Як син священика з-під Станіслава став відомим лікарем в Казахстані

Ось така історія щойно трапилася зі мною.

За допомогою соціальних мереж можна не тільки познайомитися з цікавими людьми, але .... й ПЕРЕПОЗНАЙОМИТИСЯ з уже знайомими й дізнатися таке, чого раніше не було нагоди дізнатися.

Ось така історія щойно трапилася зі мною.

Опублікував на своїй сторінці у фейсбуці  стару фотографію зі своєї колекції: студенти медичного інституту міста Станіслава (тепер Івано-Франківськ).
 
І раптом допис:

На этой фотографии мой папа - на ближнем плане четвёртый ряд, второй слева. У нас дома такая же. Папа был старостой курса и Ленинским стипендиатом -,  пише Оксана Болехівська.

Цікавлюся далі, й розкривається незвичайна історія однією прекрасної людини, нашого краянина, лікаря Болехівського Романа Євгеновича.

Моего отца, прекрасного студента, старосту курса хотели исключить из института с 6 курса за три месяца до гос.экзаменов за то, что папа при поступлении в ВУЗ не правильно указал профессию своего отца.

Папа написал в анкете, что его отец служащий, а дедушка был священником и папа должен был написать в анкете "священнослужащий", но тогда бы отца в институт не приняли. А не дал исключить папу из института тогдашний парторг вуза Вакалюк, он сказал:

"Я вам этого парня на съедение не дам!". И папа закончил институт с блеском сдав все экзамены и получив красный диплом. Сколько себя помню, все пациенты папу боготворили -, розповідає пані Оксана.

Далі виправдовується за російську мову:

Извините, что пишу на русском. Я выросла в Казахстане в русскоговорящей среде. Дома у нас звучала только украинская речь и я всё понимала и говорить могла свободно, только медленно. Сейчас, когда волнуюсь, начисто забываю українську мову.

-    Та Бога ради, яке має це значення для цієї статті: важлива тільки інформація та доброта наших з вами намірів –, пишу я.

Далі пані Оксана надсилає чудову фотографію свого молодого та красивого батька.
 
Папу оставили в институте с условием, что после окончания он подет на целину в Казахстан, а не останется на кафедре анатомии. Так и случилось. Мы жили в Казахстане вместе с кучей высланных неизвестно за что людей разных национальностей: немцы, поляки, греки, ингуши, чечены.
Папа работал хирургом в г. Атбасаре Целиноградской области.

Это была районная больница и коллектив хирургов был многонациональным: немцы, грузины, украинцы, казахи. Все они в принципе были универсалами, потому что делали любые операции: на сердце, легкие, ЖКТ, травматология.

Далі пані Оксана надсилає ще одну фотографію з сімейного архіву.

Это я у отца в хирургии д/ сад в субботу не работал

и я працювала помощником врача

рядом со мной Нодар Григорьевич Григолиа

справа крайняя, м/сестра Дуся

Папа всегда хотел вернуться в Украину. В 1980 году ему пообещали место зав.хирургией обл. б-цы на Мазепы (сейчас гор.б-ца), папа с радостью согласился, но ему сказала, что надо дать взятку 1200 рублей. Папа от дачи взятки отказался и мы вернулись в Казахстан.

В Казахстане папа 17 лет работал глав.врачом своей родной больницы - розповідає пані Оксана.

Тут я зрозумів, що треба писати статтю.

Шлю запитання: розкажіть про вашого дідуся священика?

Пані Оксана пише:

Тато мій народився в Крихівцях, а його батько походив з Болехова і був священиком  в греко-катол.церкві і він жив з родиною (жінка і четверо дітей, мій тато старший) біля катедри. Коли прийшла радянська влада дідуся заставили перейти в РПЦ, в якій він 19 років служив в селі Радче.

А мама його походить з родини священика Ісаева, який жив довго в Лісках і написав книгу про Ліски (Коломийский район) і зараз в Лісках є музей мого прадіда і там проводиться щорічний фестиваль "Циганський горб", засновником якого поет Ярослав Ясинский

Потім отець Ісаев працював священиком в Крихівцях і зараз похований на старому цвинтарі в Крихівцях на місці, де в старій церкві був – пише насамкінець пані Оксана Болехівська.

Історія така вийшла цікава, що відразу викладаю її на сайт.

П.С.
... і тут ще ось повідомлення від пані Оксани:

Андрій, я Вам дуже вдячна за цю неймовірну хвилю спогадів.....просто до сліз....

Андрій, моя донька працювала у Вашому Благодійному Християнському Фонді Солідарності волонтером ви знаєте її - і надсилає фото


- о, аж тепер я згадав: Франківськ то ж ВЕЛИКЕ СЕЛО !!! так і є...

а за допомогою соціальних мереж весь світ стає.... великим селом...

Осtpib.info