«Вичавлюючи Москву», не вичавити здоровий глузд

Через дії окремих представників релігійної організації не можна вводити санкції проти всієї організації, це суперечить нормам права і здорового глузду...

Днями була нагода познайомитися зі статтею «Вичавлюючи Москву по краплині» в «Дзеркалі Тижня». Одним из авторів матеріалу є Сергій Здіорук, тексти якого я читав у звітах Національного інституту стратегічних досліджень, другого — Володимира Токмана — я раніше не знав. Стаття справила гнітюче враження, особливо якщо уявити, що вона мож стати підставою для аналітичної записки в межах діяльності НІСД, а отже — і для окремих аспектів державної політики по відношенню до релігійних організацій. Заголовки, підзаголовки та загальна ідеологічна спрямованість виглядають як неприхована пропаганда, злісно, а відтого — знесилено. Я вже писав раніше, що УПЦ дійсно є за що критиковати, але якщо робити це так незграбно — ситуація тільки загостриться, ієрархи справедливо займуть глуху оборону, а напруження в суспільстві зросте. Відразу згадався допит, який влаштували нещодавно спікеру УПЦ єпископу ірпінському Клименту з приводу майна владики Павла. Жодних конструктивних наслідків не було, тільки шум і розпалювання ворожнечі.

Стаття, грубо кажучи, складається з двох частин — перша надає набір фактів, які покликані підкріпити вихідну тезу про колабораціоністську сутність УПЦ. Частина фактів вочевидь висмоктана з пальця. Наприклад:

1. У статті обіграно, що Онуфрій є постійним членом Синоду РПЦ тому, що він рідкісний сепаратист. Між тим, Предстоятель УПЦ обов'язково є постійним членом Синоду РПЦ згідно п. 8 розділу V Статуту Української православної церкви. Українські єпископи не тільки є членами РПЦ, але і становлять значну частину її єпископату. Тому, дійсно, якщо УПЦ вийде звідти, це може спровокувати ланцюгову реакцію, і церква буде під загрозою розвалу, тим більше що історично православ'я прийшло на територію сучасної Росії з Києва.

2. Від Рівненського меморандуму дійсно першими відмовилися представники УПЦ, але потім і інші підписанти відмовилися. При цьому у Львівській області, наприклад, нормально існує Рада єпископів, створена також під час предстоятельства Онуфрія, і туди входить представник УПЦ.

3. З приводу гальмування продуктивного діалогу з православними церквами київської традиції не зовсім зрозуміло. На початку предстоятельства Онуфрія були і моменти активізації діалогу з УПЦ КП і УАПЦ, на сьогодні існує комісія з питань діалогу з УАПЦ, хоча її діяльність не всім і подобається. Діалог з УПЦ КП загальмувався не тільки з вини Онуфрія, але й з вини Філарета.

4. Деякі діячі УПЦ дійсно офіційно підтримували на різних акціях представників ЛДНР, але це завжди був не керівний склад. Згаданий митрополит Іоаннікій не є головою УПЦ в Луганській області, він вже на пенсії, і підтримує Плотницького як архімандрит, а правлячий митрополит Луганський і Алчевський Митрофан не виступає на підтримку ЛНР, бере участь в Синодах УПЦ в Києві, так само як і митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон. Митрополит Лазар дійсно неодноразово фотографувався з верхівкою нинішнього кримського уряду, на відміну від донецького і луганського митрополитів.

5. Що стосується відсутності допомоги ВСУ, то УПЦ допомагає матеріально переселенцям і людям, що перебувають на не підконтрольній Україні території, бо їх туди пускають, на відміну від представників УПЦ КП. Якщо матеріально солдатам і не допомагають, то УПЦ благословляє солдатів на захист Батьківщини, навіть митрополит Агафангел, який мав репутацію проросійського сепаратиста благословляє одеських новобранців перед відправкою до зони АТО.

Друга частина статті є списком рекомендацій для українського уряду, і ці поради підпорядковані загальній лінії: вичавити цю церкву з України, а якщо не вийде — хоча б із українського публічного простору. Коментувати кожен з цих пунктів не вважаю за потрібне, але можна помітити без тепловізора, що якщо наш уряд почне їх виконувати — це призведе до дуже жорсткого конфлікту. Для початку можуть збунтуватися самі ієрархи, та й парафіяни цієї церкви. Країні зараз якраз не вистачає кількох мільйонів озлоблених і принижених людей. По-друге, Росією це буде розцінене як зазіхання на співвітчизників, майже до відкриття Всесвітнього конгресу яких дана стаття і вийшла. Які наслідки звідси можуть витекти, думаю, пояснювати не треба. Далі, через деякий час у справу піде Всесвітня рада церков, яка лояльна до УПЦ, і Україна отримає імідж країни мракобісів, які дискримінують не тільки гомосексуалістів, але і віруючих.

Сподіваюся, що з цієї статті все ж не будуть робити аналітичну записку для Президента. Тож насамкінець ще одне зауваження, яке вже неодноразово висловлювали на адресу бажаючих заборонити і розчавити УПЦ. Через дії окремих представників релігійної організації не можна вводити санкції проти всієї організації, це суперечить нормам права і здорового глузду. Якщо священик звинувачений судом у держзраді, і вирок набув чинності, священик повинен нести відповідальність за цією статтею, але через це не можна відразу ставити поза законом усіх його парафіян та єпископат. Більш того, якщо суду не було, і вирок не винесено, то переслідування навіть окремого представника церкви буде незаконним. Це схоже чи то на суд Лінча, чи то на гоніння, і замість зниження напруги в суспільстві принесе лише ескалацію конфлікту. Виконувати такі рекомендації з боку уряду було б злочинно по відношенню до країни, але і давати такі поради — теж безвідповідально.

Uisgda.com