Чому Православна Церква не святкує Непорочне зачаття Діви Марії

8 грудня Католицька Церква відзначає свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (УГКЦ – 22 грудня).  Цікаво, що такого свята ви не зустрінете в жодному православному церковному календарі. Там ви знайдете іншу назву свята, на перший погляд подібну до католицького, а саме – «Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці». Проте слово «непорочне» відсутнє. І зовсім не через опечатку чи тому, що його забули туди вставити. Просто з такою назвою в Православній Церкві свята не існує.

8 грудня Католицька Церква відзначає свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (УГКЦ – 22 грудня).  Цікаво, що такого свята ви не зустрінете в жодному православному церковному календарі. Там ви знайдете іншу назву свята, на перший погляд подібну до католицького, а саме – «Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці». Проте слово «непорочне» відсутнє. І зовсім не через опечатку чи тому, що його забули туди вставити. Просто з такою назвою в Православній Церкві свята не існує.
 
Вчення про непорочне зачаття Діви Марії неподільна Вселенська Церква не сповідувала

Відомо, що Пресвята Богородиця вшановується Східною Церквою від початків свого існування, та й Вселенські церковні Собори, які захищали гідність Божої Матері також усі відбувалися Сході. У поширеній молитві до Богородиці православний християнин називає Її «Чеснішою Херувим і незрівнянно славнішою Серафим», тобто від ангелів, але ось про непорочне зачаття ні слова. 

Ви можливо запитаєте, а яка різниця: непорочне зачаття чи ні? Хіба принижує честь Богородиці, коли її зачаття в лоні святої і праведної Анни назвали непорочним? Схоже, що навпаки, це її вшановує і показує, що від початку свого існування Діва Марія була обрана стати Матір’ю Божого Сина Ісуса Христа. Що ж така точка зору не безпідставна. Ми до неї повернемося трішечки пізніше.

Найперше хочу звернути увагу, що в православ'ї  «Маріології», як окремого розділу  святоотецького богослів’я взагалі не існувало.  Святі отці завжди розглядали вчення про Пресвяту Богородицю тільки в контексті «Христології».  Відомо, що навіть сама назва «Богородиця» була остаточно погоджена Церквою на Третьому Вселенському Соборі для утвердження православної віри саме в христологічних дискусіях та спорах. Іншими словами, єретики казали, що Марія не може бути Богородицею, тому що Христос на думку одних не був Богом взагалі, а на думку інших Марія народила тільки якусь частину Христа…  Тому ствердивши титул «Богородиця» стосовно Матері Ісуса, Церква наголосила не стільки на гідності самої Богородиці, скільки утвердила істину про Божественну природу та цілісність особи Христа - Її Сина.  Хоча немає жодних сумнівів, що Вселенський Собор високу гідність й самої Діви Марії також вшанував і таким чином Церква ще раз сповнила пророцтво Богоматері про те, що « Її ублажатимуть усі роди» (Лк.1,48). Проте на жодному Вселенському Соборі не було затверджено догмату про «Непорочне зачаття Діви Марії». Отже подібного вчення Вселенська неподілена Церква ніколи не сповідувала. Звідкіля ж воно взялося? 

 Непорочне зачаття проти целібату?

Католицький догмат про непорочне зачаття Діви Марії почав поширюватися лише в кінці XII століття, хоча подібні ідеї існували ще кілька століть до цього. Але на той час папа Григорій VII, всупереч постановам Вселенських Соборів запроваджував остаточно целібат, тобто повну заборону на одружене священство. Жили би апостоли Христові в Західній Європі у часи після XII століття, священиками би не стали, бо навіть Петро –«засновник» папства мав дружину, тому не відповідав вимогам целібату. Так ось кажуть, що на противагу насильницькому запровадженню целібату, і знайшло свій розвиток вчення про непорочне зачаття Богородиці. Нібито в такий спосіб одружене католицьке священство хотіло підкреслити, що зачаття дитини може бути і непорочним, а сімейне життя не є чимось брудним, щоб священик був зобов’язаний від нього відмовитися. Бачите, як воно може все переплітатися між собою. Та, якби там не було, з кожним століттям вчення про непорочне зачаття стає все більш популярним на Заході. Подекуди свято на його вшанування встановлювали або скасовували. Одні авторитети Римської Церкви це вчення підтримували, особливо вирізнялися любов’ю до нього монахи-францисканці, а інші – категорично не сприймали, наприклад монахи-домініканці.  Та навіть антипротестантський Тридентський Собор в середині XVI століття цей догмат не запровадив. Плутанини вистачало. Одні католицькі святі нібито спілкуючись безпосередньо з Богородицею заявляли, що Вона об'явила їм про Своє непорочне зачаття. Такою була свята Бригідта. А ось свята Катерина Сієнська, яка також часто ніби розмовляла з Христом спростовувала це твердження. І ось у 1854 році, Папа римський Пій IX спеціальною буллою, навіть без помісного церковного собору, проголошує догмат про непорочне зачаття Богородиці.  З тієї миті, кожен католик, тобто в розумінні Риму, християнин, зобов’язаний вірити в це положення віровчення на рівні з усіма іншими догматами Церкви. Інакше, ти не католик, а в розумінні Риму, навіть не християнин. У кращому екуменічному випадку, може і християнин, але неповноцінний щодо віри. Саме так.

