Страшне, сумне і політичне

Про Московський Патріархат майже цілковита мовчанка, а УАПЦ «рвуть» на шмаття, кому як заманеться! Проте, скрізь і всюди ввижається «рука руського міра», яка, о Боже праведний, «Тихо ... діткнулася фейкового, не побоюся цього слова, єпископа Макарія».

Наїзди на УАПЦ стають дедалі нахабнішими, а засоби й методи, що використовуються при цьому, говорять про те, що вони добре сплановані й керуються якоюсь силою. Чомусь мені здається, що й не зовсім українською. Адже на УАПЦ – Церкву українського народу, ще із своїх початків у двадцятих роках минулого століття національну й патріотичну, пішли в наступ не стільки ображені в Київському Патріархаті, а й зовсім, на перший погляд, сторонні люди.

Й те, як вони не підбирають слів у своїх запальних спічах, тобто, не бояться відповідальності за наклеп і приниження честі й гідності тих, кого обливають брудом, наштовхує на думку, що за їхніми спинами стоять дуже впливові люди. Можливо, навіть із спецслужб. І не тільки українських.

Обговорюючи в передачі телеканалу «112 Украина» – російськомовному телеканалі, зовсім іншу тему, раптом наприкінці передачі (!) знана ющенківка католичка Лілія Григорович видає повний злоби спіч.

Патетично-піднесено вона, наче свого часу з трибуни Верховної Ради (ніяк, очевидно, не змириться, що вже не депутатка) виголошує: «Україні сьогодні потрібна духовно-ментальна єдність. Україні сьогодні потрібний позитив».

Пані Ліліє, а хто проти того, що українцям потрібна єдність? Може ви хоч від когось із, скажімо, архієреїв УАПЦ чи священиків чули щось протилежне? Чи, може, розкажете як ви із своїм фейковим патріотом Ющенком кували перемогу Януковичу на президентських виборах в 2010 році, топлячи в багні Юлію Тимошенко? Ви тоді відпрацьовували чиєсь замовлення, то відпрацьовуєте його й нині?

Так, єдність українського суспільства є нагальною потребою нинішнього часу, але ж не за рахунок тих, хто цю єдність плекає в різноманітності національно-патріотичної та духовної палітри України, що є особливо цінним у розбудові демократичної і правової європейської держави.

Але в прагненні єднати всіх і все, ми договоримося до того, що будемо створювати не тільки одну Церкву, а й одну партію, одну профспілку, одну громадську організацію і т. д. Тобто, дійдемо до кращих радянських часів, коли єдиною «спрямовуючою» і... каральною партією була КПРС. Декому, мабуть, вже сподобалася гетьманська булава в руках! А Патріарх Філарет, як досвідчений політик і адміністратор, вдало цим прагненням підігрує, дбаючи про власний інтерес.

З огляду на те, як наполегливо, використовуючи найбрудніші пропагандистські методи, заганяють УАПЦ до Київського Патріархату, то воно, очевидно, до того вже йде. Нещодавно Патріарх Філарет в одному з інтерв’ю дав чітко зрозуміти, яке ж «об’єднання» мається на увазі, прозоро натякнувши, що скоро візьмуться й за УПЦ МП: «наступним етапом стане приєднання до нас і Церкви Московського Патріархату». Тобто, якщо не хочете добровільно, то буде добровільно-примусово. В держави методів і засобів вистачить. І таких, що начебто влада й не задіяна до цього процесу.

Але читаємо висловлювання Лілії Григорович: «Об’єднавчий Собор двох українських Церков – УПЦ КП і УАПЦ. Тихо, здається, всі цього хотіли».

А чому, пані Ліліє, тихо? Здається, про це т. з. «об’єднання» в усіх засобах масової інформації тільки й говорилося, наче б і дійсно то була епохальна для України подія, яка вирішувала її долю!

«Всі умови тому робили». Шановна пані, я щось не помічав ні найменших порухів отого «робили», окрім хіба що галасування далеких від внутрішнього життя нашої Церкви та її проблем осіб. До речі, вони й зараз ще з більшим завзяттям «роблять всі умови», аби прірву між нашими Церквами зробити якомога ширшу й глибшу. Ще за життя Полтавського митрополита Феодосія (УПЦ МП), знайома журналістка під час інтерв’ю запитала в нього, чому він свого часу активно відстоював ідею автокефалії, а нині не хоче об’єднуватися з Київським Патріархатом. На це Владика відповів: «Е, дитино, такий рів широкий та глибокий вирили, що вже його просто так не перескочиш». А ми все скакаємо...

Гадали, що обставили нас, як мисливці вовків, червоними прапорцями та стали галасувати, бити в бубни й у дудки гудіти, то ми злякаємося й куди треба побіжимо? А як того не вийшло, то тепер з усіх телеканалів страхають українських міщан тим, що й Лілія Григорович: «Це така загроза нашій національній безпеці!» Тобто, розгорнули шантаж, можна сказати, вийшли на полювання на автокефалів у масштабах держави, щоб дискредитувати нашу Церкву й таким чином примусити до приєднання? Як тільки ницо й підло!

