|
Попри всі заяви про необхідність календарної реформи і про її підтримку в ПЦУ, святкування Різдва в один день з Константинопольською Церквою-Матір'ю в одній окремій єпархії стало приводом для того, щоб засудити місцевого архієрея за самоуправство. Цікаво, що Синод ПЦУ посилається на 34 апостольське правило, яке говорить про повноваження єпархіального архієрея... Попри всі заяви про необхідність календарної реформи і про її підтримку в ПЦУ, святкування Різдва в один день з Константинопольською Церквою-Матір'ю в одній окремій єпархії стало приводом для того, щоб засудити місцевого архієрея за самоуправство. Цікаво, що Синод ПЦУ посилається на 34 апостольське правило, яке говорить про повноваження єпархіального архієрея: "Робити ж кожному тільки те, що стосується його єпархії і місць (селищ), що належать до неї". Уважне прочитання цього пункту наводить на думку, що єпархіальний архієрей діяв саме в межах свої повноважень. Крім того, варто звернути увагу і на процедурний момент: його не запросили і не вислухали арґументацію – це ознака не нової Церкви, а симптоми рецидиву старої.
Далі в рішенні Синоду є сумнівне твердження про те, що "Церковний календар є загальним документом Помісної Церкви, зміни і доповнення до якого кожного разу приймаються виключно соборно. Самовільне, одноосібне внесення змін до церковного календаря є порушенням канонічного порядку та підлягає осудженню". Сумнівне воно хоча б тому, що 1) на разі не існує жодного соборного рішення ПЦУ про затвердження календаря; 2) практика вшанування місцевих святих свідчить про певну не-загальність календаря. Але справа в тому, що жодних змін до календаря і не було внесено. Різдво святкувалося – як і передбачає календар – 25 грудня. Але є одне "але" – це було 25 грудня за новим, а не за старим стилем.
Також у мотиваційній частині рішення говориться, що "З досвіду впровадження календарної реформи у інших Помісних Церквах відомі як позитивні, так і негативні наслідки такого рішення, зокрема – виникнення так званих «старокалендарних схизм». В умовах, коли православ‘я в Україні частково перебуває під впливом Московського Патріархату, непродумане та поспішне впровадження календарної реформи в Православній Церкві України може привести до закріплення існуючих розділень та виникнення нових". Синодали влучно визначили загрозу, тобто "старокалендарну схизму", але справа в тому, що їхнє рішення лише провокує розколи, а не виліковує їх. Консервування старого стилю створює лише штучну перепону для відновлення літургійного життя. Варто поглянути на досвід інших помісних Церков: жодна календарна схизма принципово неможлива в Православній Церкві Чеських земель і Словаччині, адже там кожна парафія може сама визначити і стиль календаря, і мову богослужіння.
За подібною моделлю могла б діяти і ПЦУ: надати кожній громаді право самостійно обрати і календарний стиль, і мову, і багато чого іншого. Але, здається, тут вирішили превентивно позакручувати гайки, бо після календаря парафії почнуть обирати пастирів, відправляти делегатів на помісні собори, навіть приймати участь у обранні архієреїв… Але з усіх варіантів (бо можна було і промовчати, і привітати ініціативу, і сказати, що добре, але не на часі) обрали найдуболомніший – санкційний. І для мене це ознака нездорової ситуації всередині Церкви, коли реально непогана ініціатива – суворо присікається, а старі підходи – успішно процвітають.
"В умовах, коли православ‘я в Україні частково перебуває під впливом Московського Патріархату, непродумане та поспішне впровадження календарної реформи в Православній Церкві України може привести до закріплення існуючих розділень та виникнення нових" – просто не розумію, як ці люди попали в ПЦУ, бо саме її існування призвело до закріплення існуючих розділень та виникнення нових – до розділення з російською державною церквою, яка давно перетворилася на орган тоталітарного режиму. Якщо б Українська Церква і Україна загалом так перестраховувалась і оглядалась на Москву, то ані України, ані Української Церкви вже би давно б не було.
А так календарне рішення Синоду свідчить лише про те, що ПЦУ – це РПЦ 2.0. Бо найгірше в цьому, що таке політбюрове рішення, накладення санкцій і покарань, заборон і суворих доган – а не винесення на всецерковне обговорення питання, котре потребує обмірковування і розвитку, показує, що ПЦУ має схильність не до будування нової свобідної і живої Церкви, а копіює бюрократичні і авторитарні алгоритми РПЦ (з оновленим фасадом, але старим наповненням). І це ще в кращому випадку.
Risu.org.ua
Повернутися назад
|