Religion.in.ua > Українські > Роман Скоць: історія одного одкровення

Роман Скоць: історія одного одкровення


21 08 2019

До України Роман Скоць повернувся після семи років проживання у США. Декому це здалося, м’яко кажучи, дивним. Адже виїхав за океан фактично простим хлопцем з Волині, який окрім підтримки братів-емігрантів, не мав на рахунках нічого. Повернувся ж уже жонатим: дружина, трійко діток та досвід підприємця, котрий з нуля підняв успішну компанію.

До України Роман Скоць повернувся після семи років проживання у США. Декому це здалося, м’яко кажучи, дивним. Адже виїхав за океан фактично простим хлопцем з Волині, який окрім підтримки братів-емігрантів, не мав на рахунках нічого. Повернувся ж уже жонатим: дружина, трійко діток та досвід підприємця, котрий з нуля підняв успішну компанію.

На піку успіху, коли для підприємства відкрились справді серйозні горизонти, Роман раптом продав свій американський бізнес і переїхав на батьківщину, де поселився у невеликому селі під Києвом.

«Що примусило вас розвернутись на 180 градусів? –  запитую пастора. – І чому оселилися саме у Крюківщині?»

«Я шукав місце, де раніше не було євангельської церкви, щоб, як мовиться, не будувати на чужому фундаменті, тому обрали Крюківщину, –  розповідає Роман Скоць. – А щодо рішення повернутись,  воно зріло не один день. Настав час, коли я прийшов до єпископа Адама Бондарука і поділився тим, що мав на серці, отримав благословіння, тож…»

Треба сказати, що до еміграції Роман уже мав пасторський досвід. Після закінчення КБІ він служив у селі Тарасівка, того ж таки Києво-Святошинського  району, де й сьогодні стоїть церква ХВЄ «Надія». Тоді було зведено діючий Дім молитви, започатковано більшість служінь.

Церква по вулиці Каштановій, 1

Ми завітали до церкви «Храм Спасителя» на Крюківщині зранку у неділю, коли йшло служіння.  Цього дня тут було не так людно як зазвичай, оскільки частина молоді готувалася до урочистого закриття християнського дитячого табору, який церква разом із місцевою владою влаштовує уже четвертий рік поспіль.

Після служіння пастор пообіцяв показати табір, а тим часом запросив на гостину до себе додому (його будинок знаходиться зовсім поряд). Дорогою зауважую, що приміщення Дому молитви більше схоже на якесь виробниче або складське.

«Справді так, – каже пастор Роман. – Десять років тому, коли ми приїхали в Україну, почали з домашньої групи у шість чоловік, яка збиралася у нас вдома. На місці, де зараз зібрання, планували збудувати просто складське приміщення, однак змінити плани допоміг один, я б сказав, цікавий випадок. Коли рили котлован, там працювали бригада віруючих братів, один з них підійшов до мене і запитав: «Романе, ти що, думаєш тут розмістити церкву?»  Кажу: «Думаю, а звідки знаєш, я ж нікому про це не говорив?»  Як виявилось, того дня на будмайданчик забрела якась одержима людина і почала голосно вигукувати: «Знаю хто ви! Ви тут церкву будуєте!..»

Кельма, консалтинг і логістика

Загалом будівництво, так би мовити, візитна картка місцевого пастора. Наразі церква уже придбала землю під новий Дім молитви у Крюківщині.  На етапі завершення просторий двоповерховий  Дім милосердя у сусідньому місті Боярка, де будуть мешкати люди з інвалідністю. Другий поверх, де ще тривають внутрішні роботи, призначено для сімей служителів, які не мають свого житла, переселенців та інших категорій людей, котрі потребують допомоги. Поряд будується не менш просторий Дім молитви.

«Як Бог дасть, – каже пастор, – з часом там виросте цілий  соціальний комплекс».

