Ієромонах Макарій: «Під час Посту м’яса не їм, а результати у жимі штанги ліпші за ті, коли повноцінно харчувався»

Перше місце на Міжнародних змаганнях з пауерліфтингу здобув майстер спорту — настоятель Свято-Успенської Унівської лаври, ієромонах Макарій

З дитинства у Миколи Дут­ки було два захоплення — спорт і Церква. Батько — кандидат у майстри спорту зі спринтерсько­го бігу — прищеплював дітям любов до спорту. А власним прикладом по­казував, що Бог має бути на першо­му місці: родина щонеділі була у хра­мі. Після школи хлопець постав перед вибором — спорт чи духовність. Лю­бов до Бога переважила: вступив у духовну семінарію, а згодом — у мо­настир студитів в Уневі. У монастирі створив спортзал. Спочатку займав­ся самотужки, а потім доля звела з професійним тренером, майстром спорту міжнародного класу Павлом Зіньком, який тренує ієромонаха Ма­карія вже три роки.

Минулими вихідними у Києві про­ходив чемпіонат Євразії версії GPF Global Power Federation, на якому іє­ромонах Макарій зайняв перше міс­це, став чемпіоном у своїй ваговій ка­тегорії. Але каже, що результатом все одно не задоволений. «Хотів захисти­ти звання майстра спорту міжнарод­ного класу, але, на жаль, цього разу мені не вдалося, — каже кореспонден­ту „ВЗ“. — Підняв 145 кг, а хотів підня­ти 155».

Запитую, як брати-монахи став­ляться до його спортивних успіхів? «Не знаю думки кожного брата-мо­наха про мене. У монастирі тридцять людей, але думаю, що назагал пози­тивно ставляться. Семеро-восьмеро монахів постійно приходять до спорт­залу і також займаються. Є один мо­нах, який щодня бігає кроси».

— У здоровому тілі здоровий дух. Своїм прикладом демонстру­єте, що духовна сила є у сильно­му тілі…

— Займаюсь не для того, щоб про­пагувати спорт і здоровий спосіб жит­тя. Але якщо когось мій приклад на­дихає, то дуже добре. Ставлюся до тренувань як професійний спортс­мен: хочу досягнути максимально­го результату. А ще довести собі, що можу мати результати на натуральній їжі, без штучного спортивного харчу­вання.

— Розмовляємо з вами у перший день Посту. Ви сьогодні щось їли?

— Перший день Великого посту — строгий піст. Сьогодні не їв цілий день. У монастирі повна тиша, мона­хи у своїх келіях моляться, читають. У монастирях студійського уставу у Ве­ликий піст не споживаємо молочних і м’ясних страв взагалі. У нас монахи можуть попросити благословення на свій приватний строгіший піст.

— Любите м’ясо?

— Маю змагання у травні і харчува­тимуся так, як прийнято у монастирі. Їжа потрібна для життя. Людина їсть для того, щоб мати енергію. Надавати їй більшого значення — гріховно, при­страсно і неправильно.

— Спортсменам кажуть їсти м’ясо, щоб мати на змаганнях силу. Ви своїм прикладом дово­дите, що можна постити і водно­час мати хороші спортивні резуль­тати…

— Були змагання під час Посту. Я м’яса не їв, часом не снідав і не обі­дав, але результати у жимі штанги були ліпші за ті, коли повноцінно хар­чувався. Спортсмени часто скидають масу тіла, обмежуючись у харчуванні, при цьому маса спадає, а сила ні.

— Знаю, під час Посту ви витри­мували довго на воді, не вживаю­чи їжі. Зараз теж це практикуєте?

— Не сприйміть це як похвальбу, але упродовж десяти років усі Різд­вяні і Пасхальні пости провів, не вжи­ваючи їжі. Маю декілька знайомих світських людей, які теж так пости­ли. Одна знайома не їла нічого чоти­ри тижні. У неї сталася трагедія у жит­ті, приїхала в Унів, і я заохотив її до посту і молитви. Дивлячись на мене, теж почала так постити. Якщо мене хтось запитає пораду, кажу, що треба зважати на свої фізичні можливості, на стан організму. У нас в родині з ді­да-прадіда фізично витривалі чолові­ки, то я відчуваю, що маю можливість витримувати піст і якісь навантажен­ня. А як інші — то треба індивідуально зважувати свій потенціал. Дотримую­чись посту, людина фізично втомлю­ється, але з’являється піднесення і більше єднання з Богом у молитві. У цьому велич посту.

— Ваш тато — кандидат у май­стри спорту зі спринтерського бігу. Генетично передалися спор­тивні гени?

— Окрім тата, у моїй родині два брати закінчили Інститут фізкультури, племінник займається легкою атле­тикою — вже їздив на чемпіонат Украї­ни з бігу… Тато їздить зі мною на зма­гання, підтримує мене. Кажу перед змаганнями: «Тату, помолитеся за мене, щоб мені добре пішло…».

Wz.lviv.ua