Оновлення мислення, або В якому напрямку рухатися далі?

У 2019 році департамент освіти Української церкви ХВЄ ініціював і презентував проект із робочою назвою «Зміна мислення», в основу якого було покладено уривок із Писання: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа…» (Рим. 12:2). Про ідею проекту, який нині носить назву «Оновлення», та його реалізацію розповідає завідувач департаменту освіти Віктор ВОЗНЮК.

У 2019 році департамент освіти Української церкви ХВЄ ініціював і презентував проект із робочою назвою «Зміна мислення», в основу якого було покладено уривок із Писання: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа…» (Рим. 12:2). Про ідею проекту, який нині носить назву «Оновлення», та його реалізацію розповідає завідувач департаменту освіти Віктор ВОЗНЮК.

— Яким ви бачите сучасне мислення церкви? І чому саме зараз виникло питання про необхідність його оновлення?
— Я з християнської родини. Мій батько тривалий час був служителем церкви, а також керівником хору. Тому з самого дитинства я був дотичним до церковного життя і певної богослужбової практики. У 14 років зробив серйозний вибір йти за Господом. Саме в той період почав проповідувати. Це був ще радянський час. І перед моїми очима пройшла певна суспільна трансформація з радянського у пострадянський час.

Внаслідок радянських реалій церква була більш зосереджена всередині приміщення. І все, що було потрібно, — протистояти системі. А протистояти системі могла лише інша система. У нас була своєрідна духовна система з виробленим устроєм, яка протистояла атеїзму. І локалізувалася вона лише в церковному середовищі.

Коли ж відбулася розгерметизація духовного вакууму, відкрилися величезні можливості. Церква не була до цього готова, що й очевидно. Проте, аматорським чином ми мобілізувалися і вийшли для того, щоб проповідувати Євангелію. Я був задіяний у цьому процесі з 1987 року. Робили ми це спочатку не зовсім уміло, непрофесійно, не маючи знань і навичок, але щиро. Це була перша за багато років спроба вийти до суспільства. Ми стикнулися з багатьма проблемними питаннями, викликами. Багато чого про комунікацію з суспільством ми уявляли зовсім не так, як було насправді.

Але це був чудовий час — люди наверталися, церкви поповнювалися… І знов ситуація змінилася. До 2000-их років ми засіяли те євангелізаційне поле, яке було відкритим, і церква знов увійшла у свій акваріум, якщо можна так висловитися. За 90-ті роки ми зрозуміли, що є ще життя поза церквою, що ми повинні й там впливати. Але, на превеликий жаль, під впливом певних факторів, церква знову закрилася в собі. І цю тенденцію потрібно змінювати.

— Окресліть ті фактори, які, на вашу думку, сформували менталітет сучасної церкви і нині впливають на неї.
— Радянське насліддя і православна теологія — це домінуючі фактори, які формували спосіб мислення церкви. Вони призвели до того, що ми ніби й розуміємо, що спасати світ потрібно, але ще тримаємося доволі закритої позиції. Звідси виходить концепція мислення, коли ми зосереджені переважно всередині церкви — всі служіння, богослужбова практика. Часто погляд служителів зосереджений на благоустрої — матеріальному оформленні церкви. У цьому напрямку спостерігається така тенденція: церква, яка перестала рости духовно, робить спроби відбудовуватися зовні — ремонтує дім молитви. Тобто мислення і служителів, і самої церкви орієнтоване на те, щоб дбати передусім про оздоблення приміщення, про комфорт.

Також мають вплив традиції і контекст. Із православ’я ми перейняли ідею лона церкви. І розуміння того, що церква — те сакральне місце, де присутній Бог, дуже вплинуло на пострадянський протестантизм. Багато хто саме церковну споруду вважає особливим місцем, посвяченим Богові. Напевно, це й призвело до того, що ми більш фокусуємося на приміщенні, вважаючи його якимось особливо освяченим, так що навіть боїмося використати його для іншої цілі, як от, наприклад, для дитячого проекту в будні дні. Більше того, багато людей вважають, що зустрітися з Богом, служити Йому і реалізовуватися духовно вони можуть лише в приміщенні церкви.

