Інтерв’ю з Владикою Володимиром: Сучасний стан УАПЦ, канонічність та діалог з УПЦ КП

Шановні читачі порталу Філософія і Релігієзнавство, пропонуємо вам інтерв’ю з владикою Володимиром, Архієпископом Житомирським і Поліським

У цьому інтерв’ю поговорили з Архієпископом Володимиром про сучасний стан УАПЦ та, зокрема, Житомирської єпархії, якою керує владика, а також про капеланів УАПЦ, канонічність, об’єднання УАПЦ та УПЦ КП .

Біографічна довідка :

Архієпископ Житомирський і Поліський Володимир ( в миру Василь Володимирович Шлапак ) народився 03 серпня 1979 року в с.м.т. Черняхів Житомирської області в сім’ї службовців. Після закінчення Черняхівської середньої школи в 1996 році навчався і закінчив пастирсько-богословські курси при Житомирському єпархіальному управлінні. 28.11.1996 – дияконська хіротонія 29.12.1996 – хіротонія у пресвітера у стані целібата звершена єпископом Житомирським і Овруцьким Ізяславом ( Каргою)

За час служіння за ревну працю був відзначений рядом священичих нагород, та призначений благочинним Черняхівського та в.о. Радомишльського округів .

В 1997-2001 рр.навчався в Київській Духовній Семінарії.

В 2001-2006 рр.навчався в Чернівецькому Національному університеті за спеціальністю релігієзнавство і філософія .

В  2007 р. закінчив Магістерський курс при Львівській Православній Духовній Академії та продовжив навчання в аспірантурі даного закладу .

В 2009 р. успішно здобув наукову ступінь  кандидата богословських наук в ЛПДА.

В 2008 року через непопулярну методику управління єпархією архієпископа УПЦ-КП Ізяслава отець Василь вимушений був покинути Київський Патріархат  та звертається з проханням до Предстоятеля УАПЦ  Блаженнішого митрополита Мефодія (Кудрякова) прийняти його в клір Житомирської єпархії УАПЦ.

10 лютого 2009 року, в день св.преп. Єфрема Сіріна з рук митрополита Київського і всієї  України Мефодія приймає чернечий постриг з возведенням у сан ігумена. До дня Святої Пасхи ігумен Володимир нагороджується возведенням у сан архімандрита, і призначається адміністратором УАПЦ на Житомирщині.

20-го червня 2009 року Архієрейський собор УАПЦ обирає архімандрита Володимира (Шлапака), клірика Житомирської єпархії УАПЦ, єпископом Житомирським і Поліським. 21-го червня у церкві Різдва Христового м.Тернополя здійснена архієрейська хіротонія єпископа Володимира.

25 травня 2011 року постановою Архієрейського собору та указом Блаженнішого Мефодія митрополита Київського і всієї України , Предстоятеля УАПЦ призначається на посаду голови фінансового відділу при Київській Патріархії. Цього ж року указом Блаженнішого Мефодія митрополита Київського і всієї України , Предстоятеля УАПЦ  возведенний в сан Архієпископа.

Протягом 2012 – 2014 ( рр.) був відповідальним шеф-редактором офіційного сайту УАПЦ .

28 липня 2013 року в день 1025 ліття Хрещення Київської Русі нагороджений Блаженнішим Мефодієм ,Предстоятелем УАПЦ, орденом князя Володимира Великого.

З 2014 року викладає предмет Християнської етики в Черняхівській гімназії Житомирської області ,також займає посаду помічника Народного депутата України П.В.Дзюблика

В 2015 році захистив дисертацію  з присвоєнням вченої ступені доктора теології ( ThDr )  при Пряшівському університеті (Словаччина)

10 липня 2015 року рішенням Архієрейського собору УАПЦ та указом Блаженнішого Макарія  митрополита Київського і всієї України , Предстоятеля УАПЦ призначений керуючим новоутвореної Житомирської єпархії .