Догмат: логіка природного розуму чи богооткровенна істина 

Отже, як звучав цей догмат. «Ми (тобто папа, - прим., авт.ст.)оголошуємо, що вчення, яке полягає в тому, що Преблаженна  Діва Марія в першу мить Свого зачаття в силу особливої благодаті Всемогутнього Бога і в силу особливого привілею, приймаючи до уваги зовнішні та внутрішні заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, збережена була вільною від усілякої скверни первородного гріха, - є вченням Богооткровенним, і тому всі віруючі ЗОБОВ’ЯЗУЮТЬСЯ (виділено авт.ст.) вірити в нього».  Згідно цього віровчення, Божа Матір має привілей свободи від первородного гріха. Тобто Вона викуплена до викуплення завдяки передбаченню заслуг Її Сина. Нібито все логічно, по західному – для втілення Бога необхідна людина, вільна від всілякої скверни, у тому числі і від первородного гріха. Але на цьому раціональний західний розум чомусь зупинився. Тому що, аби прийняти людську природу Синові треба було очистити Матір. А щоб очистити Матір, треба за логікою очистити також Її батьків і так далі. Тобто, фактично треба очистити всю лінію родоводу Богородиці аж до самого Адама.

«Що не було Ним прийнято, не могло бути Ним зцілено»

Православ’я згаданого вище «логічного» вчення не приймає вже у першій ланці. Тому що цей католицький догмат фактично заперечує єдність природи людства, і тим самим піддає сумніву спасительне втілення Христове від справжньої повноцінної представниці впалого людського роду. Іншими словами, «що не було Ним прийнято, не могло бути Ним зцілено». Приблизно так висловлювався святий Григорій Богослов, а пізніше святий Іоан Дамаскин.  Я вже не кажу про те, що у цьому догматі ми бачимо заперечення права людини на свобідну згоду щодо виконання Божої волі. У своїй проповіді видатний богослов Миколай Кавасила відзначив: «Відповідь Божої Матері «нехай буде Мені за словом твоїм» була необхідна, так само, як і рада Святої Тройці, і лише після ЇЇ «нехай буде» послідувало божественне «нехай буде». Окрім цього наслідком первородного гріха Адама є смерть та хвороби, а також певна схильність до гріха, що несуть на собі усі його потомки.  У православному світогляді Діва Марія понесла у своїй природі всі наслідки гріхопадіння, але залишилася не причасною до гріха ні в помислах, ні у вчинках.

