Religion.in.ua > Українські > УАПЦ: історія становлення і розвитку

УАПЦ: історія становлення і розвитку


6 03 2015
Довідка та біографія спочилого в Бозі її предстоятеля, митрополита Мефодія (Валерія Кудрякова).

Довідка та біографія спочилого в Бозі її предстоятеля, митрополита Мефодія (Валерія Кудрякова).

Перша українська парафія виникла 9 травня 1919 р. при соборі Великого Миколи (колишнього військового, на Печерську (Київ). На той день композитор Микола Леонтович (1877-1921) уложив свою українську Літургію. Постійну ж українську відправу запроваджено на Страснім тижні 1919-го у трапезній церкві біля Софії, а від 10 липня 1919-го також у самій Софії (А. Річинський). У квітні 1919-го обраний керівний орган автокефальної Церкви – Всеукраїнська православна церковна рада (ВПЦР). 5 травня 1920 р. вона проголосила створення в Україні Автокефальної православної церкви. 14-30 жовтня 1921 р. відбувся перший Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ (500 представників духовенства і мирян).

Собор обрав і висвятив власну ієрархію, затвердив канони та устав УАПЦ. Було дозволено проводити хіротонію (висвячення) єпископа за участю не лише єпископату, а й пресвітерів. У такий спосіб 21 жовтня собор обрав, а 23 жовтня висвятив покладанням рук усіх присутніх пресвітерів протоієрея Василя Липківського на першого єпископа УАПЦ і митрополита Київського і всієї України. Навіть противники визнавали, що УАПЦ, глумливо прозвана «липківщиною», за іменем свого першого митрополита, –явище надто поважне, глибоко пов’язане з історією народу, його світоглядом і звичаями (А. Річинський). У своїх рядах вона мала до 3 млн вірних.

З часу свого заснування УАПЦ виступила за відокремлення Церкви від держави, визначила свої головні риси: автокефальність і соборноправність, відродження української літургійної та церковної традиції, проведення Богослужінь українською мовою. Для єпископів було скасовано обов’язкове дотримання целібату, дозволено розлучатися й одружуватися повторно. Церква заявила про намір бути аполітичною організацією і займатися лише проблемами церковного і духовного характеру. Хоча, коментуючи тодішній закон про відокремлення Церкви від держави (1918), митрополит Василь (Липківський) зазначав, що радянська влада щодо релігії і Церкви «стоїть ще на хибному  шляху, коли вона виявляє себе не безрелігійною, як це повинно бути, а проти релігійною» (О. Саган).    

Від середини 20-х років УАПЦ починає зазнавати постійних утисків радянської влади, її звинувачують у націоналізмі та контрреволюції, її діячів переслідують репресивні органи. На другому Всеукраїнському соборі УАПЦ (жовтень 1927) від керівництва Церквою усувається митрополит Василь (Липківський), з якого знімають «тягар митрополичого служіння» (О. Саган). 1929-го розпочалися арешти в справі так званої Спілки визволення України (СВУ) – «контрреволюційної організації націоналістичного спрямування». Серед інших у справі СВУ було заарештовано багатьох релігійних діячів УАПЦ. Владні структури називали їх «організаторами куркульської революції», «петлюрівцями», «петлюрівськими агітаторами в автокефальних рясах». Це змусило її керівництво ухвалити рішення про саморозпуск Церкви (28-29 січня 1930). Однак 9-12 грудня 1930 р. (Київ) відбувся ще один собор УАПЦ. Його учасники відновили керівні органи Церкви, її структуру, митрополитом обрано Івана (Павловського) з титулом митрополита Харківського і всієї України. Церковний центр було перенесено до Харкова (тоді столиці України). Після цього собору з назви УАПЦ зникло визначення «автокефальна». У 1934-1935 рр. закрито фактично всі кафедральні храми. Втім, уже у 30-ті роки майже все керівництво Церкви, більшість священиків і тисячі віруючих було репресовано.

У роки Другої світової війни діяльність УАПЦ відновилася. Луцький і Ковельський архієпископ Полікарп (Сікорський) вийшов з-під юрисдикції Московської патріархії, і невдовзі митрополит Варшавський Діонісій (Велединський) призначив його главою УАПЦ. У Києві відновила діяльність ВПЦР (вересень 1941). Велику роль у тодішній розбудові УАПЦ відіграв єпископ Переяславський Мстислав (Скрипник). Вважають, що на середину 1943-го УАПЦ нараховувала близько 3 тис. парафій. В Україні вийшли друком Псалтир, Євангеліє, Молитовник, Літургія св. Івана Золотоустого, Святе Письмо. Хоча в роки окупації фашистські загарбники та їхні спільники зруйнували і пошкодили майже 470 православних храмів. У повоєнний час УАПЦ припинила існування на теренах України, її парафії було ліквідовано, або вони перейшли до РПЦ.

У лютому 1989-го в Києві розпочав діяльність комітет із відродження УАПЦ (очолив священик Б. Михайлечко). 19 серпня 1989-го за сприяння комітету у Львові почала діяти перша парафія автокефальної Церкви (о. Володимир Ярема). Згодом до неї приєдналося декілька священиків парафій, які до того перебували в РПЦ.