Владико Володимире, напевно, Ви думали, що я відразу запитаю про УАПЦ, але мені цікаво, чому Ви вирішили стати монахом та владикою? 
  Ще з 10-ти років я почав відвідувати храм завдяки сусідові, який був скарбником Свято-Георгієвської парафії смт. Черняхова. Згодом він став головою парафіяльної ради Свято-Володимирської парафії, яку ми разом відродили та де збудували типовий храм на честь Почаївської ікони Божої Матері. Відвідування храму для мене – це не тільки подавання священникові кадила чи свічки, а також читання богослужбових книг: Шестопсалміє, Апостола  або Часів церковнослов’янською мовою. Прислуговування і гідне несіння послуху загартувало мене з дитячих літ до майбутньої діяльності. Я сприймав Бога, віру та пастиря як щось сакральне; читаючи «Житія святих» та слухаючи церковні проповіді, формувався мій світогляд. Скажу відверто, що мрія  стати священиком та присвятити себе Богові стала сенсом мого життя. Звершилось!  Моє молоде священство почалося з 17-ти років. Цього року я відзначаю вже 20-ліття свого пастирського служіння. Моя повна духовна і вища світська  освіти давала право на те, щоб мене висвятили на архієрея, тому чернецтво і єпископство було звершено за кілька місяців з призначенням керувати Житомирською єпархією УАПЦ.

Чи важко в сучасному світі бути монахом-владикою? 
За себе скажу, що в наш час, живучи в комунікабельному та комфортному світі, важко уникати світових спокус. Світ поглинутий матеріалізмом і це помітно в житті церкви. Колись ченці або священство гонилися за тим, щоб чим більше відвідати хворих або ув’язнених, зараз же хваляться тим, хто який магазин чи підприємство освятив. Ми, на жаль, переходимо з місіонерів до требних попів. З цим потрібно боротися!

Владико Володимире, хотілось би дізнатись, чому деякий період вашої церковної кар’єри у Вас були коливання між УАПЦ та УПЦ КП? Які причини переходу в УПЦ КП  і повернення назад в УАПЦ?

  УАПЦ і УПЦ КП є братніми церквами. Щодо мене, то на Житомирщині з 1992 року після утворення УПЦ КП  УАПЦ майже припинила своє існування. Бажання бути пастирем і служити українською мовою залишило  своє відображення тільки у відвідуванні храмів  УПЦ КП. Так, я не соромлюся казати, що я священство отримав в УПЦ КП і став свого часу благочинним Черняхівського і Радомишльського округів. Але заздрість та страх очільника єпархії і його однодумців щодо мене та мого прагматизму  не раз доводили до напруження. Мій учинок щодо входження в КП – це крок, який був зроблений з благими намірами: піти на об’єднання.  Постанова синоду щодо приниження мого сану та посади довела нещирість очільника УПЦ КП та помсту за минуле, тобто вихід з УПЦ КП. Такими діями єпископат УАПЦ переконався, що братньої любові в УПЦ КП не має, а є лише ненаситність до здобуття майна єпархій і парафій УАПЦ. Багато хто з архієреїв  УАПЦ   відверто сказали, що поки живий Філарет, об’єднання не варто чекати!

Поговорімо тепер тільки про УАПЦ.

   Зараз багатьох хвилює питання, чому  УАПЦ  досі не об’єдналася з УПЦ КП. Можливо, українське суспільство зневірилось у православ’ї, бо є підозри, що УАПЦ має таємні зв’язки з РПЦ, хоча керівництво УАПЦ засуджує агресію Росії та «русский мир»? Прокоментуйте цю ситуацію.

Постанова Архієрейського собору УАПЦ вирішила продовжити діалог з УПЦ КП, хоча  остання на синоді припинила спілкування, мотивуючи це небажанням УАПЦ йти на об’єднання. Хочу зазначити, що ті закабальні умови, які КП поставив нам, означають самоліквідацію УАПЦ. Щодо  таємних зв’язків, то всі товаришують одне з одним: я маю друзів з КП, з МП, але це не показник нібито таємних циркулярів. Ми мусимо відкинути минулі прототипи Радянського Союзу! На мою думку, агресія Росії не має мільйонних прихильників,  тому це просто якась надумана причина, щоб звинувачувати УПЦ в єднанні з МП, а нас скомпрометувати у начебто братських стосунках з ними.