Від непорочного зачаття до безсмертя один крок

Не дивно, що одне вчення породжує інше. Так і в католиків, виходячи з догмату про непорочне зачаття Богоматері,  Папа римський, тепер вже Пій XII, у 1950 році проголосив наступний маріологічний догмат «про тілесне вознесіння (небовзяття) Богородиці. «Непорочна Богоматір Приснодіва Марія, закінчивши шлях земного життя, була взята з душею і тілом в небесну славу», - говориться в новому догматі. При цьому не уточнюється, як саме відбулася ця подія. Іншими словам – чи померла перед небовзяттям Пресвята Богородиця чи була взята туди не переживши смерті.  А там, де нема чіткості відразу виникають різні точки зору. Таких два основних напрямки думки оформилися і поміж католиками. Це так звані «імморталісти» та «морталісти», будь-ласка, не плутайте, з «моралістами». До морталістів, які вірили у тілесну смерть Богородиці належали зокрема  св. Фома Аквінський, св. Бонавентура і Дунс Скот. Тому можливо не моя стаття, а думка згаданих мною щойно світил католицької теології змусить католика призадуматися над тим, чи був все ж таки в 1854 році Папа Пій IX «непомильним». Імморталісти стверджують, що Діва Марія не повинна була помирати, і перейшла на Небо минаючи смерть. Це звісно суперечить Святому Переданню Церкви, зокрема Єрусалимської, яке стверджує, що Богородиця таки померла тілом. Про це говорять і святі отці, такі, як Модест Єрусалимський, Андрій Критський та св. Іоан Дамаскин. Відхилення морталістів або «смертників»  призводить до не менш дивних висновків. Вони кажуть, що смерть Богородиці була справжньою, але добровільною. Отже, деякі з них приходять до висновку, що Вона є співвідкупителькою (co-redemptrix) людського роду. А це вже змінює погляд на всю богословську систему навіть Католицької Церкви і спотворює сотерологію Церкви Христової, згідно якої Відкупителем, який приніс людям спасіння є лише - Ісус Христос. 

Тут варто нагадати слова святого амвросія Медіоланського: "Але страждання Христове не мало потреби в допомозі, як Сам Господь провістив про це задовго наперед: Я дивився і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але допомогла Мені правиця Моя (Ісая 63:5; Св.Амвросій Медіоланський. Про виховання Діви і Присноівство Марії, 7 гл.)

Православна Церква однозначно навчає, що Пресвята Діва Марія свого часу померла. І на честь цієї події святкується одне із найулюбленіших на Русі, церковне свято – Успіння Пресвятої Богородиці.  Отже, оскільки смерть є прямим наслідком первородного гріха (Рм. 5:12), це означає, що Богородиця причетна до нього, тому що все ж таки померла. Передання про те, що Діва Марія була забрана після смерті на небо з душею і тілом, зустрічаються вже в VI столітті. Про це пишуть святі Отці, а також тексти Успенського богослужіння. Православна Церква приймає та вшановує цю точку зору, як благочестиве вірування, але ніколи не зводила її в обов’язковий догмат віри.

Непорочне зачаття, чудо в Люрді та екуменісти

Але повернімося до «непорочного зачаття». Нерідко людину швидше переконає чудо, ніж догмат висловлений «непомильним» папою. У часи, коли Христос ходив по землі, натовпи вимагали від Нього чудес та надприродних знаків. Їм було недостатньо того, що в Христі здійснилися сотні пророцтв Старого Завіту, включно з хронологічними. Для віри, цим людям обов’язково потрібне чудо. Христос звісно робив чуда, і цим підтвердив свою божественність, але шукачам надприродних явищ Себе не довіряв (Ін.2: 23, 24).  Тому питання чудес не таке однозначне, як дехто його трактує.

Отже, чуда і непорочне зачаття.  У 1852 році у Франції,  в містечку Люрд, відбулося таємниче явлення «прекрасної діви», яку бачила і чула одна місцева дівчина Бернардета Субіру. Вже майже традиційно, що після цього явлення візіонерка довго не пожила і померла молодою, перед цим важко хворіючи. До останньої миті життя, її охоплювало лише одне бажання – побачити «прекрасну діву» бодай ще раз.  Все в стилі пристрасної латинської духовності. Але що ж видіння? Видіння певний час не називало себе, але врешті – решт відкрилося візіонерці.

«Я – непорочне зачаття», - сказала «прекрасна діва» наприкінці своїх явлень Бернардеті, доречі святій Католицької Церкви. Оскільки дівчина-візіонер була не дуже грамотною, а самоназва «діви» здивувала навіть теологів, то сумніву в католиків не залишалося – Богородиця підтвердила догмат, який готував до проголошення Пій IX. Так вважає багато хто і до нашого часу. Нещодавно я написав статтю за назвою «Чудо в Фатімі».  Хоча «люрдський феномен» там не розглядається, проте принципи визначення джерела походження чуда викладені в статті можна застосувати і до нього. Тим більше, що на мою думку, тут також все доволі очевидно - Богородицю та єретичний догмат в її устах, примирити між собою не можливо. Хоча я напевно недооцінюю сучасних екуменістів, бо вони успішно примиряють світло з темрявою, храм Божий з ідолами, а Христа з Веліаром. Іншими словами, кажуть, що слухати треба не те, що нам говорять, бачити не те, що показують, читати не те, пишуть, а розуміти все так, як нам пояснять вони, екуменісти. Такі ось часи настали. 