— Чи взагалі реально змінити погляди понад стотисячної групи, утвердженої у своїх переконаннях? І скільки часу для цього потрібно?
— Я глибоко переконаний, що це реально. Якби це було неможливо, Ісус не приходив би на цю землю. Він прийшов змінювати світогляд набагато більшої групи з ортодоксального мислення на новітній —християнський.

Історичні факти це підтверджують. Візьмімо хоча б радянщину. Вони ж також змінювали мислення. Передусім відділили церкву від школи й держави, щоб вона не була в суспільному фокусі. І за сімдесят років від православної Русі не лишилося й каменя на камені. Це хоча негативний, але все ж приклад зміни мислення цілої нації.

Візьмемо наші реалії. Перший проект віровчення та богослужбової практики сприйнявся деякими церквами дуже неоднозначно. Минуло буквально п’ять років, і ті ж самі церкви почали активно користуватися цими книгами, щоб більш ґрунтовно підготувати людей до водного хрещення. Тобто однозначно мислення людей можна формувати і змінювати. Приблизний час, який потрібен для того, щоб перейти екватор запланованого нами проекту, складає п’ять років. Цей період необхідний для сприйняття людьми інформації і усвідомлення, що все це потрібно. А потім, відповідно, вони почнуть діяти згідно зі своїм власним переконанням.

— Звісно, для того, щоб реалізувати задумане, потрібна група людей, які працюватимуть у цьому напрямку. Розкажіть про команду, з якою втілюєте даний проект?
— Жоден проект не може реалізуватися без команди. І оскільки ця ідея вийшла з департаменту освіти, то й кістяком команди є працівники департаменту. У нас є робоча група, яка складається з чотирьох чоловік. Ми презентували проект у 2019 році саме цією командою, але маємо на меті її розширювати. Зараз залучено до активу нашої групи 12 чоловік. З багатьма іншими радимося й консультуємося. Також працюємо над тим, щоб сформувати групу ключових осіб — це 20-25 людей в Україні, які матимуть свої команди. Їхнім завданням буде знайти у кожній церкві того, хто поширюватиме напрацьований департаментом матеріал.

На даному етапі дуже важливою частиною команди є служителі, яких ми активно залучаємо до співпраці. Ми проговорюємо з ними головні ідеї, вислуховуємо їхні поради. На наше переконання, департамент освіти — це тільки виконавець замовлення братерства. Цей проект потрібен нашим церквам, про що свідчить проведене у минулому році соціологічне опитування. Відповіді опитаних свідчать про те, що необхідно змінювати ситуацію як внутрішньо — у церквах, у стосунках один з одним, так і зовнішньо — в місіонерському напрямку.

— Як взагалі служителі реагують на цю ідею?
Я вже сказав, що ми проводимо регулярні бесіди з різними служителями братерства. Зрештою, після обговорення переважна більшість служителів активно підтримує цю ідею. Дехто шкодує, що ми не почали цього раніше. Окрім того, всі служителі дають цінні поради, які ми хочемо імплементувати в проект.

— Тобто на даному етапі основним методом взаємодії є діалог?
— Тільки діалог. Це основна наша стратегія. Ми переконані, що жодна зміна не може впроваджуватися екстремістським способом. Вона може впроваджуватися лише за допомогою конструктивного діалогу. Ми готові до критики, але, звісно, очікуємо, що той, хто критикуватиме, даватиме натомість власну, більш, на його думку, діяльну стратегію. Тобто ми не реагуватимемо на зауваження типу: «Не знаю як, але не так». А конструктивні ідеї завжди будемо розглядати, навіть якщо ми бачили це по-іншому. Готові переосмислювати власні переконання, бо вважаємо, що за такої умови цей проект буде більш сприйнятливим і універсальним.

— Як загалом зараз просувається реалізація проекту? І які плани на майбутнє?
— Минулого року ми представили проект у нашому департаменті і мотивували людей долучитися до його реалізації. Далі провели соціологічне опитування, щоб оцінити ситуацію і знати відправну точку. У 2020 році маємо на меті створити робочий варіант вчення з ряду проблемних напрямків. На даному етапі проводимо консультування з різними групами служителів: головами об’єднань, пасторами, керівниками департаментів, журналістами й іншими небайдужими людьми, які активно служать у різних сферах. Ми вже визначили напрямки, в яких будемо рухатися, тобто — основні теми, розділи підручника, над написанням якого будемо працювати.

