|
На початку ХVІІІ ст. на Правобережній Україні було знову встановлено владу Речі Посполитої, реставровано колоніальний режим, жорстоких утисків зазнала Православна церква. У відповідь виник і розгорнувся гайдамацький рух, який визначив новий етап національно–визвольної боротьби українського народу. На початку ХVІІІ ст. на Правобережній Україні було знову встановлено владу Речі Посполитої, реставровано колоніальний режим, жорстоких утисків зазнала Православна церква. У відповідь виник і розгорнувся гайдамацький рух, який визначив новий етап національно–визвольної боротьби українського народу.
Перший потужний сплеск гайдамацького руху припав на 30–ті роки ХVІІІ ст. Повстанням було охоплено десятки волостей Київського, Брацлавського, Подільського та Руського воєводств. Медведівка в цей час, маючи статус сотенного містечка Чигиринського староства, опинилася в епіцентрі вище згаданих подій.
Так, 15 березня 1737 року газета "Кurіеr Polski", тобто "Кур’єр польський" повідомила про гайдамаків понад Тясмином.
Ця ж газета вмістила повідомлення з Білої Церкви від 12.11.1739 року, згідно з яким реґіментар української частини Шумлянський внаслідок хибної інформації економа Чигиринського староства Рудницького (останній подав, що гайдамаків було всього 50), вирядив у похід шляхтича Скожевського з 224 вершниками. Той пішов під Медведівку і вночі натрапив на гайдамацький привал. Там жовніри нарахували 40 голів забитої худоби і дійшли висновку, що гайдамаків має бути значно більше. Однак Скожевський не надав цьому уваги, продовжив переслідування і врешті вдарив по гайдамакам. Тих виявилося понад 400 вершників і вони дали потужну відсіч Скожевському, котрому довелося тікати. Гайдамаки гналися за ним дві милі і якби у них було достатньо пороху, навряд чи Скожевський уникнув би загибелі. Скожевський втік на болото, а потім відступив до греблі в с. Кам’янка.
Нова хвиля гайдамацького руху припала нам середину ХVІІІ ст. Власне, ще влітку 1743 року, гайдамаки активно діяли поблизу Медведівки, а також Вінниці, Корсуня, Торювиці та Умані . Вони несподівано нападали на шляхетські маєтки, переважно вночі, громили їх, а потім швидко відходили до лісу. У скаргах до сейму та короля панство писало , що селяни не слухають поміщиків , тікають до "гультяїв", вчиняють розгроми. Зокрема згадувалося про підпали поміщицьких маєтків в містечку Медведівці в 1743, 1749 роках .
Влітку 1750 року великий загін гайдамаків напав на Чигирин, а потім пішов на Медведівку. Тут взяли дві бочки селітри, одну куфу горілки, харчі, одяг – цілий віз, 15 коней, 500 голів бидла, до 1000 овець. Чотири дні вони стояли під "Гиревою пасікою", а потім перейшли в Мотронинський ліс.
Цього ж літа гайдамаки знову вчинили напад на Медведівку і зав’язали бій з польськими загонами , який відбивався з фортеці. "А потом усмотря, что городка того взять невозможно; то все отступили от того местечка" і попрямували в Чутянські ліси. Ця невдала спроба оволодіти фортецею, вказувала на слабкість гайдамаків. Щоб виправити становище, ватажки гайдамацького загону вирішили звернутися за допомогою до козаків на Січ.
Є відомості, що восени 1750 року з Запорізької Січі в прикордонний Чутянський ліс прибуло сім козаків на чолі з ватажками Іваном Вовчком (Уманський курінь) та Яцьком Калмичкою (Канівський курінь). З навколишніх сіл до них приєдналося близько 40 гайдамаків. Таким чином, козаки–запорожці самі створили і очолили загін месників та й вирушили на польські володіння. Підійшовши до Медведівки козацько–гайдамацький загін зав’язав бій з поляками. Один з гайдамаків був тяжко поранений "в левый бок мимо ребра", після чого гайдамаки , "убоясь оттоль отступивши, говорили за друге туда не поступать, чтоб больше в их чате не поранено". Втративши надію на перемогу, загін тими ж шляхами повернувся в Чутянські ліси.