Власний бізнес Романа Скоця теж частково  базується на будівництві: його компанія  зводить  каркасні будиночки оригінальної арочної конструкції – теплі і економні, мають прийнятну ціну. Ще він у свій час займався розмитненням одягу з Європи. Однак основний бізнес родини Скоців, так само як і в США – логістика, точніше транспортування вантажів морем. В Україні працює кол-центр, який супроводжує вантажі в Америці та інших країнах світу. Співробітники отримують відповідні зарплати, а бюджет – податки.

До речі, платити усі податки – принципова позиція Романа як пастора і підприємця. Коли Бог благословляє, то залишається не тільки на розвиток, але й на фінансування служінь церкви (зараз у «Храмі Спасителя» 60 членів, яким без щедрих пожертв служителів-підприємців годі понести таку кількість соціальних проектів). При церкві відкрито підлітковий клуб,  діє безкоштовна музична школа та курси англійської мови. Співробітники отримують безкоштовне харчування.

Десять рідних братів

Родина Скоців останнім часом потрапила в об’єктиви ЗМІ. Особливої популярності в інтернеті набув зворушливий репортаж на Громадському ТБ під назвою «Скоці: історія однієї родини», присвячений святкуванню золотого весілля Марії та Зіновія Скоців. Десятеро синів (Роман четвертий), п’ятдесят чотири онуки, справді теплі і дружні стосунки між  мамою і невістками, взаємопідтримка між братами, які хоч живуть окремо, тримаються всі разом та по-особливому цінують батьківське благословіння. І дарма, що у сюжеті  «делікатно» обминули факт, що це сім’я п’ятидесятників, головне, що у світі таке буває…

«Одна вчителька, яка пережила  розлучення, побачивши той сюжет сказала мені: «Знаєте, дивлячись на вашу родину, я знову повірила, що сама маю шанс на щасливе життя», – ділиться Аня, дружна Романа, частуючи нас смачним обідом на терасі біля будинку. Не віриться, що ця струнка молода жінка є мамою сімох дітей (в Україні вони з Романом народили ще трьох синів та донечку).

Аня показала нам свіжий сюжет програми «Вікно в Америку», де йшлося про американську мрію українського розливу – п’ятьох  братів Скоців, які у США побудували потужні компанії під дахом спільної корпорації USKO. А починали усі з тяжкої праці водіїв траків, перевозячи країною вантажі.

Атака: ФСБ та українські ЗМІ

«Сьогодні п’ятеро моїх братів живуть в Америці. Бог благословив, у кожного з них є свій бізнес, є філії по країні, сотні співробітників, – розповідає Роман. – Коли в Україні почалася війна, вони, звичайно ж, не могли залишатись  осторонь: мобілізували волонтерів, зібрали велику кількість допомоги – одяг, взуття, рис, який закупили просто в Індії (більшість поплатили за власний кошт). Така діяльність не залишилась поза увагою Російської ФСБ, на нашу сім’ю і церкву розпочалися атаки».

У «ватних» американських ЗМІ з’явилися матеріали із заголовками типу: «Продажа гуманитарной помощи волынской мафией», «Церковь «Вифания» помогает боевикам Правого сектора» і т.п. Незабаром і в Україні з’явився «журналіст-правдолюб» з кремлівським духом, який почав  закидати інтернет та телебачення аналогічними посланнями, хіба що змінивши українофобну риторику на  пастороненависницьку. Вийшов наклепницький сюжет на Волинському телеканалі «Аверс». До Романа Скоця завітали журналісти навіть зі столичного каналу 1+1, які ознайомившись з усіма документами пообіцяли, що не будіть знімати наклепницькі матеріали. Однак проплачений сюжет таки вийшов…

Як пояснює пастор Роман, звинувачення зовсім безпідставні, адже щоб торгувати гуманітарною допомогою, її, принаймні, треба було отримати.  Щоб уникнути подібних  непорозумінь (оскільки на складах його фірми були аналогічні вантажі комерційного призначення), жоден контейнер із допомогою, зібраною братами за океаном, не зайшов на територію підприємства. Усі гуманітарні вантажі йшли прямо на Схід і були передані служителям місцевих церков з притаманною американцям акуратністю у звітності.