Значною подією для конституювання УАПЦ стало звернення Львівського собору священиків до єпископа РПЦ Іоана (Боднарчука) з проханням очолити Церкву. Між 11 та 20 жовтня 1989-го (за церковними джерелами) утворено Церковну Раду УАПЦ в Україні (очолив священик Володимир Ярема). Рада за участю архієпископа Іоана затвердила ухвалу про умови прийому священиків та парафій до складу УАПЦ. До неї приймали парафії, в яких була згода між кліром та мирянами в питаннях розвитку соборності Церкви. Йшлося про вирішення проблем церковного життя на соборах представників священнослужителів та мирян; повну незалежність Церкви від держави; осуд актів передання Київської митрополії під зверхність Москви (1686); повну реабілітацію ієрархії Церкви на чолі з митрополитом Василем (Липківським), нарешті, про беззастережне визнання зверхником митрополита Мстислава (Скрипника) (США).

У Києві 5-6 червня 1990 р. відбувся перший Всеукраїнський собор УАПЦ (7 єпископів, один архімандрит, 247 священиків, 5 дияконів, 287 мирян). Собор ухвалив основні напрями розвитку Церкви. Ухвалено Церковний Устав, який після доопрацювання зареєструвала 2 жовтня 1990 р. Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР; заочно обрано Патріархом митрополита Мстислава (Скрипника), предстоятеля УАПЦ США і діаспори з титулом «Патріарх Київський та всієї України». Тоді ж утворено Львівсько-Галицьку митрополію та Тернопільську й Івано-Франківську архієпархії, скасовано чинність церковних документів від 1686 р. та про ліквідацію УАПЦ наприкінці 20-х років, сформульовано вимоги про повернення УАПЦ церковних будівель, монастирів та цінностей, вилучених у Церкви в 30-40-х рр.

Ухвалено започаткувати роботу духовних семінарій (Київ, Львів, Івано-Франківськ), регентсько-дияконської школи (Львів). Ішлося також про ймовірність відкриття в Києві Духовної академії, утворення при Патріархії УАПЦ закордонного, видавничого, господарського та пенсійного відділів, сприяння розвиткові братств та сестринств, а також системи релігійних шкіл для роботи з дітьми й молоддю.

16 листопада 1990 р. утворено єдиний (діючі ієрархи УАПЦ в Україні та діаспорі) Священний Синод єпископів УАПЦ (14 владик). 18 листопада того ж року в Софіївському соборі (Київ) відбулася інтронізація Патріарха. На Всеукраїнському православному соборі (25-26 червня 1992 р.) УАПЦ об’єдналася з частиною Української православної церкви, утворивши УПЦ Київського патріархату. Однак у листопаді 1993-го частина священиків і мирян відновили УАПЦ та обрали свого першоієрарха – єпископа Димитрія (Володимира Ярему). Після його відходу у вічність (25 лютого 2000 р.) предстоятелем Патріаршого престолу було обрано митрополита Тернопільського і Подільського Мефодія (Валерія Кудрякова). 14-15 вересня того ж року на Помісному соборі УАПЦ його обрано предстоятелем УАПЦ.

Митрополит Мефодій (Кудряков) народився 11 березня 1949 р. у с. Копиченці Гусятинського району на Тернопільщині. Вищу духовну освіту здобув у Московській духовній семінарії й Московській духовній академії. Священне рукоположення – 1981, архієрейське – 1995. У травні-жовтні 1995-го – єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський (УПЦ КП), 19 жовтня 1995-го відійшов від УПЦ КП та визнав юрисдикцію патріарха Київського і всієї України Димитрія (Яреми). 1997-го піднесений у сан архієпископа, 1999-го – митрополита. 1 березня 2000-го обраний місцеблюстителем Патріаршого престолу.

До слова, це сталося на засіданні Патріаршої ради та єпископату УАПЦ у львівському храмі св. апостолів Петра і Павла, під фундаментом якого спочиває в Бозі Патріарх Київський та всієї України Димитрій (Ярема) (1993-2000). Тоді в засіданні взяли участь митрополит Івано-Франківський і Галицький Андрій (Абрамчук), єпископ Львівський Макарій (Малетич), митрофорні протоієреї, священики Ігор Курпіта та Микола Кавчак, миряни Євген Сверстюк – головний редактор газети «Наша віра» та Роман Максимович – голова Ставропігійського братства св. ап. Андрія Первозванного, а також митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій (Кудряков), архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко), єпископ Вінницький і Брацлавський Роман (Балащук), архієпископ Кременецький, вікарій Тернопільський Іоан (Модзалевський) та єпископ Черкаський Яків (Макарчук).

14 вересня того ж року митрополита Мефодія (Кудрякова) було обрано предстоятелем УАПЦ. Після тривалої хвороби відійшов у вічність 24 лютого 2015 р. Б. Поховають предстоятеля в Тернополі (така воля померлого). Вічна Йому пам’ять. Вірних УАПЦ чекають вибори місцеблюстителя Патріаршого престолу, а відтак і нового предстоятеля УАПЦ.

Оксана Боруцька, магістр історії

Vgolos.com.ua






Повернутися назад