Значного розмаху в цей час набули втечі українських селян (вчорашніх козаків) з–під польського панування на Січ, у вільні козаки. Чигирин з його околицями був у числі міст, з яких на Січ, зокрема до Козацької та Самарської паланок, втекло багато мешканців. Стосовно медведівчан, то це: Іван Щербина, Василь Чернецький, Федір Бондаренко, Омелько Рибалко, Грицько Кущенко, Петро Кравець, Василь Тертичник, Клим Яблунівщенко, Василь Доманенко, Макар Панасенко, Петро Чубченко.
У 60–х роках ХVІІІ ст. колоніальний гніт Речі Посполитої на Правобережній Україні посилюється. Особливо загострила ситуацію відверта дискримінація Православної церкви, прагнення панівних кіл Польщі насильницькими методами нав’язати унію. Варто навести красномовні факти. Так, писар уніацької консисторії П. Урбановський 23–24.09.1766 р. арештував ряд православних священиків у тому числі о. Федора Зеленського з Суботова, о. Максима Левицького з Чигирина і о. Федора Кабана з Медведівки, вимагав від них перейти в унію, а на початку жовтня 1766 року їх перевезли Радамишль, де били доти, доки вони не дали згоди стати уніатами. А 16 травня 1768 року 160 конфедератів лютували в Медведівці та у селах понад Тясмином. До речі, під час нападу на містечко вони мали схопити й повісити полковника Квасньовського через його захист православних та відмову присягнути конфедерації. Квасньовський заздалегідь утік до Чигирина, а місцеві жителі поховалися по лісах, островах, по річковій заплаві… Коли аж надвечір про це дізналися в холодноярському таборі, повстанський загін одразу ж помчав на допомогу. Конфедерати, почувши з даних розвідки про небезпеку, негайно кинули Медведівку. Кінні повстанці довго переслідували їх та дарма: барські хрестоносці встигли заховатись у смілянському замку.
Кульмінаційним моментом гайдамацького руху ХVІІІ ст. стала Коліївщина, у котрій, як і в Національно–визвольній війні 1648–1658 рр., переплелись в національний, релігійний і соціальний струмені. Її головною метою було відновлення Української держави – Гетьманщини і ліквідація кріпосництва. Коліївщина почалась у тій частині Правобережної України, де більше всього збиралось втікачів – селян від польського гніту.
То ж епіцентр повстання зосередився в Медведівці, місцем активних дій став Мотронинський монастир в Холодному Яру.
Велику організаторську роботу з підготовки повстання здійснив житель містечка Медведівки Максим Залізняк, який згодом став головним керівником Коліївщини. У травневому маніфесті за 1768 рік Максим Залізняк проголосить: "Настав час скинути з себе рабство… і помститися за муки, зневагу і гноблення, яких ми зазнали від наших панів. Кидайте хати, жінок, улюблених дітей, не тужіть за ними, бо скоро побачитесь. Дасть нам Бог перемоги і будете собі вільними.
Справедливу, на наш погляд, оцінку історичної діяльності полковника повстанського війська дав Ф.П. Шевченко: "Максим Залізняк належав до тих діячів, що відбивали інтереси передових верств суспільства, вносили у маси усвідомлення їх сили, організовували їх, вели на боротьбу за краще майбутнє. Залізняк був однією з найяскравіших постатей визвольної боротьби мас у ХVIII ст. Піднімаючи населення Правобережжя на повстання, він намагався використати міжнародну обстановку, що склалася на той час".
