Religion.in.ua > Українські > Петро Радчук: «Місіонерське служіння – моє покликання від Ісуса Христа!»

Петро Радчук: «Місіонерське служіння – моє покликання від Ісуса Христа!»


28 08 2019

«Ми повинні жити так, щоб через наше життя і служіння люди покаялись і прийшли до Бога», – переконаний Петро Віталійович Радчук, місіонер, благовісник, пастор, президент місії «Good Samaritan Ministries». Якою має бути істинна віра? Чому так важко зробити крок назустріч Богу? Чи терниста дорога християнина? На ці та деякі інші питання відповідає Петро Радчук.

«Ми повинні жити так, щоб через наше життя і служіння люди покаялись і прийшли до Бога», – переконаний Петро Віталійович Радчук, місіонер, благовісник, пастор, президент місії «Good Samaritan Ministries». Якою має бути істинна віра? Чому так важко зробити крок назустріч Богу? Чи терниста дорога християнина? На ці та деякі інші питання відповідає Петро Радчук. 

— «Якщо хочеш дізнатися волю Божу – розгорни Біблію і відкрий карту», стверджує один з відомих християнських місіонерів. Ваше місіонерське служіння розповсюдилось далеко за межі України. Як все починалось? Як Ви стали на стежину місіонерської праці і яке служіння несете зараз?


— Думаю, що основне покликання кожного християнина – проповідувати Євангелію. Це доручення, яке Ісус дав для апостолів і для кожного з нас. На жаль, не всі християни це розуміють, не всі священнослужителі проникнуті тим, щоб проповідувати про це і надихати людей на служіння. Ми повинні жити так, щоб через наше життя і служіння люди покаялись і прийшли до Бога. Моє місіонерське служіння розпочалося майже сорок років тому, коли ще панував комуністичний режим. На підпільній конференції у Рівному пролунав заклик до місіонерського служіння. Особлива атмосфера була на тій конференції: на заклик до праці почали виходити люди, вийшов мій брат Павло, Бог почав промовляти і до мого серця. Я вагався, бо на той час вже був одруженим, мав двох дітей, не знав, куди і як буду їхати. На той час ще переслідували за віру. Але Господь сильно наповнив серце і я незчувся, як опинився посередині, разом з тими, хто відгукнувся на заклик до місіонерського служіння. Ми пообіцяли Господу служити у проповіді Євангелія.
Потім прийшов час волі, з Божою допомогою ми створили місію «Добрий Самарянин». Мій старший брат Ростислав Радчук був першим директором місії, потім керівництво перейняв брат Павло, а я був його заступником. Починав в місії керівником відділу тюремного братства, ми відвідували місця позбавлення волі, проводити конференції. За 2 роки ми доставили в тюрми 600 тисяч Євангелій і близько 2 млн. примірників духовної літератури.

У 1992-му розпочали працю на Чукотці, Колимі, крайній Півночі Росії. Були складні умови, сильні морози, дороговартісне життя і служіння, але Господь дав успіх. Близько 20 Церков утворилося в тому краї. Після еміграції до США ми продовжили працю в Україні та в Росії, відкрили представництво нашого служіння в Аргентині. У 2003 році почали працю в Індії. Люди там хороші, але живуть дуже бідно, поклоняються великій кількості богів, тому в духовному плані ситуація в Індії надзвичайно складна.

Я вже 30 років безпосередньо в місіонерському служінні, бо це моє покликання. Моє серце радіє, коли бачу, як люди каються і примиряються з Богом, тоді плачу разом з ними. Зараз відповідаю за місіонерський відділ Слов’янської Євангельської Церкви (США), один з пасторів цієї Церкви, президент місії «Good Samaritan Ministries» (Federal Way, Вашингтон).

— Ви належите до династії ревних служителів. Чи відчуваєте силу духовної, молитовної підтримки сім’ї, родини у служінні?


— Так, звичайно. Коли сім’я молиться – це відчувається. Важливу роль має молитовна підтримка Церкви. За всю команду ревно моляться, щоб Бог благословив кожну нашу поїздку.

— Місіонерське служіння передбачає цілковиту віддачу. Як у такому разі з сім’єю? Краще місіонеру бути сімейною людиною, чи, як казав апостол Павло: «краще нежонатим і вдовицям, добре їм, коли зостануться, як я»?