З огляду на  інформацію,  яку подано в ЗМІ, УАПЦ хоче об’єднатись із Вселенським  патріархатом, аби з часом бути самостійною. Чи правдива ця інформація?  Чи можливий, на Вашу думку, успішний діалог між УАПЦ та Вселенським патріархатом?
Наша Матір-церква – це Константинопольський Патріархат, тому логічно з ним мати зв’язки. Ухвали Архієрейського собору багатьох років свідчать про те, що ми не припиняємо мати з нею контакт. Вселенським Патріархатом було багато разів направлено представників духовенства, аби вони вивчили ситуацію розділення українських церков та намір їхнього зближення. Прагнення ввійти до Вселенської повноти – це і є умова  Константинополя, яку ми маємо виконати. Перший крок уже зроблено: поминання у  богослужінні Вселенського Патріарха.

Скільки сьогодні парафій УАПЦ в Україні та діаспорі, і яка кількість церков у Вашій Єпархії? 
Зараз знайти стастичні дані не проблема: у гуглі заходите  на сайт Департаменту релігії і матимете результат. Житомирська єпархія офіційно має 25 парафій. До мого призначення було тільки декілька, і ті на папері. Хочу сказати, що тут не так легко все вдається, бо багато що побудоване на голому ентузіазмі. Зі мною також трудяться священики, які справді працюють на Славу Божу. Проте є такі, що просто «не ради Ісуса ,а ради куса»  тікають, не витримуючи випробувань.

На Ваш погляд, як архієрея УАПЦ, чи  є шанс збільшення кількості прихожан та парафій? 

Час – добрий лікар, він все покаже. Тут потрібно підходити  з усіх боків, бо у нас панує  демографічна криза: в селах мало населення, недостатня кількість священства та  поступова секуляризація місцевих органів влади.

Сьогодні на Сході війна, і УПЦ КП відправила багато своїх капеланів. Чи є капелани від УАПЦ і Житомирської Єпархії?
На мою думку, на капелана потрібно вчитись, а не просто відривати людину від сім’ї та пастви. Ніхто не може гарантувати, що він прийде здоровим як духовно, так і тілесно. Ми не знаємо, що очікує священика через 5 чи 10 років після всього пережитого там. Такі наміри є благі, проте планувати це потрібно обачливо. УАПЦ надала капеланів на Схід тільки з умовою – на короткий термін. За своє духовенство скажу, що вони у мене призначені на декілька парафій, тому їм немає заміни.

Чи допомагає матеріально Житомирська Єпархія УАПЦ та загалом УАПЦ нашим військовим та переселенцям? 
До мене вже неодноразово зверталися волонтери за допомогою в зоні АТО, але Житомирська єпархія УАПЦ самодостатня і може організувати допомогу нашим воїнам.  Тому на мої розпорядження духовенство і вірні відгукувалися та вчасно виконували благословення, забезпечуючи наших солдат необхідним.

Відомо, що УАПЦ має чимало своїх «приходів» на Сході України, зокрема на Харківщині. Вам відомо, що там діє Ігор Ісіченко, який позиціює себе як єпископ УАПЦ Харківсько-Полтавської Єпархії. Він має  намір незабаром об’єднатись із УГКЦ, яка, звичайно, хоче мати ще один плацдарм для своєї церкви. Чи були перемовини між Владикою Ігорем  та Блаженнішим Макарієм про об’єднання? 
Я цю людину мало знаю. Проте мені відомо, що ще із семінарських часів його називали «потаємний католик». Здається, що недаремно! Про його спілкування з Предстоятелем УАПЦ, Блаженнішим Макарієм, я не чув, але його пристрасть до київського престолу нікуди не зникла. Багато хто з духовенства, яке свого часу було підпорядковане арх. Ігорю на Київщині та на Сході, новітню унію не підтримало і залишилося вірним УАПЦ.

