Religion.in.ua > Українські > З радянських тюрем – до лику святих

З радянських тюрем – до лику святих


12 08 2020
У Західній Україні беатифікували 27 новомучеників УГКЦ. Ким вони були?

У Західній Україні беатифікували 27 новомучеників УГКЦ. Ким вони були?


Цими днями в Україні відзначали 155 років від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Взагалі цей рік проходить під знаком Владики, а також його брата – Климентія Шептицького.

Духовний лідер греко-католиків був різносторонньою та непересічною особистістю. Його неабияк поважали, з ним змушений був рахуватися навіть Сталін. За життя Владика зробив багато добрих справ, проте не всі пам’ятають про те, що саме із середовища його духовних дітей походить чимало новомучеників. 

Коли мова заходить про небесних заступників, в уяві відразу постають святі, які жили багато століть тому, в далеких країнах. Насправді ж серед них є й наші земляки, які віддали життя за віру та церкву ще зовсім недавно. Серед нас живуть люди, які знали їх особисто.

Під час візиту до Львова у 2001 році Папа Іван Павло ІІ беатифікував 27 новомучеників УГКЦ. Більшість із них народилася й служила в Західній Україні. За словами військового капелана Львівської Архієпархії Олега Кришталя, який вивчає історії новітніх подвижників церкви, Андрей Шептицький відіграв неабияку роль у житті кожного з них.

“Ці чоловіки та жінки мали приналежність до Церкви й стали жертвами сталінських репресій. Постраждали у період більшовицької окупації. За допомогою психологічного тиску та страшних тортур їх примушували зректися своєї Церкви, перейти до «більшовицької віри». Проте їх не злякала навіть мученицька смерть”, – розповідає отець Олег.

Голова Місії “Популяційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ” отець Полікарп Марцелюк пояснює: “Титул Слуг Божих церква надає посмертно тим, кого має намір піднести до лику блаженних. Це відбувається у два етапи. Перший – відкриття єпископом процесу беатифікації. Збирається інформація про кандидатів. Їх твори, які були опубліковані, вивчають богослови. Історики шукають інші джерела – листи, щоденники, хроніки… Зібрані документи оцінюють, визначають автентичність. На їх основі укладається життєпис. Свідки життя слуги Божого під присягою розповідають про всі позитивні й негативні сторони його характеру, поведінки.

Надприродне оздоровлення чи ласки, які стаються за посередництва кандидатів, є видимим знаком благовоління Божого. Зібрані свідчення передають до Апостольської столиці (Риму), де відбувається другий етап. Знавці, експерти й кардинали Конгреґації у справах святих висловлюють свою думку про особу. Якщо підтверджена геройська практика чеснот, розглядають випадок чуда. Щодо мучеників – як тільки є підтверджений факт мучеництва за віру, готують документи, представляють їх Римському Понтифіку, який публічно проголошує кандидатів блаженними. Тобто святими на теренах, де вони жили та померли. На рівні єпархії чи помісної церкви. 

Проголошення святим – окремий процес, який відбувається, коли за посередництвом блаженного стається раптове, повне, надприродне зцілення. Лікарі чи експерти не можуть пояснити його з точки зору науки. Тоді відбувається канонізація – акт учительського уряду, яким Папа проголошує нового святого й поширює його культ серед вірних. У календарі виділяють день його пам’яті, укладають молитви, а культ поширюють на усю Католицьку церкву”.

Отець Олег Кришталь обрав своїм небесним заступником Андрія Іщака – святого, який був першим парохом найдавнішої у Львові церкви – храму Пресвятої Трійці, що на Сихові. Отець Андрій народився у Миколаєві. Студіював богослов’я у Львівській духовній семінарії, продовжив вищі студії на доктораті в Інсбруку. Був призначений священником на різні парафії Львова та області. Також був префектом у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Служив у церкві тогочасного села Сихів із 1938 по 1941 рік. Цю місію поєднував із науковою роботою, викладанням у Львівській Богословській академії та катехизацією дітей. Парафіяни, які ще застали отця Андрія, згадували його, як освічену, інтелігентну, доброзичливу людину. Душпастир знав про смертельну небезпеку, яка чатувала на нього з боку “визволителів”, проте відмовився залишити паству задля порятунку власного життя, свідомо прийняв мученицьку смерть.

За розповідями, вбивці забрали його з дому. Отець мешкав разом із родиною сестри в будинку неподалік храму – тогочасній плебанії. Тепер тут – гуртожиток учителів. Власної сім’ї отець Андрій не мав: прийняв целібат, вирішивши цілковито присвятити життя Богу та своїм духовним дітям.