— Це має бути книга?
— Так, ми готуємо книгу, яка буде охоплювати різні теми християнського життя. Хочемо, щоб вона стала концепцією нашого руху. Ця книга не міститиме конкретних вказівок чи ситуацій, а передусім окреслюватиме принципи, які б давали напрямок у тій чи іншій проблемній сфері. Ми дуже хочемо, щоб вона була максимально простою і зрозумілою. У ході проекту, який триватиме не один рік, будемо випускати доповнення у вигляді альманахів чи робочих зошитів до конкретних тем, які потрібно розкрити більш детально. Адже духовне оновлення — це постійний і невпинний процес. Навіть усім відома фраза «святий хай освячується ще» свідчить, що цей процес повинен продовжуватися до кінця нашого життя. Але я не уявляю освячення без зміни мислення. Кожен рівень освячення — це зміна моєї думки про щось, що ще вчора я вважав прийнятним, а сьогодні вже ні.

— Хто буде авторами цієї книги?
— У нас уже сформована концепція щодо авторства. По-перше, це не може бути лише один автор. На даному етапі наша робоча група працює колегіально. Певні люди працюватимуть над конкретними частинами теми, але ми будемо їх разом обговорювати й аналізувати. У команду нині входять Василь Попудник, Богдан Галюк, Віктор Котяш та інші брати. Працюємо над тим, щоб визначити, яку тему хто з авторів може розкрити краще. Або ж, можливо, якийсь розділ краще писати кільком людям.

— Які проблемні сфери ви вже окреслили з допомогою соцопитування та особистого аналізу стану сучасної церкви?
— Соцопитування показало, наскільки на нас ще впливає радянське насліддя, виражене у радикалізмі. Люди, навіть не розібравшись у ситуації, починають категорично висловлюватися. Другим таким аспектом є наша винятковість — тобто, «ми кращі від інших». Проблемою є також зіпсовані стосунки між людьми. Ми зауважили, що стосунки часто базуються не на довірі, а на підозрі.

Також зауважили, що фокус нинішньої церкви зосереджений не на місіології, а на очікуванні Христа (есхатології). Але це глобальна світова проблема, яка особливо гостро постала ще з 1980-х, частково під впливом наближення 2000 року і вірою, що це буде прихід Христа.

Звісно, звернули увагу й на те, як часто ведеться дискусія про форму служіння. І проблему бачимо у тому, що форма стає важливішою за життя. Люди не можуть реалізуватися у служінні відповідно до вимог часу лише тому, що є заручниками форми. Старші християни нерідко докоряють молодших: «У наш час такого не було». Це яскраво видно у розвитку табірного служіння, яке від початку викликало дискусію, а в деяких місцях це питання і досі до кінця не вирішене. Зрештою це призводить до того, що церква відповідає на ті питання, яких суспільство не ставить. І не відповідає на ті питання, які актуальні.

Також опитування показало інертність церков. Не скажу, що у нас все так погано. Є й сильні сторони, але якщо підходити системно, то серед проблемних сфер ми окреслили такі напрямки: особисте духовне зростання, сімейна сфера, етика стосунків, конфлікт поколінь. Варто зазначити, що конфлікт поколінь часто виникає тому, що у служительській команді немає представників різних поколінь. Тому ми наполегливо рекомендуємо, щоб представниками братерської ради були люди різного віку. Це аж ніяк не означає, що старших треба усунути. Але разом з ними в команді повинні бути люди різних поколінь, щоб можна було знайти порозуміння.

Опитування також виявило, що є проблеми з реалізацією покликання. Дуже мало людей знають про своє покликання, а відтак істинне християнство перетворюється у прихожанство. Виходить, що лише маленька групка працює, а решта — не знають свого місця в служінні.

