«Наша сила в єдності» – благочинний Шацького деканату ПЦУ

Про свій шлях до Бога, випробування Церкви в час її невизнання, сьогодення парафій благочиння у новому автокефальному статусі, перспективу їх зростання і зміцнення в лоні Православної Церкви України священник розповідає в інтерв’ю газеті «Новий погляд+».

Митрофорний протоієрей Михайло Цвинкилевич – настоятель Свято-Дмитрівського храму села Самійличі і благочинний Шацького деканату ПЦУ.

Саме він разом з однодумцями понад 20 років тому почав зводити першу на теренах Шаччини українську святиню, яка нині є бастіоном духовності і окрасою села. Про свій шлях до Бога, випробування Церкви в час її невизнання, сьогодення парафій благочиння у новому автокефальному статусі, перспективу їх зростання і зміцнення в лоні Православної Церкви України священник розповідає в інтерв’ю газеті «Новий погляд+».

Отець Михайло народився 17 листопада 1973 року на Львівщині. До храму його ще в дитинстві привела бабуся, запаливши в маленькому серці іскру віри в Бога. Сільський священник став тоді для нього взірцем добропорядності і носієм найкращих людських чеснот. І хоча бабця дуже хотіла, щоб внук після закінчення школи вступив до духовної семінарії, він обрав іншу дорогу, ставши студентом Луцького училища культури і мистецтв.

На Волині познайомився з майбутньою дружиною – шачанкою Світланою, котра також здобувала професію кульпрацівника. Далі була робота на шахті в місті Сокаль Львівської області. Аварійна ситуація під землею, яка мало не призвела до загибелі шахтарів, змусила майбутнього панотця глибоко замислитися над сенсом життя і покликанням людини.

Сильний стрес, отриманий в хвилини, коли життя висіло на волосині, знову привів його до Бога. Сокальський священник Павло Осос не лише підтримав молодого чоловіка, а й надихнув стати духовним пастирем.

«Отець Павло одним з перших побачив, що моє покликання – священництво. Загалом понад 30 його учнів нині стали успішними служителями у Церкві Христовій. Він був родом з Тернопільщини, як, до речі, і мій духовний батько митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Яків (Панчук). У 1992 році владика Яків, який був єпископом Почаївським і намісником Успенської Почаївської Лаври, першим після Харківського собору підтримав предстоятеля УПЦ КП Філарета, а отже, став будівничим Української Церкви. Пишаюся, що ці люди, тепер, на жаль, покійні, були моїми духовними наставниками», – розповідає священник.

У 2000 році отець Михайло закінчив семінарію. Владика Яків висвятив його в сан священнослужителя. Певний період служив у Благовіщенському соборі та Андріївському храмі міста Ковель. Незабаром разом з дружиною переїхали на її батьківщину – в селище Шацьк. Там саме закладалися підвалини Української Церкви.

Шацький священник Ігор Кузьмич, настоятель Свято-Михайлівської парафії УПЦ КП, об’єднав однодумців-патріотів краю і з Божим благословенням та за підтримки благодійників почав будувати в Самійличах храм. Настоятелем став протоієрей Михайло Цвинкилевич.

Спершу він служив у приміщенні сільського клубу, потім – у вагончику (зараз у ньому проводить богослужіння настоятель парафії в селі Головне Любомльського району). За короткий період із активних вірян сформувався кістяк церкви. У молитвах просили в Бога підтримки – і Господь посилав багатих людей, які жертвували на будівництво храму великі кошти; зміцнював їх у вірі і допомагав долати численні перешкоди.

Зі слів отця Михайла, представники колишньої районної влади чинили тиск на парафіян, священника і навіть погрожували закриттям святині. Та новий красивий храм на честь святого Дмитрія Солунського за 4 роки таки постав у Самійличах.

В 2013-му митрополит Луцький і Волинський Михаїл призначив отця Михайла Цвинкилевича благочинним Шацького деканату. З наданням Україні Томосу у 2019 році територія благочиння збільшилася. До Православної Церкви України приєдналися релігійні громади сіл Положеве, Острів’я, Голядин, Грабове, Гаївка.

«Важкий це був час, коли громади почали проводити збори і порушувати питання про перехід до ПЦУ. Тиск на прихожан, залякування, «тітушки» з інших населених пунктів – Московський патріархат не гребував методами, аби призупинити цей процес. Втім, він незворотний, хоч і поступовий. Майже у всіх згаданих селах проводяться богослужіння, скрізь є священники. В Шацьку будується величний Свято-Михайлівський храм. Маємо надію, що цього року в ньому відбудеться перша служба Божа», – радіє отець Михайло.

А ще священник є настоятелем новозбудованого храму святих апостолів Петра і Павла ПЦУ села Крушинець Любомльського району. Розповідає, що громада там не тільки сильна, а й мудра, бо мирно співіснує в одному селі з прихожанами храму УПЦ (МП).

Наостанок митрофорний протоієрей Михайло Цвинкилевич наголошує, що наша сила – в єдності. Саме завдяки спільному бажанню жити і творити для Бога та України ми маємо визнання і підтримку Константинопольської Церкви-Матері, Олександрійського Патріархату та Елладської Церкви. Священник вірить, що Православна Церква України стане основною в державі. Хоча, з його слів, і РПЦ має право на існування на наших теренах. Скажімо, у великих містах – як от Вірменська Церква у Львові.

Благочинний бажає усім мудрості від Бога, зваженості у рішеннях, розсудливості та далекоглядності, справедливого миру. А також любові до ближнього, бо лише любов, з його слів, зв’язує всіх людей в одне ціле і є тим ключем, що відкриває нам шлях до зустрічі з Богом.

Shatsk.rayon.in.ua