Religion.in.ua > Версія для друку > Межі нашої толерантності

Як би ви поставилися до того, що духовний наставник у церкві, куди ходите ви/ваша дитина/родичі/близькі друзі – гей? Гомосексуальність священнослужителя - це збочення і порушення обітниць, чи нормальний, прийнятний, здоровий вияв сексуальності, звільненої від релігійних забобон і накрутів?

Головне моє питання таке: рівняючись на Захід, наскільки ми готові приймати західні цінності, конкретно - в сфері толерантності і релігії? Наскільки далеко ми готові зайти, приймаючи моделі, поширені на Заході?

Ставлення до священників-геїв, зокрема, – це ще один з багатьох кордонів, які відділяють нас від Європи. Для Заходу образ такого священника з кожним роким все більше стає втіленням торжества ідей рівності, толерантності і поваги до людини, свого роду кульмінацією "демократичних цінностей". Для нас же це, переважно – огидне, збочене, неприйнятне викривлення чи доведення до абсурду цих самих цінностей.

Феномен священників-геїв у всіх християнських церквах відомий здавна. Церква, здавна ж, засуджувала це збочення, посилаючись на недвозначні тексти Бібілії – особливо, на розділ про кару Содома й Гоморри. На локальному рівні, неофіційно і потайки, церкви на сексуальну орієнтацію своїх ієреїв і архієреїв часто закривають очі; типовий приклад – РПЦ. Католикам важче: на Заході значно вища публічність, і Ватиканові вже багато років доводиться виправдовуватися і відкуплятися у постійних скандалах – як не зі священниками-геями, то зі священниками-педофілами.

Перелом стався лише в ХХ столітті, коли деякі протестантські общини в США почали ставити на керівні душпастирські посади відкрито гомосексуальних чоловіків. Першою, здається, стала United Church of Christ у 1972. За ними пішли Metropolitan Community Church і Церква Швеції та багато інших релігійних організацій США і Європи. Публічних геїв згодом почали призначати й на досить високі церковні посади.

Піком гомо-висвячень стало призначення у 2003 американськими єпископалами відкритого гея Гени Робінсона єпископом Нового Хемпширу. Ця подія розколола англіканську церкву на "демократів" і "традиціоналістів"...

На православних форумах тему про педерастію серед ієреїв досі соромʼязливо оминають. Цьогоріч Московський патріархат застеріг владу Молдови від ухвалення закону про недискримінацію (одна з умов вступу країни до Євросоюзу), який передбачає надання рівних прав сексуальним меншинам. Водночас, зі стану самого РПЦ постійно долітають чутки про педерастію серед вищого керівництва та навіть про цілі “гомомонастирі” у Підмосковʼї. Однак Церква все заперечує, і до жодних обговорень не вдається. Українські церкви теж мовчать.

Для католиків священники-геї стали величезною проблемою, особливо в Штатах, з їх модою на сексуальну свободу. Фінансовані гомоорганізаціями дослідження показують, що майже третина католицьких священиків США – геї. Опитані у у 2006 році прихожани-католики щодо питання, чи можна геїв висвячувати у священики та єпископи, розділилися майже порівну. Реальна ситуація, схоже, не настільки драматична, але Ватиканові вже довелося піти на поступки. Католицька Церква дозволила посвяту в духовний сан осіб, які мали гомосексуальний досвід, однак не продовжують розпусти протягом кількох років, не беруть участі в гомокультурі і "не мають глибоко-засілих гомосексуальних схильностей".

Коротше, західне суспільство у своєму політкоректному квесті рухаєтсья все далі в напрямку надання геям однакових із гетеросексуалами прав. Цей процес не може не зачіпати й церков, які з різною швидкістю прогинаються під секулярний тиск. На Заході є багато священиків і єпископів – відкритих геїв, які вважають свою орієнтацію нормальним, здоровим явищем, анітрохи її не соромляться і вважають педерастію і духовне пастирство цілком сумісними. Наступним кроком буде, схоже, вимога рівноправності і в питанні гомосексуальних шлюбів для священиків. Подивимося.

Чи можемо ми уявити і сприйняти як належне, наприклад, двох батюшок, які живуть у легальному шлюбі, "розписані", зі штампом у паспорті? Важко. А от багато європейців можуть, іще й аплодували б сміливості панотців... Мабуть, ми тут, у варварському патріархаті, недорозвинені якісь зі своїм православʼям і грекокатолицизмом...

Пересічну українську свідомість найбільше у цьому феномені бентежить питання – ну гаразд, займайтеся чим хочете потайки, але якого біса треба ставати "відкритими", добиватися "офіційного" визнання своєї поведінки нормою, і чхати на Біблію та всілякі там тисячолітні церковні приписи і канони? Може, для них там і Святе Письмо значить щось зовсім інше, ніж для нас?

Отже, питання по суті: все-таки, чи може людина, яка претендує на певний моральний і духовний авторитет – якщо не для всього соціму, то хоча б для своєї пастви – бути геєм? Куди такий духовний авторитет поведе свою паству?

Чекайте, піп – теж людина, і теж має сексуальність, яку Церква, щоправда, намагається навчити контролювати. Але якщо ми вже достатньо прониклися західними цінностями, здемократизувалися і оцівілізувалися, то чому б не визнавати право священика й на такі маленькі задоволення? А потім – і право геїв-священників на шлюб?

Де має проходити межа толерантності і прийнятності чужої толерантності?

Якщо суспільство "легалізує" священиків-геїв, чи не стане наступним кроком реальність Снаффа Пєлєвіна: легалізація всіх інших -філій, включно з зоо-, некро-, педо-, робото-...?

Чи побачимо ми через кількадесят років публічних, "відкритих" священиків-зоофілів? І споживачів новин, які аплодуватимуть їхній сміливості?

А що, як якась чергова нова американська секта у своєму "новому єдиноістинному відновленому прочитанні" Святого Письма знайде вказівки на те, що, наприклад, хтось з біблійних персонажів, наприклад, апостолів, чи навіть Він Сам, мав стосунок до педерастії? Що, як таке прочитання сподобається західному демократичному суспільству? Чи приймемо ми його? Чи будемо зневажати критиків такого прочитання?

Куди рухається суспільство? Чи побачимо ми в найближчому майбутньому "відкритих" архиєпископів-геїв, митрополитів-геїв і, страшно подумати, геїв-патріархів або геїв-пап?

Іnfoporn.org.ua