Щоб очорнити добре ім’я пастора, знаходились і інші приводи, як, наприклад, звинувачення у рейдерському захопленні землі в м. Боярці… Усі вони, звичайно ж, носили корисливий та наклепницький характер.

«Хтось вас вельми не любить!» – кажу, коментуючи усю цю малоприємну інформацію.

«Я навіть знаю хто, і живе він явно не в матеріальному світі», –  з посмішкою відповідає Роман Скоць.

Парк та гори дитячого щастя

На розі вулиці  Каштанової у Крюківщині сьогодні красується мальовничий дубовий сквер – Family park із дитячим майданчиком та тренажерами, що став улюбленою зоною відпочинку для мешканців села і розташованих неподалік новозбудованих житлових кварталів. Ще кілька років тому повз цю ділянку вечорами було страшно ходити – це був смітник та хащі у яких полюбляли збиратися наркомани. На щастя мешканців району, братерська рада розташованої неподалік церкви вирішили навести там лад: незабаром розчистили територію, звели металеву ковану огорожу, вистелили тротуари кольоровою плиткою…

Місцева влада на чолі з головою Андрієм Кріпаком оцінила ініціативу і долучилася до процесу – закупила інвентар для дитячого майданчика, вистелила плиткою доріжки всередині парку та поставила новий бювет з артезіанською водою (у селі таких лише два). Тай до проведення цьогорічного християнського табору «Успішний старт», який проходив уперше у цьому парку, сільська рада доклала свою лепту – цього року, наприклад, повністю профінансувала харчування дітей.

«Вже чотири роки поспіль ми проводимо такі табори. Діти (їх щодня приходить із села близько сотні) займаються з 12 до 17 години, – розповідає диякон церкви, адміністратор Недільної школи Роман  Дубас. – День починається з молитви, потім проходять заняття у групах та по секціях, потім обід – сестри у церкві готують кожному пайочки».

За словами диякона, табір, що цього року проходив 1-4 серпня, дає свої добрі результати: «Завжди приємно бачити плоди, – каже Роман. –  Пригадую одну сестричку, яка підлітком ходила у табір, потім прийшла до церкви, одружилася, а тепер разом із сім’єю служить Богу… Це видима частина, але ми знаємо, що є й невидима: слово сіється, поливається молитвою, і ми віримо, що свого часу проросте. Так було і в моєму житті, недільна школа у яку мене водили батьки в дитинстві дала добрі зерна і у 22 я покаявся».

Поділяє цю думку і наставник Катерина Шмалюх з київської церкви «Ковчег»: «Мені дуже подобається працювати з дітками: за кілька днів вони пізнають, що означає служити Богу, відчувають цю радість… Коли наприкінці дня ти чуєш їх подячні молитви: «Боже дякую Тобі, за те, що дарував для нас табір». Або, як один хлопчик молився: «Боже, було би прикро, якби Ти мене не створив, дякую за те, що Ти мене створив!» Іноді, працюючи з дітками, такі емоції переживаєш, що просто мурашки по шкірі», – ділиться Катерина.

Окрім занять у групах на дітей чекали спортивні ігри, батути, парашут, солодка вата та подарунки. Улюбленим місцем для найменших стала надувна гірка, для старших – канатний спуск із пагорба, такі-собі гори дитячого щастя!

До речі, з вересня при церкві «Храм Спасителя» подібні міні-табори проходитимуть щосуботи. Початок роботи «Дитячого клубу» о 13.00.

Замість післямови

Наше невеличке відрядження у село Крюківщину наштовхнуло на роздуми про послух  Божому Слову. Є багато віруючих людей, які чують у своєму серці голос Божий, мають одкровення, однак не кожен на ділі здатен повернути своє життя на 180о і довіритись Йому, особливо, коли в тебе сім’я, діти, бізнес. Приклад пастора Романа – тільки одна з ілюстрацій, та підтвердження одвічного принципу: те, що ти посвятив Богу, Він бере й примножує.

Сhve.org.ua







Повернутися назад