Religion.in.ua > Українські > П’ять львівських храмів, що збереглися від княжих часів

П’ять львівських храмів, що збереглися від княжих часів


19 08 2019
Львів від самого початку був християнським містом, тож храми та монастирі ставили впродовж всієї його історії. І попри те, що за багатовікову історію багато храмів зруйнували, до нашого часу збереглося кілька храмів, які пам’ятають часи князя Данила та його спадкоємців. До них історія також була невблаганною — численні перебудови змінювали вигляд храмів, але у кожному з них залишилася бодай частка далекого і таємничого середньовіччя.

Львів від самого початку був християнським містом, тож храми та монастирі ставили впродовж всієї його історії. І попри те, що за багатовікову історію багато храмів зруйнували, до нашого часу збереглося кілька храмів, які пам’ятають часи князя Данила та його спадкоємців. До них історія також була невблаганною — численні перебудови змінювали вигляд храмів, але у кожному з них залишилася бодай частка далекого і таємничого середньовіччя. 

Храм Івана Хрестителя

Згідно з історичними джерелами, ще 1260-го храм збудували для дружини Лева Даниловича — угорської принцеси Констанції. З часом змінювалися власники храму — XVI-го він перейшов до вірменської церкви. У наступні 200 літ до церкви добудували захристя з півночі та півдня, але на початку ХІХ ст. храм горів і кілька десятиліть стояв у руїнах.
У 1886-1889 рр. видатні архітектори та будівничі Юліан Захаревич та Іван Левинський перебудували храм до невпізнання. Будівлю вкрили новим дахом, фронтон розібрали аж до склепінь і перемурували заново — замість готики на світ з’явився неороманський храм. У храмі залишався бароковий вівтар початку ХVI ст., але зараз його доля невідома — останні згадки про вівтар походять із середини 1920-х рр.

Зміни ХІХ ст. не стали останніми — 1989-го фахівці «Укрзахідпроєктреставрації» розібрали південну ризницю, неороманське облицювання стін та переробили склепіння, але головний фасад зберегли. Із 1993 року в будівлі храму працює Музей найдавніших пам’яток Львова.

Церква Святого Миколая

В історичних документах згадки про церкву Святого Миколая зустрічаються 1292-го, хоча деякі вчені припускають, що засновником храму міг бути й князь Данило. Свого часу це була головна князівська церква, розташована неподалік від замку володарів Галичини. Ще одне припущення стосується того, що у цьому храмі була православна катедра ще до того, як поляки завоювали Львів.
Документи свідчать про те, що храм Святого Миколая був власником полів і маєтків, а король Сиґізмунд надав настоятелеві церкви юридику, тобто церква отримала право збору податків на своїх землях і навіть здійснювати суд.


Наприкінці XVI ст. до храму завітав антіохійський патріарх Йоахим IV і поблагословив діяльність церковного братства. У часи відродження православної церкви храм Святого Миколая відігравав вагому роль як осередок віри та просвіти. Щоправда, пожежа 1623 року завдала церкві пошкоджень, й упродовж усього століття храм зазнавав регулярної шкоди від набігів татар.

На початку XVIIІ ст. його відбудували, проте лихо не оминало храм — пожежа знищила давній іконостас 1783-го, а через пожежу 1800 року церква отримала дві нові бані та бляшаний дах. Однак після добудов і перебудов вона зберегла головні риси старовинної архітектури — план грецького хреста і центральний купол. У 1920-х рр. до прослави храму долучився знаний художник Петро Холодний, чиї фрески у псевдовізантійському стилі прикрашають храм.

Монастир святого Онуфрія

Ця монастирська оселя розташована неподалік від храму святого Миколая на теперішній вулиці Богдана Хмельницького під Високим Замком. Фахівці припускають, що фундатором монастиря був князь Лев і звели його у другій половині XIII ст., хоча документальні згадки датовані XV ст.
Розквіт монастиря припав на XVІ ст. — тоді Успенське братство купило для монастиря землю і його територія збільшилася у кілька разів. Потім князь Острозький дав грошей на розбудову оселі, завдяки чому з’явилися мурована церква та дзвіниця. Також монастир оточили міцними мурами через набіги татар.


