Диякон Кураєв про «рух за автокефалію в Білорусі» та «моральну деградацію в РПЦ»

Одним із наслідків суперечки РПЦ з Константинополем може стати посилення тиску російського православ'я на Білорусь, вважає російський богослов і філософ, диякон РПЦ Андрій Кураєв.

Одним із наслідків суперечки РПЦ з Константинополем може стати посилення тиску російського православ'я на Білорусь, вважає російський богослов і філософ, диякон РПЦ Андрій Кураєв.

В інтерв'ю Білоруській редакції Радіо Свобода російський релігійний діяч розповів, чим запам'ятається візит патріарха Кирила до Мінська, про заборону в священнослужінні для отця Олександра Шрамка та ймовірність появи в Білорусі своєї церкви, незалежної від Москви.

«Церковно-правова база для білоруського автокефалії»

​– Синод, на якому Російська православна церква оголосила про розрив зв'язків з Константинополем, відбувся в Мінську. У Білорусі це дехто сприйняв як певний символ того, що Москва нагадує: «Білорусь – це її канонічна земля». Чи має, на вашу думку, це якесь політичне значення?

– Те, що синод відбудеться в Мінську, було вирішено ще навесні. Ніякого зв'язку з поточними подіями тут немає.

– Ви заявили, що РПЦ вже втратила Білоруську православну церкву. Але, на відміну від України, ні білоруський парламент, ні глава держави, не зверталися до Константинополя щодо томасу. Звідки така думка про втрату Білорусі?

– Це станеться не зараз, а після зміни політичного клімату. А коли він зміниться – за Лукашенка чи після – я не знаю цього. Коли одного разу в Білорусі виникне такий рух за автокефалію, то церковно-правова база для цього рішення буде вже підготовлена.

– Митрополит Іларіон заявив вчора, що скасування Константинополем грамоти 1686 року, яка анексувала Київську метрополію і куди входили білоруські землі, була незаконною. І дійсно, а які в Константинополя були канонічні підстави, щоб скасувати цю грамоту?

– Великою мірою не було ніяких. Це був волюнтаризм. Але це навіть нецікаво – лізти десь в XVII століття або ще старіші канони. Це тупиковий шлях. Адже канони можна пояснити в будь-яку зі сторін. Треба дивитися не в минуле, а в майбутнє.

– Але якщо немає канонічних підстав, то таку церкву можуть і не визнати?

– Термін «підстава» – це настільки нестабільний фундамент, що кримський міст, порівняно з ним, стоїть на сталевих опорах. Спроби сперти сучасну політику на канони першого тисячоліття, в тому числі і церковні, це цирк з кіньми. Але випадок України вибив ґрунт з-під ніг. А коли точно все почне хитатися в Білорусі – це питання техніки.

«Візит патріарха до Мінська запам'ятається білорусам ось цим самодурством»

​– 15 жовтня священику Олександру Шрамку видали офіційний документ про заборону служити впродовж року. Він критикував патріарха Кирила за його поведінку в Мінську і за численність охорони. Як ви оцінюєте цю заборону?

– Це рішення з ряду тих, після чого запитують: «А за що ви нас не любите?». Це був напад управлінської істерики. Ніяких канонів отець Шрамко не порушив. Карати його абсолютно нема за що. Візит патріарха до Мінська запам'ятається білорусам ось цим самодурством. І саме про це будуть говорити.

– Чи не стане РПЦ після надання автокефалії Україні міцніше триматися за Білорусь, щоб Мінськ не почав реалізовувати той сценарій, про який ви говорите?

– Цілком можливо. Загалом зі стратегічним плануванням в нашій патріархії сьогодні дуже погано. Цілком можливо, що реакція буде: всіх заморозити, всіх закувати, зв'язати одним ланцюгом.

– А чи бачите ви в Білорусі бажання, волю до відокремлення від РПЦ?

– У найближчому майбутньому навряд чи. Але таке бажання в частини білоруської церковної інтелігенції, напевно, є. У звичайного парафіянина воно навряд чи є. А ось думка національної інтелігенції багато значить в історії XX-XXI століть.

– А як ви оцінюєте поведінку президента Білорусі Олександра Лукашенка? У Білорусі іноді кажуть, що його відносини з митрополитом Павлом досить холодні. Його фаворитом називають отця Федора Повного. Чи може Лукашенко бути зацікавлений в більшій незалежності БПЦ від Росії?

– Не знаю. Але вчорашні (15 жовтня – ред.) його слова патріарху проти розколу були щонайменше двозначні.

– А про що, на ваш погляд, свідчить той факт, що РПЦ призначає митрополитами в Білорусь не білорусів? Спочатку Філарет, потім Павло?

