як радів Шевченко успіхам свого друга! "Сьогодні натрапив на аркушик друкованого паперу; читаю, а там ідеться про концерти минулої весни і про концерт п. Артемовського як про найвизначніший, і про акторку пані Артемовську, що зачарувала слухачів грою на інструменті, давно забутому, тобто арфі! Боже мій! – думаю собі. – Він уже одружений! Господи, пошли тобі щастя у твоєму сімейному житті!.."

Ці рядки були написані в роки Шевченкового заслання, коли багато хто з так званих друзів, боячись накликати на себе біду, забули про свою дружбу з опальним поетом. А Семен Гулак-Артемовський, який ніколи не галасував про свою близькість до Кобзаря, в ті важкі роки не залишив сам-на-сам з бідою свого земляка: не лише листувався, а й регулярно надсилав йому гроші зі свого злиденного заробітку актора.

Після смерті великих завжди знаходиться сила силенна їхніх "друзів" і "шанувальників". Взяти хоч би й Василя Симоненка – хто тільки тепер перед об’єктивами телекамер не розповідає, як у далекі 1960-ті сприяв у поширенні творчості поета... Сам же Василь у 1963 році писав у своєму щоденнику: "Друзі мої принишкли, про них не чути й слова" і "Тепер я став у Черкасах ще самотніший, бо немає того колективу, що був у "Молоді Черкащини"..." А от колеги поета без телекамер, без гучних заяв про дружбу з ним, після Василевої смерті домоглися встановлення йому надмогильного пам’ятника роботи Станіслава Грабовського, назви одної з вулиць на честь Симоненка, виділення його матері окремої квартири, встановлення їй персональної пенсії, згодом – про створення його музею, видання двотомника поета, книжки спогадів про нього...

Думаємо, щось подібне було і в стосунках між Семеном Гулаком-Артемовським і Тарасом Шевченком. Можливо, говорячи словами Василя Симоненка, він не був "духов-ною ріднею", але був справжнім другом "без будь-якого раціо", не біг за возом великих геніїв, а робив те, що веліло його серце, його розум, його безмежна любов до України, до безталанних її синів, що ставали пророками.

Шевченко і Гулак-Артемовський були не лише земляки, а й майже однолітки. Тарас народився в березні 1814 року, а Семен Степанович у квітні 1813 року. Перший був сином кріпака, другий – священика. В Петербурзі Тарас з’явився в лютому 1831 року разом з дворовими слугами свого пана. А Гулак-Артемовський прибув у Петербург лише в 1838 році, коли Шевченко одержав відпускну і почав відвідувати рисувальні класи Академії художеств. Семен Степанович Гулак-Артемовський, який закінчив Київську духовну семінарію й співав у церковному хорі, опинився у Петербурзі на запрошення композитора Михайла Глінки.

За традицією всі прибулі з України зустрічалися на щотижневих вечорах у Євгена Гребінки. Ось тут вперше і зустрілися 24-річний Тарас Шевченко і 25-річний співак (у майбутньому соліст імператорської опери в Санкт-Петербурзі й співак Великого театру в Москві) Семен Гулак-Артемовський. Семена Степановича вразила любов Тараса до української пісні. А Шевченка насамперед вразив голос Семена, манера виконання українських народних пісень.

Під час поїздки в Україну у вересні 1843 року Шевченко, заїжджаючи в Городище, відвідав матір Семена Степановича і опісля не раз у листах до нього згадує цю стареньку жінку, яка виколисала гордість світової культури Семена Степановича Гулака-Артимовського. Очевидно під впливом Тараса Шевченка Семен Степанович розпочав роботу над створенням опери "Запорожець за Дунаєм". До речі, автором лібрето її був друг Тараса Михайло Костомаров. Високо цінив Тарас Шевченко і дядька Семена – Петра Петровича – уродженця кутка Гулаківщина, творця перших українських романтичних балад і байок і одного з перших ректорів Харківського університету. У свою чергу Петро Петрович прихильно ставився до автора "Кобзаря", про що писав Тарасові кілька разів Григорій Квітка-Основ’яненко...