На Ваш погляд, чому українські церкви (УАПЦ та УПЦ КП ) так прагнуть отримати канонічне визнання від РПЦ та інших церков? Цього року я декілька днів був в Македонії і там спілкувався зі священиками Македонської Православної Церкви. Вони стверджують, що, з погляду Сербської церкви, ми неканонічна церква. Тоді виникає запитання,  що таке сучасна канонічність? Адже це поняття змінилось від часу його появи і до сучасності. 
Прагнення УАПЦ мати томос від Матері – Церкви Константинопільський Патріахат так у нас є і це  закономірна річ , яку отримали всі Помісні церкви з десятками кропітливих років, а то і століть. Нажаль хто вже отримав то забуває той важкий процес і це прикро. Нам важливо здобути адміністративне визнання  у процесі доказу на існування та самобуття нашої мученицької Церкви і явний приклад реалізації видно з Українських Церков США і Канади . Щодо канонічності то тут хочу згадати нашого славетного церковно-громадського діяча митрополита Іларіона ( Огієнка),  який наголошував цитатою з Євангеліє ” Коли бо священство зміняється , то з потреби буває переміна Закону”  ( Послання до Євр.7,12). Тому нам важливо мати апостольську спадковість , а з канонічними  нормами набагато лекше. З Македонією зрозуміло амбіційність сербської Церкви , але якщо на інтронізації патріарха Неофіта предстоятеля Болгарської Церкви був присутній Предстоятель Македонської Церкви то значить визнання не за горами .

Як Ви думаєте, чому значна частина українців надає перевагу РПЦ? 

Із свого досвіду  скажу, що люди лінуються прочитати історію української держави  й української церкви, байдужість прихожан вражає. Від них часто чути: яка різниця, куди ходити; мої батьки там хрестилися і я туди ходитиму, віри не зраджу. Ніхто не задумується над тим, що все ми прийняли з Візантії, але через деякі обставини, наприклад, приєднання України до Росії у 1654 р., наш «старший» брат посягнув на Київську митрополію та в 1686 році неканонічним шляхом приєднав до Російської . На жаль, для нас йти на страждання, як пішов Сам Христос, заради своєї віри та храму не є  сенсом життя. Українській церкві після краху Радянського Союзу на Заході, де  переважає україномовне населення, залишилися старі храми; на противагу йому в Центрі та на Сході будівництво нових церков дуже сповільнене. Варто зазначити, що наші президенти та місцева влада підтримували як другу офіційну мову, так  і неукраїнську церкву. І це вибрані народом люди!

Владико Володимире, на Вашу думку, чи зміниться або навіть оновиться православ’я після Собору на Криті?
Я б це слово «оновлення» замінив на «удосконалення». Вселенський Патріарх є відповідальним за життя церкви, а це означає, що паства має виконувати 10 заповідей Божих і тримати незворотній курс на дотримання таїнств та канонів; сюди ж належить і підхід людства до навколишнього світу та середовища. Всі давно очікували на цей Святий і Великий собор, адже він вніс багато коректив у питаннях шлюбу і посту.

На Ваш погляд, чи потрібно оновлювати соціальну доктрину православної церкви? Чи повинне православ’я відмовитися від консерватизму і піти дорогою католицької церкви?
Я завжди був налаштований на консервативний погляд, тому не поділяю жодних проявів лібералізму, особливо в богослужінні. Якщо вже Ви торкнулись теми католицизму, то скажу відверто, що плакати хочеться, дивлячись на те, що наробив їхній лібералізм – руйнують храми, виносять з навчальних класів розп’яття Ісуса Христа! А що вже казати про штучні свічки у церквах … Цим учинкам немає виправдання! Дорога католицького лібералізму – це крах християнської цивілізації: все збудоване віками може за десятки років бути зруйноване  самими християнами .

Питань у мене дуже багато про  УАПЦ, але розумію, що все в одне інтерв’ю не вмістиш. Тому, насамкінець, хотілось би почути Ваші побажання нашим читачам.
Ми знаходимося у складних умовах становлення нашої держави і церкви. У такий час хочу всім щиро побажати: любіть ближнього свого, виховуйте своїх дітей і внуків у дусі християнських чеснот, цурайтеся псевдокультур, які нам з далеких країн усіма силами хочуть нав’язати через засоби масової інформації, та пишайтеся своєю національною спадщиною, бо вона передається з покоління в покоління.

Тureligious.com.ua