 Скільки у християн Відкупителів або протестантофобія

Що ж стосується причетності людей до первородного гріха, то згідно Святого Євангелія і Передання Церкви непричетним до нього була лише одна людина, а точніше  - Богочоловік Господь наш Ісус Христос! Тому і смерть Він прийняв добровільно, для відкуплення наших гріхів. Стверджувати, що вільна від первородного гріха Богородиця також віддала своє життя, як співвідкупительниця людського роду є категорично неприйнятним для православного християнина, тому що  відверто суперечить вірі Христової Церкви. Окрім вищезгаданих нових догматів Католицької Церкви,  II Ватиканський Собор вшанував Діву Марію ще двома богословськими титулами – «Посередниці» і «Матері Церкви».

Їм не надали догматичної гідності, але на підставі подібних дій Собору, не виключено, що в майбутньому від Риму можна чекати нових вчень та одкровень щодо Богородиці.  Цікаво, що в перші віки християнства Церква була досить стриманою у своєму зверненні до Діви Марії. Особливі молитви до неї з’являються лише в V столітті. Але вже за кілька сотень років культ Богородиці в Європі набуває різноманітних форм, так що навіть церковна влада була вимушена вносити певні корективи щодо «марійських» практик, обмежуючи деякі з них. Щоправда після того, як з’явився протестантизм, який взагалі відмовився від культу Богородиці, піддавати сумніву крайнощі або навіть єретичні вчення про Діву Марію стало небезпечним, бо тебе відразу могли записати до прихильників протестантизму.  Доречі подібний хворобливий страх перед критичним осмисленням деяких маріологічних тверджень та практик поширений серед певного кола людей навіть сьогодні. Його ви можливо зустрінете і поміж коментарів до цієї статті. Так легше всього. Навіщо досліджувати Євангеліє, постанови Вселенських Соборів, праці святих Отців, кинув шматок словесного бруду в опонента, звинуватив його в симпатії до протестантизму, і ось, сам собі справжній дуче.

Хочу заспокоїти протестантофобів, православні вшановують Богородицю та називають її, серед іншого, «Всесвятою», «Пренепорочною», «Пресвятою». Але ми маємо на увазі її особливу святість та непричетність до особистого гріха від зачаття до смерті, а не свободу від гріха первородного. Зрозуміло, що усе це стало можливим в Її житті завдяки благодаті Божій, яку Марія згідно слів архангела Гавриїла «знайшла у Бога». Отже, була задіяна свобідна воля Пресвятої Богородиці, як у святому житії так і в питанні народження Христа. 

Культ діви Марії замість Сина Людського

Але, як це не прикро, все ж таки мусимо визнати, що надмірна увага до особи Богородиці походить з глибинного спотворення ідеї та образу Бога в релігійній свідомості католицтва. Владика Михаїл (Мудьюгін) свого часу написав: «Основною причиною цього маріологічного натхнення… є втрата в середні віки католиками сприйняття Ісуса Христа як Спасителя… і перетворення євангельського образу Христа в образ Царя, Судді, законоположника та мздовоздаятеля. Така підміна… призвела до віддалення душі католика від свого Господа, від єдиного Посередника між Богом та людьми – чоловіка Ісуса Христа, до зруйнування єдності з Ним і до заміни Його свідомістю юридичної відповідальності, яка існувала ще у Старозавітній Церкві». Деякі православні автори пишуть, що витоки цього підсвідомого заміщення лежать в середньовічному страху перед безконечно справедливим, але безжалісним Божеством. Образ Бога як Великого Інквізитора незворотнім чином відштовхував від себе.  Більш того, страх перед Богом, який гнівається приводив до релігійного відчаю, до почуття власного безсилля, яким було просякнута уся свідомість середньовічного католицизму. Людина боялася Бога і не вірила, що Він може почути її молитву, тому вона шукала когось, хто міг би донести її до Бога і заступитися за неї. Образ віддаленого від людини вищого Судії звичайна католицька свідомість замінює образом безконечно співчутливої Богоматері, і всі свої молитви звертає до Неї, а в кращому випадку, через Неї до Нього. Вона майже нічого не вимагає, не встановлює закони, не судить, не карає… Тому релігійне почуття простого католика легше звертається до Богородиці, в Якій воно бачить заступницю більш близьку йому, ніж Її Син. Господь перестає бути для нього Сином Людським, який розділив усі тягарі земного життя з людиною. І релігійне відчуття католицтва починає шукати більш людяної заміни Богу, який віддалився. 

