Religion.in.ua > Українські > Про спрощений «поділ» Церкви

Про спрощений «поділ» Церкви


3 04 2015
За останній рік все зрозуміліше, що ми стаємо частиною більш ширшого простору – "Західного світу", не лише в певному політичному вимірі, суспільному, ціннісному, але й церковному. Одним з факторів, які це позначають, є все активніша поява нових термінів. Вони в принципі не такі вже й нові, але з сучасними акцентами і новими ознаками. Перш за все говорю про церковний лібералізм і консерватизм (які у нас часто вішають де варто і не варто, оскільки точного свого значення в українському контексті вони ще не набули).

За останній рік все зрозуміліше, що ми стаємо частиною більш ширшого простору – "Західного світу", не лише в певному політичному вимірі, суспільному, ціннісному, але й церковному. Одним з факторів, які це позначають, є все активніша поява нових термінів. Вони в принципі не такі вже й нові, але з сучасними акцентами і новими ознаками. Перш за все говорю про церковний лібералізм і консерватизм (які у нас часто вішають де варто і не варто, оскільки точного свого значення в українському контексті вони ще не набули). Все частіше стало звичним вживання цих слів, щоб охарактеризувати ті чи інші позиції Церкви. Такий поділ великою мірою залежний від англійської і американської політичної системи і його часто прикладають і до церковних справ. Часом складається враження, що американський католицизм, зокрема, це боротьба консервативного і ліберального кіл.

Проте такий поділ, який для обох сторін є просто «чорно-білим», дуже спрощений. Бо передбачає, що між церковним лібералізмом і консерватизмом існує умовний паркан і сторони, як у волейболі, просто перекидають м’яч з одного поля на інший. Можливо для когось це і затишна картина, бо дозволяє все зручно розкладати по полицях, чітко ідентифікувати суперника (чи ворога) і відчувати комфорт від чіткої картини світу. Але цей поділ є хибний, окрім того, що страждає від ідеологічності. Існують напівтони – прихильники поміркованих течій. Але існує ще й інша реальність, яку я б охарактеризував як «просто християнство». Воно знаходиться десь посередині поміж двома екстремами, але прихильники чи то консерватизму чи то лібералізму намагаються цієї течії не помічати. Оскільки всі, хто не мислить так як вони - є автоматично або консерватором або лібералом.

Дуже часто те, що стосується власне «просто християнства»  зараховують до якоїсь із крайніх позицій (хоч звісно кожна з екстрем саме себе вважає «самим християнством, "genuine Christianity"», все ж варто їх трохи розсунути, щоб звільнити місце по «центру»). Позиція Католицької Церкви щодо таких гарячих тем в західному суспільстві, як аборти чи гомосексуалізм, це не консерватизм. Це просто християнство. На одній з львівських радіостанцій випуск новин присвячений обранню Папи Франциска на римську катедру мені добре запам'ятався. Ведуча сказала, що новий Папа є консерватором, бо виступає проти абортів і гомосексуальних шлюбів. Це не консерватизм, це моральне вчення переважної більшості християнських конфесій світу. Це «просто християнство». Так, консервативна течія особливо наголошує на цих питаннях, а «просто християнство» не тараторить про це безперестанку, але це не міняє суті справи. Але головна різниця між церковним консерватизмом і лібералізмом пролягає трохи в іншому. Це дві речі: по-перше церковний консерватизм не розрізняє другорядного і головного («Сегодня ты играешь джаз, а завтра родину продашь»), а церковний лібералізм тяжіє до того, щоб все вважати другорядним (головне що: «Все люди братья, все должны помогать друг другу»). Іншою важливою різницею, це ставлення до світу: церковний консерватизм дивиться на світ переважно як на поле бою («Ми в дзоті»), церковний лібералізм схильний просто розмивати межі Церкви («Заходи дарагой, бери, что хочешь!»).

«Просто християнство» від цих двох екстрем різниться тим, що відрізняє головне від другорядного, і в головного не мінятиме. Для мене особисто одним з таких прикладів «просто християнства» сьогодні (окрім однойменного твору відомого всім автора) є книга Джорджа Вайґеля «Evangelical Catholicism». Не дарма про неї сказали, що вона відправила в смітник всі суперечки між консерваторами і лібералами в США. Але вона заслуговує окремого допису.

Що ж до того з чого почав, то підсумую ще раз – Церква не ділиться на лібералів і консерваторів, навіть самі ці крайні течії як правило представлені дуже малими групами (де ж тоді всі інші???). В українському ж контексті про це взагалі ще рано говорити, бо існування таких течій передбачає, що існує конкуренція ідей, обмін думками що різних позицій, дискусії. Зрештою я ще не зустрічав в нашому середовищі справжнього церковного ліберала, яких зустрічав на заході. Ліберали існують лише в голові тих, хто не розрізняє другорядного і головного. А щоб стати лібералом, слід поступитись в саме в головному, а не у другорядному. Не зустрічав і справжніх консерваторів, які б мали певні добре продуману «адженду», як наприклад Rod Dreher з The American Conservative. Чи зустрічав представників «просто християнства»? Зустрічав.

Risu.org.ua






Повернутися назад