– Це говорить лише про те, що від Білорусі не очікують опору. Якого отця вам надішлемо, такий і буде вам отцем.

– У Синоді, який відбувся в Мінську, не брав участі жоден білорус. Навіть від України, на сході якої триває війна з російськими гібридними силами, були двоє українців.

– Синод формується не за етнічною ознакою.

– Але є якась причина, чому в Україні – це українці, які там народилися, які знають культуру цієї країни, мову, виховувалися там, а в Білорусі – росіяни?

– У будь-якої імперії є плюси і мінуси. Узбекистан в Синоді, наприклад, представляє етнічний молдованин. І я б не сказав, що це зовсім погано.

«Установка на війну веде до інтелектуальної і моральної деградації в самій РПЦ»

​– Головний державний білоруський телеканал присвятив 15 жовтня Синоду 1 хвилину 6 секунд. У поясненні було сказано, що на практиці рішення означає, що тепер не буде спільних богослужінь з Константинополем. Що це означає? Що в церквах РПЦ не будуть молитися за Варфоломія?

– По-перше, під час молитов патріарха Варфоломія раніше і так згадував тільки патріарх Кирило. Віруючі взагалі не знали, хто такий Варфоломій. По-друге, рішення не згадувати Варфоломія було прийняте нашим Синодом місяць тому. Зараз відбувся наступний рівень розколу, коли віруючим забороняють навіть входить в грецькі святині, які підкоряються Константинопольському патріарху. До речі, і в російські теж, тому що є російський екзархат Константинопольського патріархату в Західній Європі.

Але загалом це все дурниця, бо благочестивих туристів у нас і так мало. Крім того, потрібно ще уявити дурня, який серйозно хотів би причаститися і пройшов би повз грецької церкви. А якби зайшов і причастився, то поїхав би потім каятися в Москву, і знайшов би чергового дурня-попа, який би надав цьому якесь значення.

– Тоді виходить, що великого значення для Росії мінська декларація не має?

– Має. У самій Росії дається відмашка на війну з греками, на пошук будь-якого приводу, щоб їх вкусити, звинуватити в єресі. До рівня єресі тепер будуть роздуватися будь-які комарі. І це вже почалося. І ось ця установка на війну веде до інтелектуальної і моральної деградації в самій РПЦ. Це нудно і це торкнеться всіх.

– А що може зробити Константинополь, щоб відповісти якось Москві?

– В Константинополя немає такого завдання. Якщо Кирило перестав згадувати в молитві Константинопольського патріарха, то Варфоломій нічого подібного не зробив. Він і далі згадує Кирила і молиться за нього. І навіть якщо їхній Синод приймав рішення, що Київ зараз їхній, то в їхніх словах не було ніякого засудження московських єпископів. Ані засудження, ані призову до вигнання. Навпаки, мирне вирішення.

– А які зараз будуть, на ваш погляд, відносини між РПЦ та іншими помісними церквами?

– Ці відносини будуть мирними. Тому що московські дипломати – і в рясах, і світські – будуть тиснути на інші церкви, щоб ті підтримали Москву. На словах багато які з них підтримають, але ніхто за нами слідом у вікно не кинеться. Ніхто свої відносини з Константинополем не розірве.

– А як, на вашу думку, буде відбуватися створення нової Української автокефальної церкви? Чи не призведе це до конфлікту, може навіть силового? Як вони ділитимуть Лавру, наприклад?

– Проблеми почнуться не з Лаври, а зі звичайного сільського приходу, коли будуть голосувати, куди йдемо і, зрозуміло, шляхом консенсусу не буде майже ніколи. Будуть переможці і переможені. І як вони будуть ділити майно, взагалі незрозуміло. Попереду багато років турбулентності. Тому головне для всіх учасників події – набратися терпіння. Патріархія від початку пішла дуже корисливим і імперіалістичним шляхом. І дуже помилковим. Це призвело до того, що патріархія стала заводієм напруженості. Потрібно було правильно вибрати мету. Замість того, щоб вибрати мир в Україні, РПЦ вибрала утримання шматка України під своїм впливом.

– А якою могла б тоді бути формула миру?

– Якби всі сторони досягли консенсусу у визнанні того, що немає гріха в приході священиків і віруючих в новій структурі, яку створює Константинополь. І друга частина: немає злочину в тому, щоб залишитися священиками і віруючими Російської церкви в Україні. Якщо всі сторони з цим погодяться, то це дасть якийсь вихід.

– А як повинні поводитися віруючі в такій ситуації?

– Я не можу вирішувати за інших. У кожного свій вибір.

Radiosvoboda.org