Ікона СучасностІ: ЗмІни

Людина передає смисли у різний спосіб, не тільки за допомогою тексту. Фарба, кольори і форми теж визначають з позицій символізму розмаїті сенси. Люди іноді навіть розмислюють над загадками, які той чи інший митець вклав у свій витвір.

ЛЮДИНА І СМИСЛИ

Людина передає смисли у різний спосіб, не тільки за допомогою тексту. Фарба, кольори і форми теж визначають з позицій символізму розмаїті сенси. Люди іноді навіть розмислюють над загадками, які той чи інший митець вклав у свій витвір.

Є також багато літератури, присвяченої огляду цієї теми.

Одначе, з усією очевидністю, варто також брати до уваги спроможність того чи іншого дослідника творчого живопису, іконопису, зокрема, збагнути критерії декодування того чи іншого посилу, вкладеного, зокрема, у фарбу, який теж здатен мовити до людини в її передчутті відповідного конструктивного задуму. Це важливо ще і з тих позицій, що епоху не можливо виокремити від тенденційності підходів до мистецтва, формування на його ґрунті відповідних світоглядних установок, звісно ж, у процесуальній взаємозалежності.

Нам відомі часи іконоборства, яке мало слушні причини на рівні риторики вищих сановників тодішньої імперії. Одначе, свідомість Церкви знайшла унікальні формули-рішення сприйняття означеної проблематики. Тож на часі бентежить вже інше — а саме, зокрема, технологічна профанація сенсів ікони, яка мала би бути витвором, щонайменше, живої душі. Власне, це стосується також і новітніх технологій поширення текстової інформації…  

Отож, чим саме є сьогодні, зокрема, ікона, виготовлена у спосіб технологічної імітації живопису, для віруючої людини? Що спільного сьогодні є між церковною індустрією поширення іконографії, її сприйняттям, і процесом світоглядного становлення сучасника?

Це питання стосується зміни свідомості особистості. Ми вже не спроможні до цілісного способу сприйняття дійсності. За час трансформації осягнення змістів, коли вони стали аморфно-відносними, людина також і в релігійному середовищі була змушена імітувати явище власної пізнавальної екстатики у спосіб продукування критеріїв розуміння альтернативної реальності культового простору. Найперше, це явище позначилося на сакралізації останнього у якості особливої буттєвої наявності, яка виокремлена з профанної царини.

Означена тенденція особливо притаманна православному світогляду, який має особливу філософію часо-просторового розгортання констант сприйняття дійсності. Наявність «канону часу», який постає у вигляді служіння добового та інших календарних циклів, які мають культово-ізольовану значимість сакралізації часо-простору в якості своєрідного «приношення»-умоглядної проскомідійності людської буттєвості, — отож, «канон часу» (теж своєрідна "ікона"-образо-символ) дає підстави розглядати унікальне поставання феноменології культової реальності з позицій пізнавального дискурсу.

Все «щось означає». Мова таїни символів промовляє до профанного світогляду своїми невичерпними перманентно-смислопродуктивними сенсами. Людина занурюється в космологію культового простору з позицій многомірно-структурованих процесів декодування умоглядних понятійних категорій в контексті традиції віри. Для прикладу, преподобний Макарій Єгипетський пропонує розглядати акт виходу Ізраїлю з полону Єгипту у якості припинення служіння душі гріху. Відтак, в означеному інформаційному посилі, який має образно-умоглядні характеристики, міститься пласт осмислення історичного контексту буттєвості у форматі містико-аскетичної царини осягнення людиною власного життя.

Означені тенденції притаманні в цілому православно-візантійській богослужбовій спадщині. З цих позицій людина має бути виокремленою в своєму часово-просторовому триванні з формату профанності у спосіб застосування семіотичних, (знакових), та інших семантичних, (смислових) ізоляторів розгортання сенсопродуктивного тла осягнення дійності.