Серед медведівчан активним учасником Коліївщини був і Іван Вусач (або Ус), який на той час виконував обов’язки скарбничого війська гайдамацького. Іван Вусач проживав у Медведівці (можливо тут і народився). До того ж про існування самого Вусача нічого більш певного і не відомо.
Слід згадати також керівника одного з гайдамацьких загонів – Семена Неживого, котрий діяв у Мошнах, Каневі, Медведівці.
В розпал народно–визвольного руху "ведмедовский житель гончарного художества мастер" Семен Неживий перебував у визволеному Каневі. В ці дні він отримав звістку,що поблизу Медведівки з’явилась якась ватага грабіжників, яка загрожує людям та Медведівському монастирю. Не гаючи часу, на чолі загону з 28 козаків, Неживий залишив Канів і вирушив на захист Медведівки від кривдників. Там він оселився з дружиною в садибі Квасньовського. Маючи замкове містечко за резиденцію, Неживий звідси виїжджав на села Чигиринського староства і налагоджував діяльність місцевого народного самоврядування на козацький лад, забирав худобу у євреїв, а потім продавав її російським та польським купцям, гроші ділив серед гайдамаків. Саме звідси, через тамтешнього війта Давида та запорожця Василя Шульгу (Бузька) Неживий передавав листи російським полковникам Чорбі і Хорвату, виказував свою надію на сприяння, допомогу російської армії у визволенні українських земель. "Я Семен Неживий, отаман куреня уманського, видячи кривду народу православного, зібравши козаків, озброївся і тих конфедератів з України відігнав, а деяким ляхам і жидам смерті завдав. Теперіча міщуся в Медведівці зі всією своєю командою і чекаю від вашого високородія милостивої резолюції: як мені надалі поступати".
Та полковники, звісно,і не збиралися давати відповідь. Тоді Семен Неживий вдруге направив їм також змісту лист. На третій раз Семен "поехал с медвёдовским писарем Исаенком да с козацким каневским сотником Василием Мизиным к оному полковнику Чорбе". Але Чорба заарештував Неживого з його свитою та й відправив до Києва на слідство. Гусарський же полк перейшов на польську територію і змусив гайдамак залишити Медведівку.
Позбавлений керівництва, гайдамацький рух втрачає риси національно–визвольної боротьби, перетворюється із захисниками народу й православ’я в грабіжницькі закони. У вересні 1678 р. гайдамаки напали на Медведівський православний монастир, пограбували келії на церкву, забрали не лише гроші й церковку утвар, але й монастирський архів, папери якого обіцяли використати для рушничних і пістольних набоїв.
Очевидно, в цей період з’являється на Чигиринщині пісня:
Ой, гаразд, гаразд. Та й усе гаразд,
Тільки й одно страшно:
Виглядали гайдамаки із–за гаю часто,
Та нехай вони виглядають, я їх не боюся:
Єсть у мене два пістоля, я їх одіб’юся .
В історичних документах зустрічається і прізвище Михайла Дуброви (Діброви), козака "куреня Ведмедовського", який разом з іншими гайдамаками мав намір іти "на тую сторону в Малую Россию.
А послушник Медведівського чоловічого Свято–Миколаївського монастиря Кіндрат погодився провести потайними стежками ватагу гайдамаків і "повёл всех в местечко Медвёдовку".
Стосовно "сіроми", простих месників, то їхні імена в документах тих часів взагалі не згадаються. Навіть вважалося непристойним заносити їх прізвища в офіційні папери. Під час придушення Коліївщини карателям перш за все бажано було знати ватажків. І коли, наприклад, в Трушівцях полонили гайдамаків, то "всей ватаги ничего не чинили и об’явили им чот до вас дела никакого нет". Заарештували лише ватажка Мамая.
Таким чином, посилаючись на використані документи та джерела, можна дійти висновку, що сотенне містечко Медведівка і її мешканці зайняли одне з чільних місць у гайдамацькому русі XVIII ст.
Рres-centr.ck.ua
Повернутися назад
|