 Чи був непорочно зачатий Іоан Хреститель?

То чому ж все таки Православна Церква святкує 22 грудня Зачаття Пресвятої Богородиці Праведною Анною? По тій самій причині, що і зачаття Святого Пророка і Предтечі Господнього Іоана (Хрестителя).  Церква вшановує зародження життя тих людей, через яких світові був явлений Христос – Месія. Через Богородицю тілесно, а через Іоана – духовно. Обидва зачаття були вчиненні як Боже чудо над бездітними батьками, які протягом усього життя жили праведно і просили у Бога дитину. Іоан Хреститель, згідно Євангелія був наповнений Святим Духом вже від чрева матері своєї. Благодать Божа була від зачаття і з Пресвятою Богородицею, звичайно в незрівняно більшій мір, ніж з будь ким із смертних людей на землі.  Але ні Іоан, ні Діва Марія звільненими від первородного гріха не були, тому в православному церковному календарі свято Непорочного зачаття Діви Марії відсутнє.

Ми лише коротко розглянули питання догмату Римської Церкви про непорочне зачаття Богородиці, але якщо ви свідомий християнин і мужньо дочитали цю статтю до кінця, мабуть ви більше не вважаєте, що немає різниці, вірити в це вчення чи ні. Догмат про непорочне зачаття Пресвятої Діви Марії, є однією із серйозних перешкод до повернення Католицької Церкви в єдність з Церквою Христовою, Церквою Православною. Але і його можливо не було би, якщо б римські понтифіки не наділи себе даром «непомильності».   

Святий Амвросій Медіоланський пише також:

«З усіх народжених жінками немає жодного абсолютно святого, крім Господа Ісуса Христа, Який, за особливому новому образу непорочного народження, не зазнав земного пошкодження". (Св. Амвросій. In Luc., Сар. II).

"Один тільки Бог без гріха. Звичайно, всі, хто народжується від жінки і чоловіка, тобто плотського союзу, бувають винні гріхові. Отже, хто не має гріха, той не був і зачатий таким чином". (Св. Амвросій. Ар. Аug. Dе nupcia et concepcione). 

"Одна тільки людина, Ходатай Бога й людей, вільний від уз гріховного народження, тому що Він народився від Діви і тому, що народжуючись, не випробував бо підступи гріха". (Св. Амвросій. Проти Юліана, кн. 2).

Запитайте у іншого західного святого - Бернарда, що він думає про догмат непорочного зачаття Діви Марії. Він відповідає:  «Я кажу, що Діва Марія не могла бути освячена перше Свого зачаття, бо ж не існувала; якщо тим більше не могла бути Вона Освячення в хвилину Свого зачаття, з причини гріха із зачаттям нероздільного, то залишається вірити, що Вона освячена після того, як зачалася в утробі Своєї матері. Це освячення, якщо воно знищує гріх, чинить святим Її народження, але не зачаття. Нікому не дано право бути зачатим у святості. Один Господь Христос зачатий від Духа Святого, і Він один святий від самого зачаття свого. Виключаючи його, до всіх нащадкам Адама відноситься те, що один з них говорить про себе самого, як з відчуття смиренності, так і по усвідомленню істини: "Ось бо в беззаконнях зачатий я" (Пс. 50, 7). Як можна вимагати, щоб це зачаття було святим, коли воно не було справою Духа Святого, не кажучи вже, що воно відбувалося від похоті? Свята Діва відкине, звичайно, ту славу, яка, мабуть, прославляє гріх; Вона ніяк не виправдає новизни, вигаданої всупереч вченню церкви, новизни, яка є матір нерозсудливості, сестра невіри і дочка легковажності "(Bernard. Epist. CLXXIV).

Завершити статтю, але не тему, хочу важливими словами святителя Ігнатія Брянчанінова, який сказав: «Істина чужа усім перебільшенням та применшенням: вона всьому дає відповідну міру і належне місце»  .