Religion.in.ua > Українські > Покинув Аргентину й виїхав в… Україну

Покинув Аргентину й виїхав в… Україну


31 01 2017
У Луцьку, в нижньому Свято-Преображенському храмі Свято-Троїцького кафедрального собору, служить священик-іноземець. Євген Маласпіна прибув на Волинь з Аргентини. Емігрував сюди, щоб здобути духовну освіту й служити Богу. Тут закохався й створив сім’ю.

Щоб стати православним священиком на прабатьківщині предків.


У Луцьку, в нижньому Свято-Преображенському храмі Свято-Троїцького кафедрального собору, служить священик-іноземець. Євген Маласпіна прибув на Волинь з Аргентини. Емігрував сюди, щоб здобути духовну освіту й служити Богу. Тут закохався й створив сім’ю.

Євген виховувався в інтернаціональній родині. Його мама має українські корені, тато – іспанські. Власне з України його бабуся з дідусем Текля та Остап Крижанівські – зі сусідніх сіл Піддубців та Ботина Луцького району. У Другу світову війну вони, вже маючи одну донечку Лесю, мусили втікати з рідного краю. Бо дідусь «займався політикою», й на них чекав розстріл…

В Аргентині на той час мешкав брат діда Остапа. Тому й прямували Крижанівські туди. Але виїхати на інший континент було непросто. Спершу доля закинула сім’ю в Німеччину. Тут народилася друга донька Крижанівських Марія-Орися – Євгенова мама. І лише пізніше їм вдалося переїхати ближче до родини, за океан. Щоб вижити, Текля та Остап бралися за будь-яку роботу. Особливо дід гарував “на чорно”, чим підірвав здоров’я. Працював на заводах, а бабуся наймалася до аргентинців прибирати хати. Коли обжилися в далекій країні, відкрили свій магазинчик. Тоді родині стало легше.

– Ми ніколи не були в Украї­ні, але знали усі тутешні звичаї та традиції, – розповідає о. Євген. – І мову знали. Вдома баба з дідом розмовляли виключно українською (державна в Аргентині – іспанська. – Авт.). Дід нам ставив пластинки з українськими піснями, вчив з нами вірші. Ми святкували усі православні свята, бабуся готувала червоний борщ, голубці, вареники, холодець. Вона нам щоразу розповідала, яка гарна Україна.

Хоч тато Євгена Едуардо Маласпіна католик, в сім’ї шановано зустрічали всі православні свята. І віра предків сколихнула душу хлопця настільки, що вирішив присвятити своє життя Господу й стати православним священиком. Був паламарем у храмі в Буенос-Айресі, а потім вирішив полетіти в Україну, аби здобути духовну освіту.

– В Аргентині нема православної семінарії. Можна було поїхати вчитися у Бразилію, але я принципово вирішив зробити це на батьківщині своїх діда-баби, – пояснює священик.

Він взяв благословення у настоятеля храму і зібрався у далеку дорогу. Так, маючи 37 років, опинився в Україні.

Спершу Євген якийсь час пробув у Жидичинському чоловічому монастирі. Тут його віра ще більше зміцніла. Правда, зізнається, думки стати ченцем ніколи не виникало – хотів бути священиком.

Опинившись у зовсім інших умовах, як в Буенос-Айресі, Євген не сприймав Украї­ну як чужину. Навпаки, все тут здавалося рідним і близьким. Прислухався до кожного невідомого слова, бо ж його особистий словник був не таким багатим, як нині (тепер володіє українською досконало). А ще зустрів тут своє кохання.

Пані Валентина – вчителька Євгена, викладала у нього церковний спів. Вона також керівник регентського відділення Волинської православної духовної академії. Хлопець був найстаршим у семінарії і, каже, тому відчував на собі більше обмежень, відповідальності. Та одного разу таки наважився запросити вчительку на каву. І вона погодилася.

– Як люблять казати в Украї­ні, з кави все і починає­ться, – усміхається о. Євген. – Зав’язалося спілкування, почали зустрічатися частіше. А на третьому курсі я їй освідчився. Подарував Валі обручку, а вона: «Ще треба подумати». Кажу, нема чого думати, погоджуйся. І вона відповіла «так». На вінчання прилетіли з Аргентини Євгенові батьки.

– Доти вони жодного разу не були в Україні. Ми так організували, аби вони до Луцька з Києва не поїздом їхали, а машиною, щоб більше всього змогли побачити, – розповідає Валентина Андріївна. – Євгенова мама була просто у захопленні. Вона не могла стримати емоцій і постійно повторювала: «Україна справді така, як розповідала моя мама…». А ще мене дуже здивувало те, що вона без акценту розмовляла українською мовою, ніби тут виросла і все життя прожила.

Аргентинські батьки побували на справжньому українському весіллі. І дуже раділи з цього, бо такого в Аргентині не побачиш. Бачили, як їхній син торгується й викуповує свою наречену, разом з Валиними батьками благословляли іконами молодят, а потім пішки йшли до храму на вінчання. Вони зворушено спостерігали за тим, як наречені кланялися перехожим і просили й у них благословення на щасливе подружнє життя.

Таїнство вінчання здійснив сам владика Михаїл, митрополит Луцький і Волинський.

Гостювали на Волині Маласпіни-старші лише тиждень, проте виділили час, щоб вклонитися малій батьківщині бабусі Теклі та діда Остапа. А потім Буе­нос-Айрес відвідали Маласпіни-молодші.

Запитую, чи у подружжя не виникало бажання покинути Україну й виїхати за кордон? Отець Євген відповідає:

– Виїхати? Ні, хіба в гості навідатися. В Аргентині Українська православна церква не має великої перспективи. Тут у людей бачу більше поваги до священнослужителів, ікон, до храму й релігії взагалі.

Wz.lviv.ua






Повернутися назад