Люди добрі, ви, часом, не подуріли? Може ваші мізки перегрілися на заморських пляжах? Те, що тисяча автокефальних парафій не приєдналася до Київського Патріархату є загрозою незалежності всієї України (мабуть, уже й чорти почали снитися!), а 12 тисяч парафій та 13 тисяч священнослужителів УПЦ Московського Патріархату в Україні, значна частина яких, власне, й не приховують своєї симпатії до Росії, загрози безпеці нашої держави не являють ніякої? Про Московський Патріархат майже цілковита мовчанка, а УАПЦ «рвуть» на шмаття, кому як заманеться! Проте, скрізь і всюди ввижається «рука руського міра», яка, о Боже праведний, «Тихо ... діткнулася фейкового, не побоюся цього слова, єпископа Макарія».

Взагалі, переходити на образи, шанованій вченій і, мабуть, вихованій панянці зовсім таки не личить, бо якось воно не в’яжеться з її статусом у суспільстві. Але наша панянка з хизуванням, з апломбом далі заявляє: «Я, як науковець, дуже добре знаю, бо в мене наукові праці, дослідження про все це». Правда, про що ж у такої вихованої інтелігентки наукові праці й дослідження, вона так і не сказала. Але перед цим, наче з кулеметом на клятих кацапів у зоні АТО, пішла в атаку й безапеляційно заявила, що: «рука руського міра діткнулася фейкового, не побоюся цього слова, єпископа Макарія».

А треба б, пані Ліліє, боятися так зневажливо говорити про духовну особу. Та й не просто про духовну, а Митрополита, Предстоятеля Церкви!

Ви не Владику Макарія зневажили, а саму себе показали як політично заангажовану й недалекоглядну політиканшу.

Митрополит Макарій носить титул «Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України», який визначений Помісним Собором в 2000 році, він Предстоятель нашої Церкви, дуже шанований (на відміну від вас) на Львівщині, люди його називають народним архієреєм. В 1996 році він, очоливши Львівську кафедру УАПЦ, отримав десь всього лише кілька діючих парафій. А на сьогодні Львівська єпархія УАПЦ під його керівництвом нараховує за триста п’ятдесят таких парафій. А ще Рівненсько-Волинська й Таврійська єпархії (Херсонська і Миколаївська області). Хай не так багато парафій, скажімо, в Таврійській єпархії – 52, але ж це автокефальні парафії на півдні України!

До речі, за безпосередньої допомоги Владики Макарія там збудовано й освячено вже шість храмів. Знову наголошу, «фейковий» львівський митрополит Макарій на півдні України будує православні храми, а католичка Григорович у цей час бере участь в розгорнутій кампанії дискредитації православного митрополита – будівника церков.

До речі, на Львівщині за правління «фейкового єпископа Макарія» вже збудовано більше ста храмів. Дуже часто Владика виїжджає на парафію, де будується храм, перевдягається в робочий одяг, бере до рук кельму й допомагає класти стіни, виконує іншу будівельну роботу. Він увесь час в роботі! А ви, сердита пані, що своїми ніжними ручками зробили? Ні, не для себе, рідненької! Для людей!

Митрополит Макарій особисто в січні цього року об’їхав з кількома фурами гуманітарної допомоги 48 блокпостів наших захисників на півночі Луганської та Донецької областей, а в червні – всі блокпости на півдні. А Львівська єпархія за час АТО відправила десятки тисяч тонн продовольства та величезну кількість необхідних захисникам речей. Так само, як і вся УАПЦ.

Пані Ліліє, Патріарх Філарет останнім часом набув великої популярності в українському суспільстві й вам, очевидно, захотілося погрітися біля багаття його слави, погріти на ній свої ручки в надії повернути розгублений авторитет серед виборців свого краю. Але, пані Ліліє, краще думайте про те, аби об той вогонь не попалити власну душу.

Пані Ліліє, ви так захопилися роллю політичної діячки, вам так хочеться знову пролізти в депутати, бо то такий прибутковий бізнес, який раптом для вас увірвався, що ви на якусь мить, очевидно, втратили над собою контроль. Бо, якщо ви, львів’янка, та ще, як зазначили, й науковець, який «дуже добре знає… бо в мене наукові праці, дослідження про все це є», мали б знати, який великий авторитет у Владики Макарія серед львів’ян і не обдурювали б українців.

Ви ж добре знаєте, що Митрополит Макарій відкривав і благословляв Майдан у Львові, молився там часто з майданівцями. Та й потім, хіба вам, науковцю, знаній в Україні політичній і громадській діячці, личить так зневажливо говорити про сивобородого й сивоголового архієрея, який так багато зробив для українського православ’я на Галичині й в Україні загалом? Хоча, мабуть, це закономірно. Ви ж – правовірна католичка й це багато чого пояснює.

А, до речі, чому б вам із таким запалом та не взятися агітувати свою Церкву – УГКЦ до об’єднання з Київським Патріархатом? Ото була б дійсно перемога! Майже чотири тисячі греко-католицьких громад та чотири з половиною Київського Патріархату. Це ж яка сила – майже дев’ять тисяч парафій, лишиться тільки дещо піднатужитися і – доженете й переженете Московський патріархат! А кляті кацапські вояки на Донбасі з переляку перед такою попівсько-патріотичною силою накладуть у штани й побіжать у свою Кацапію їх відчищати.

А ви носитеся, як курка з крашанкою, з «фейковими» автокефалами: «Куд-куда, ви откуда і куда!». До Бога, пані Ліліє, до Бога прямуємо, хоч і «фейкові». І до Бога нашого, православного – Господа Ісуса Христа. Сподіваюся, що й ви до нього колись приплуганитесь. Хоча, навряд, бо побоїтеся, адже відповідати перед Ним доведеться за пліткування й чорний піар.

+ Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ

Uaockhp.org.ua