Ще одна серйозна проблема, з якою ми стикнулися, — становище служителів, які не захищені як соціально, так і іміджево. На превеликий жаль, коли служитель здає служіння, то одразу стає, як кажуть, «ніхто і звати його ніяк». Тому в цій сфері потрібне серйозне переосмислення, щоб повернутися до біблійної концепції матеріальної підтримки тих, хто служить.

Для цього нам треба переосмислити і ставлення до десятини, яка є Божою відповіддю для реалізації всіх проектів. Ми глибоко переконані, що не бізнес, а церква має підтримувати розвиток усіх сфер служіння. Бізнесмени, звісно, можуть бути донорами проектів. Але базовий бюджет має давати церква. І якщо ми вийдемо на цей рівень, то жодні кризи й потрясіння не будуть страшні.

Також важливо переглянути позицію щодо душеопікунства, місіонерства, зовнішньої сфери діяльності церкви. Якби ми змінили мислення у всіх цих сферах, церква би преобразилася.

— Яких заходів потрібно вжити, щоб ця зміна відбулася? Як ці істини вкласти в розум людей, щоб вони стали їхніми переконаннями?
— Ми маємо план-стратегію цього проекту, яка розроблена на даному етапі до 2025 року. У 2020 році працюємо над книгою і з 2021 року — стартуємо. Для того, щоб донести всі ці істини до людей, потрібне системне навчання. Ми обираємо цю методологію, наслідуючи Христа. Він ходив, проповідував, навчав.

Реалізовувати навчання будемо через підготовлених 20-25 людей, які сформують команди з розрахунку одна людина на 90-100 церков. Хочемо, щоб ці люди по можливості займалися лише цим. Їхнім завданням буде знайти і навчити представників церков, які б могли у другу й четверту неділю місяця у вигляді проповідей викладати у церквах теми, які б розкривали ті чи інші проблемні питання. Тривалість навчання залежить від сприйняття кожної церкви, але це має бути регулярний системний вплив. І дуже добре було б, якби за це взялися власне служителі церков.

Маємо на меті озброїти цих людей відповідними матеріалами. Передусім вони матимуть підручник, про який ми говорили. Також — презентації, підготовлені у PowerPoint. Вони, як зрештою і всі віруючі, матимуть доступ до відеозаписів викладу тем, підготовлених іншими служителями як зразок (зараз шукаємо людей, які могли б це зробити). Це також дасть змогу невеликим церквам, де немає багато проповідників, переглядати ці матеріали і навчатися разом з іншими.

Будемо радити тим, хто викладатиме, не боятися повторюватися. Плануємо постійно розширювати кількість людей, не обмежуватимемося лише статичною групою проповідників.

Але головними в досягненні поставлених нами цілей є системність і час. Хочемо, щоб щороку в церкві вчення звучало 20-25 годин. За п’ять років це 125 годин. Звісно, працюватимемо й над зворотнім зв’язком. Якщо бачитимемо, що та чи інша тема в певних церквах вже засвоєна, то робитимемо акценти на більш актуальних питаннях. Або навпаки, довше зупинятимемося на тих аспектах, які засвоюватимуться важко. Сподіваємося у 2025 році мати помітні результати. Не хочу, щоб це були популістські заяви, але вважаю, що це буде десь екватор проекту.

— Ну що ж, очікуємо виходу книги і перших плодів цієї праці. А від вас, насамкінець, — кілька побажань нашим читачам.
— Найперше, хочу подякувати тим, хто дочитав до цих рядків. Якщо ви вже є читачем, це нас дуже тішить, бо зараз великий дефіцит людей, які уважно читають. У кращому випадку — просто переглядають матеріали. А уважне читання розвиває мислення. Читаючі люди для нас — це потенціал, це ті, хто найбільше розуміє, про що ми сьогодні говорили і усвідомлює необхідність оновлення мислення. Тому я бажаю вам продовжувати читати і бути думаючими людьми. Продовжуймо переосмислювати своє життя, задаваймо собі незручні запитання і змінюймося.

Не хвилюйтеся, якщо сьогодні у вас щось не виходить. Це той етап, який треба пройти. Головне бути щирим, не стояти на місці і рухатися вперед.

Сhve.org.ua