Митрополит ПЦУ Епіфаній: "Я не прагнув узяти те, що не належало мені"

З предстоятелем Православної церкви України ми проговорили дві години. 

З предстоятелем Православної церкви України ми проговорили дві години. 

Після чого митрополит Епіфаній попрощався і стримано подякував за "допит". Руку, однак, "слідчому" подав. Досить ніякова ситуація. Тим більше коли тобі здається, що все одно ти десь не дотиснула, і можна було розкрити співрозмовника масштабніше.

Однак, доки я розшифровувала цей довгий відеозапис, мій допит про "Томос, Філарета й не дуже  чисту руку влади" поступово сформував стовідсоткове відчуття, що переді мною аж ніяк не випадкова людина. Зовсім не той, кого з тисяч колись вибрав, а потім висунув у митрополити патріарх Філарет, у надії на подальший покірний послух дисциплінованого учня.

Ось є люди, котрі, на перший погляд, зовсім не візіонери й не харизмати,  а  проте   ідеально підходять   гранями розуму й лініями характеру до контексту ситуації. І коли трапляється  такий вдалий збіг особистості й часу, коли всі рвані краї якимось дивом сходяться, то з'являється великий шанс на те, що історія піде у правильному напрямку. Ну, а про масштаби нашої автокефальної історії, від розвитку якої, по суті, залежить єдність усього світового православ'я, вважаю, нагадувати не варто.

То хто ж він — митрополит Епіфаній? Син, який  зрадив свого духовного батька, чи людина, котра достойно   переживає наслідки свого найскладнішого в житті вибору? Куди він поведе нову церкву? Чому не любить революцій? І які має аргументи для тих, кому після гучних "священних чвар" стало байдуже, в яку церкву ходити до Бога?

Про це і не тільки читайте в нашому інтерв'ю.

Продовження див. тут