Михайло Нестеров – вісник зруйнованої святості

Скажіть, хто ваш улюблений художник, і якщо ви відповісте "Нестеров", – я скажу, що ми з вами однієї крові! 18 жовтня виповнюється 80 років із дня смерті Михайла Нестерова (1862-1942). Тож є привід згадати цього видатного митця, 9 років життя якого пов’язані з Черкащиною.

Свята Русь у Володимирському соборі

В Україні Нестерова знають як автора чудових розписів у київському Володимирському соборі.

Вперше син галантерейного торговця з Уфи і випускник Московського училища живопису, скульптури і архітектури Нестеров з'явився в Києві в березні 1890 року на запрошення відомого професора Адріана Прахова, який в ту пору енергійно керував розписом грандіозного Володимирського собору. Ідея запросити молодого художника виходила від Васнецова, в живопис якого Прахов був закоханий. Нестерову 28 років, у мистецькому середовищі він уже відомий як автор картин "Пустельник" і "Видіння отроку Варфоломію" (тобто, ще юному святому Сергію Радонезькому), незадовго до цього куплених для своєї скарбниці тонким знавцем живопису Павлом Третьяковим.

Варто зауважити, що поява "Варфоломія" на 18-ій Пересувній виставці (1890) викликала скандал. Матеріалісти, титани демократичної думки були ображені. "Судили картину страшним судом, – згадував Нестеров, – визнали її шкідливою, навіть небезпечною в тому сенсі, що вона підриває ті "раціоналістичні" підвалини, які з таким трудом зміцнювалися правовірними передвижниками багато років..." Дійшло буквально до істерики: просили Третьякова відмовитися від придбання "Варфоломія", чекали, що молодий художник буде каятися. А він веселився...

Однак у іншій частині російського суспільства картина "Варфоломій" викликала почуття глибокого захвату. Сподобалася вона і Васнецову. І ось – Київ.

Будівництво собору розпочато в рік народження Нестерова, в 1862-му. Роботи йшли непросто, проект змінювався. Узагальнена тема розписів – "Справи спасіння нашого". Це і євангельські сюжети, і сюжети руської історії: це і святі князі – грізні воїни, молитовники, але і Аліпій-іконописець, і Нестор-літописець, весь хрещений люд – Свята Русь.

До приїзду Нестерова розписи велися вже п'ять років. Спочатку Нестеров працював за ескізами Васнецова. Незабаром йому запропонували зробити ескізи до деяких сюжетів, які й були затверджені спеціальною комісією. Кисті Нестерова належать ікони в іконостасах – святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, святої великомучениці Варвари, на хорах – фрески "Різдво" і "Воскресіння"...

На освяченні собору 20 серпня 1896 були присутні імператор Микола II і імператриця Олександра Федорівна. Творці храму були нагороджені особливою золотою медаллю (в тому числі і померлі – посмертно).

В Україні є ще принаймні два храми, до оздоблення яких доклав руку Нестеров: церква в маєтку Оржевських на Волині й Троїцький собор у м. Суми. Образи, створені Нестеровим, зникли в 1920-і роки, доля їх невідома.

"Куточок раю" на Смілянщині

У період завершення робіт у Володимирському соборі Нестеров познайомився з княгинею Наталією Яшвіль (1861 – 1939). Це знайомство продовжило його прихильність до України.

Нестеров згадував: "Живучи влітку в своїх Сунках (маєток поблизу Сміли. – О.С.), Наталія Григорівна одного разу, коли я був уже вдруге одружений, запропонувала мені оселитися у неї на хуторі, в чотирьох верстах від маєтку. Хутір Княгинине був куточком раю. Це був суцільний фруктовий сад з двома ставками... Славний малоросійський будиночок був обставлений на англійський лад. Ми прожили там з невеликими перервами дев'ять років, дев'ять прекрасних, незабутніх років... Славно нам жилося в Княгининому. Часто наїжджали гості з Сунок в екіпажах і верхи. Вони пили у нас чай і їхали гучною ватагою додому. Я багато працював. Там були написані майже всі етюди до Марфо-Маріїнської обителі. У Сунках же був написаний портрет Наталії Григорівни, що був на моїй виставці, потім у самої Наталії Григорівни і після 1917 року перейшов в Київський історичний музей..."

У маєтку княгині Наталії Яшвіль Михайло Нестеров прожив 9 років. Нині не залишилося й сліду від Княгининого. Але ставок (він зображений на одній із картин) абсолютно впізнаваний!

Звістка про зруйновану святість

У 1901 році Нестеров з дочкою Ольгою знов перебрався до Києва. Тут він працював над "Святою Руссю", картиною, про яку в Києві багато говорили, але до пори до часу небагато бачили. У квітні 1902-го він показав її знайомим. Бачив її і Шаляпін, який заїжджав спеціально до Нестерова. У Києві картину хвалили. Але пізніше цей шедевр оголосили невдалим. Лев Толстой назвав картину "панахидою російського православ'я", а Нестеровського "Христа" – "італійським співаком".

У 1910 році родина Нестерових переїхала до Москви. А в 1917-му раптом зруйнувалися всі смисли, на яких трималася Росія. Нестеров пише: "Пережите за час війни, революції і в останні тижні таке складне, болісне, що ні словом, ні пером я не в силах все передати. Все життя, думи, почуття, надії, мрії ніби закреслені, знехтувані, спаплюжені".

Серед більшовицького безглуздя Нестеров намагався донести до прийдешніх поколінь звістку про зруйновану богоборцями святість. Незабаром після революції Нестеров переписував свої роботи по пам'яті, створюючи авторські копії, вважаючи, що багато чого буде знищено. Були й нові роботи. Працюючи в 1930-ті над "Страсною седмицею" (де Гоголь і Достоєвський біля Розп'яття), він ховав на ніч полотно за диван, ставлячи дореволюційну дату.

Він доніс звістку.

Довідка "Прес-Центру"

У 1938 році Михайла Васильовича заарештували, але через два тижні випустили з в’язниці. Зятя художника Віктора Шретера розстріляли, а дочка митця Ольга відбула заслання у казахстанському місті Джамбул. Самого ж художника більше не чіпали й навіть у 1941 році, незадовго до його смерті, удостоїли Сталінської премії (за портрет фізіолога Івана Павлова).