Монастир святого Онуфрія разом із сусіднім вірменським монастирем був єдиною оборонною ланкою тогочасного Львова. Також у другій половині XVІ ст. в монастирі оселився друкар Іван Федорович. Саме тут він облаштував першу свою друкарню, тут з’явилися на світ «Буквар» та «Апостол», тут друкар знайшов і вічний спочинок.

У ХІХ ст. монастир знову перебудували і такий вигляд він має до наших днів. Навіть радянська влада не змогла знищити монастир, хоча й влаштувала там гуртожиток. 1977-го на території монастиря заснували музей Івана Федорова. А отцям-василіянам оселю повернули 1989 року.

Костел Марії Сніжної

Цей храм, як припускають, збудували німецькі колоністи у XІV ст. на місці дерев’яної церкви. Уперше про нього згадують 1344-го. Іван Крип’якевич писав, що це була перша парафія римо-католицької церкви у Львові.
Незважаючи на товсті мури (у XV ст. храм опинився поза мурами міста), котел двічі горів у XVІІ ст. і двічі його відбудовували. У середині XVІІІ ст. храм радикально обновили — Станіслав Строїнський намалював фрески, всередині з’явилися нові барокові вівтарі, лавки та сповідальниці.


За якийсь час храм став центром однієї зі шести латинських парафій міста. Приблизно тоді ж збудували будинок органіста, який так люблять кінематографісти. Перебудову цього храму здійснили за проєктом згадуваного вже Юліана Захаревича 1892 року у тому ж неороманському стилі, як і храм Івана Хрестителя.
Тоді не було законодавства про охорону пам’яток, тож із костелу забрали старі вівтарі, знищили фрески Строїнського, а вікна оздобили вітражами. Художник Едвард Лєпший намалював для костелу сім картин в неоготичному стилі за мотивами Євангелія. Також у храмі встановили новий орган.

Під час Першої світової війни влада реквізувала три дзвони з чотирьох, але сам храм не постраждав. Костел залишався діючим до 1951-го, коли його закрили. Частину оздоблення знищили, частину передали музеям. А в приміщенні зробили склад. З 1988 року в будівлі храму був музей фотографії, а 1995-го костел передали ордену редемптористів та освятили як церкву Матері Божої Неустанної Помочі. 

Церква святої Параскеви П’ятниці

На давність храму вказує його розташування — по сусідству від першого львівського ринку і на колишньому Волинському шляху, важливій дорозі часів середньовіччя, що зараз носить назву вулиці Богдана Хмельницького.
Археологічні дослідження вказують на те, що первісно церкву збудували не пізніше першої половини XІV ст. у романському стилі. Однак після пожежі 1623 року церкву перебудували, зробивши її частиною оборонних споруд міста. Фундував перебудову молдовський господар Василь Лупул, про це свідчить молдовський герб на пам’ятній таблиці у церкві.


У другій половині ХІХ ст. церкву кілька два рази відновлювали. 1908-го замість шатрового даху звели баню з ліхтарем і кількома маленькими вежами. До оновлення храму доклався знаменитий львівський архітектор Юліуш Гохбергер, звівши нову плебанію. А вже за часів незалежності біля плебанії за проєктом Володимира Швеця збудували дзвіницю. До речі, усі сім дзвонів із храму реквізувала австрійська влада під час Першої світової війни.


Також у церкві свого часу зберігали чимало цінних мистецьких творів — рідкісні картини з вірменських храмів, які тепер передали в музеї та галереї, а також рукописне Євангеліє XVІ ст., кадильниця й образ із церкви Різдва Богородиці на Тарнавці, яка не збереглася до наших часів. Ці раритети зберігають у Національному музеї.
Храм відомий трьома іконами святих на ім’я Параскева, а також фресками знаменитого художника Луки Долинського. Але головною його окрасою є різьблений іконостас 1640-х рр. За стильовими та мистецькими ознаками його можна віднести до кола або майстерні Федора Сеньковича, відомого львівського художника кінця XVI-го — першої третини XVII ст.

Meest-online.com







Повернутися назад