— Мабуть, краще бути одному і повністю віддати себе на служіння, але таке буває дуже рідко. Я дякую Богу, що дружина зрозуміла моє покликання. Ми прожили 36 років разом і вона жодного разу не відмовляла мене їхати на служіння чи євангелізацію. Один раз, правда, було таке, що ми через день після повернення з Індії повинні були вилітати в Україну і дружина просто сказала мені, що хотіла б, щоб я лишився вдома. Але через декілька хвилин, все ж таки, відпустила. Дружина, яка розуміє і підтримує – велике благословіння. Потрібно, щоб була гармонія і в сім’ї, і в служінні.

— Що найважливіше у здійсненні місіонерської праці? Чи актуальною в цьому контексті є цитата Родеріка Девіса «Любов – корінь місіонерства, жертва – плід місіонерства»?


— У цих словах є дуже глибокий зміст. Перш за все, важливе покликання. Потрібно чітко і конкретно відчути покликання до цього служіння. По-друге, потрібно мати велику любов до людей. Якщо цієї любові немає, буде важко працювати. По-третє, потрібно жити свято, щоб з’єднати проповідь Євангелії і внутрішній стан людини. І ще: потрібно бути готовими платити ціну. Кожне проведене служіння, справи милосердя – це все має ціну, як і наш час та здоров’я.

— Коли людина навертається до Бога, часто чуємо звинувачення, що, мовляв, «поламав віру». Як правильно реагувати на такі слова?


— Це неправильне тлумачення, що віра ламається. Віра одна. Або Бог живе в серці людини – або Його там немає. Не важливо, хто за віросповіданням людина – протестант, католик чи православний, важливо, аби вона покаялася в своїх гріхах, віддала своє життя для Ісуса Христа і виконувала те, що Бог заповідав. «Ламати віру» – чисто людська термінологія, по суті, або людина з Богом і щиро вірить в Ісуса – або вона формально говорить про віру, а серце далеке від Бога.

— Якою має бути істинна віра?


— Дуже добре це зрозуміти, коли людина народжується згори. Ще вчора хтось був впевнений, що правий, що кращий за сусідів, але коли Бог просвітлює розум і серце, то стає відчутною різниця між Божою святістю і своїм станом. Приходить усвідомлення власної гріховності. Коли людина свідомо кається і віддає життя Богу – цей момент Євангелія називає «народження згори». Тут проявляється істинна, жива віра, яка полягає в обновленні серця та сумління. Істинна віра – це віра в Ісуса Христа, Сина Божого, який родився від святої Діви Марії, помер за гріхи всіх людей, аби врятувати їх від вічної загибелі.

— Чому людині так важко зробити крок назустріч Богу, в той час, як Бог робить сотні і тисячі кроків до нас?


— Дияволу дуже не хочеться, щоб людина змінила щось у своєму житті. Він прагне, щоб людина жила розпусно, грішила, обманювала сама себе. В духовному світі є вплив злих сил на рішення людини прийти до Бога. Людина турбується про те, як сприймуть її рішення друзі, сім’я, родина. Важко зробити крок до Бога через страх, особливо в країнах, де є переслідування за віру. Друга причина – це сором. Забезпечене, багате життя може бути причиною того, що людина соромиться прийти до Бога.

— Чи тернистою є дорога християнина?


— Життя віруючої людини пов’язане з багатьма випробуваннями та стражданнями. Потрібно мати багато терпіння, щоб пройти страждання, які трапляються на життєвій дорозі. Бог бажає переплавити серце людини через важкі обставини. Коли ми проходимо через терни, то більше розуміємо Бога і своє життя. Якщо все добре, благополучно, то людина багато чого не бачить. Але якщо маємо істинну віру, то Господь допомагає пройти через тернисту дорогу.

— Який вірш з Біблії є Вашим улюбленим?


— «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Псалом 23:1). Лев захищає себе силою, орел – гостротою зору і швидкістю польоту, крокодил – зубами. А от овечка захистити себе не може. Ми вівці нашого Господа. А вівцю захищає пастир. Небесний Отець оберігає нас. Світ дуже жорстокий, хижацький, тому наша надія тільки на Господа.

— Ваші побажання читачам сайту?


— Життя дане нам один раз. Як важливо правильно його прожити! Багато різних пріоритетів маємо – влаштуватись на роботу, побудувати дім, одружитися, народити дітей, дати їм освіту, бути корисним для суспільства. Найголовніше – зустрітися з Ісусом Христом, покаятися в своїх гріхах і віддати Йому своє життя і всі свої життєві справи робити з Богом. Якщо людина не знайде часу, щоб примиритися з Богом, то її доля у вічності буде плачевна. Ми повинні народитися згори і жити з Богом.

Сhve.org.ua






Повернутися назад