“У неділю, після Божественної літургії, отця Андрія завезли до лісу, де він був у звірячий спосіб закатований енкаведистами. Неподалік стояла танкова батарея. За свідченням очевидців, на його тілі виявили 36 ран від багнета. Подейкують, що ці енкаведисти загинули через кілька днів після того, як закатували священника”, – розповідає капелан.

Блаженного поховали лише через два тижні після смерті. Його тіло знайшли місцеві пастухи. Аби зберегти таємницю, отця віддали землі у простирадлі – замість труни. Тривалий час його могилу позначав лише дерев’яний хрест. Похований на цвинтарі – неподалік церкви. А стежку до місця, де блаженний зазнав мученицьку смерть, розчистили семінаристи. Тож до святині неподалік Сихова тепер можуть потрапити всі охочі. Андрія Іщака вважають покровителем найбільшого району Львова. Громадські активісти прагнуть вшанувати пам’ять маловідомого новомученика, створивши на його честь сквер на вул. Морозній, де йому буде встановлена меморіальна дошка.

На думку отця Олега Кришталя, цікава також історія Миколи Цегельського. На відміну від більшості мучеників, він був одружений. Разом зі своєю дружиною – Осипою Ратич виховував чотирьох дітей. У такій ситуації залишатися вірним Церкві було непросто, адже тогочасна влада цькувала цілі родини, погрожувала розправою над найближчими людьми.

Отець Микола народився та служив на Тернопільщині. Мав парафію у селі Струсів. Згадують, що разом з родиною завжди опікувався хворими, немічними та потребуючими, був активним у громадському житті. Саме Андрей Шептицький рукоположив його у священники. Був координатором спілки кооперативів господарських справ, у селі Сороки став ініціатором спорудження храму святого Димитрія, створив тут товариство “Просвіта”. Коли у 1945 році його почали викликати на численні допити, серйозно захворів. У нього діагностували виразку шлунка. Лікар наполягав на негайній госпіталізації: це не лише допомогло б уникнути прогресування хвороби, але й врятувало б від переслідувань НКВД. Отець Микола відмовився. А незабаром його ув’язнили як “ізмєнніка родіни” й засудили на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Це суттєво підірвало й без того слабке здоров’я. Блаженний сидів у пересильних тюрмах Чорткова, Тернополя, Ляцкого, що неподалік Золочева, Підкаменя біля Бродів, Львова на Замарстинові, а потім у Мордовській АРСР.

“Збереглися листи блаженного Миколи до дружини та дітей. В останньому з них закликає їх «остерігатися всякої скверни, особливо – для душі». Передавав усім гарячі поцілунки та наголошував, що у снах він – завжди з родиною. Із записок блаженного дізнаємося, що під час заслання він майже всюди відправляв Божественні літургії. Разом їх було близько 480. І це – незважаючи на тортури більшовиків після кожної з них!” – розповідає отець Олег. На засланні новомученик тяжко працював і помер “від сильних болів у внутрішніх органах”. Очевидці стверджують, що завдяки молитвам до нього зцілилися від невиліковних недуг діти отця Миколи та інші люди.

Чимало новітніх святих померли саме від важких умов і знущань у колоніях. А декого по-звірячому вбили. Монаха чину Найсвятішого Ізбавителя Зенона Ковалика у 1941 році агенти НКВД розіп’яли на стіні тюремного коридору на вул. Замарстинівській. Йому розрізали живіт і поклали туди недоношену новонароджену дитину. Отець мав особливий хист до проповідей, часто згадував у них розіп’ятого Хреста. Саме за це його покарали у такий страшний спосіб.

Серед новомучеників є й жінки-монахині. Блаженна преподна мучениця Олімпія Біда народилася 1903 року в селі Цеблів Сокальського району Львівської області. Будучи монахинею зі Згромадження св. Йосифа, займалася вихованням дітей та молоді. Блаженна Йосафата Гордашевська – співзасновниця й перша в Україні монахиня єдиного активного жіночого греко-католицького монаршого згромадження, що базувалося на богослов’ї убогого Христа-Чоловіколюбця і провадило харизматичну працю серед найбільш знедолених. Сестра народилася у Львові, померла – у Червонограді.

За словами отця Олега, є чимало свідчень вірних про те, що новітні святі допомагають у різноманітних життєвих ситуаціях і зцілюють від важких недуг. 

Тож за цей короткий період часу встигли заслужити любов і повагу своїх наступників, яким має шанс стати кожен парафіянин.

Еspreso.tv







Повернутися назад