МАГІЯ СУСПІЛЬСТВА

Власне, саме на цьому ґрунті в християнській традиції з'являється вимір культивування магічного світогляду обивателів, який широко розповсюджується, зокрема, навіть в сучасній літературі. Адже виокремленість із царини профанного життєво-свідомісного циклу породжує нестабільність координат сприйняття власного особистісного уприсутнення. Людина, з позицій феноменології культового часо-простору, починає перебувати в альтернативному вимірі значимостей життєвості. Реальність втрачає свою прогнозованість, адже в неї втручається інша стабільна дійсність розгортання культового дійства, яке заміщає собою у своїй сенсопродуктивності профанні буттєві акцентуативні складові.

З усією очевидністю, розгортання часово-просторового символьного тривання процесу осягнення буттєвого тла в культовому просторі починає ототожнюватися свідомістю обивателя зі своєрідною «вищою магією» Творця. І саме із цих глибин має своє походження в цілому, притаманне суспільству, магічне осягнення підходів до релігійної, і не тільки релігійної, царини.

Власне, занурення в альтернативні світоглядні інформаційні формати свідомості людини шляхом переконструювання базових констант осягнення реальності — це вповні очевидний спосіб сприйняття та засвоєння будь-якого відносно-самодостатнього явища культурно-цивілізаційного побутування особистості.

Одначе, слід брати до уваги той факт, що традиційний ортодоксальний культ, з усією очевидністю, увібрав у себе найкращі взірці ієрархічного комплексу естетико-звичаєвої апології конструювання світоглядних координат свідомості. Означений факт легко простежити, якщо ми долучимося до огляду творчої спадщини видатних віруючих композиторів чи художників-іконописців, або майстрів сучасності й минувшини, а також герменевтичної літературної спадщини праць отців Церкви.

ІМІТАЦІЯ АЛЬТЕРНАТИВИ ІЄРАРХІЇ

Одначе, сьогодні ми живемо у світі підмін. Технологічні принципи імітації не тільки форм і барв неживих конструкцій привертають увагу. Нині ми причетні також і до імітації смислів. Людина, яка засвоїла засоби моделювання альтернативних многомірних інформаційно-значимих критеріїв координат осягнення реальності, залюбки послуговується означеними принципами з метою структурування свідомості з позицій власного, або інституційно-делегованого авторитетного постулювання. «Магія інформації» нині — всюдисуща. Брендова індустрія, зокрема, породження попиту та пропозиції статусних (вважаймо умовно-ієрархійних атрибутів) аксесуарів, а також творці корпоративних міфологем-ідеологем пропонують обивателю велике розмаїття власних унікальних засобів конструювання критеріїв світогляду, а відтак, певної перманентно-упередженої позиції щодо сприйняття явищ дійсності. Інакше означений процес можна назвати явищем  «творення альтернативної світоглядної ієрархії».

Особистість нині переживає кризу власного вибору численних парадигм постулювання умовної коректності світоглядних орієнтирів.

Одначе, традиційна релігійна світоглядна парадигма ще зберігає змогу многомірно-поглибленого структурування світогляду та інженерії відношення до суспільно та особистісно значимих пріоритетів.

У свою чергу, технологічна імітація інформаційних посилів, у тім числі смислопродуктивного «о-речнення» відомих взірців-мистецьких витворів, подібно до ікони Святої Трійці преподобного Андрія Рубльова, яка сьогодні може бути виготовлена з використанням відповідної техніки продукування у вигляді невеличкого фрагменту із паперу та пластикового пакування, творить ефект вторгнення ієрархічно-сакрального простору в профанно-звичаєвий, побутовий з відповідним процесом зняття меж сакральної ізоляції релігійної складової феноменології особистісного сприйняття. Означений процес, власне, є своєрідно-кризовим для традиційної умовно-кастової спільноти, яка актуалізує свій вимір реального існування в «каноні часу» — сакралізації профанно-буттєвого існування людини…

Отож, технологічна імітація «о-речнених» інформаційних посилів-складових культової практики поставляє на конвеєр узвичаєного ізольовано-священне. Це загальна тенденція закономірностей вибудовування нової моделі розмаїтості конструювання альтернативних світоглядних координат людини у форматі відкритого суспільства… Означена тенденція призводить до втрати свідомісних ізоляторів-відчуття «святині» обивателем, який все глибше занурюється в маркетингово-продуктивний системний аналіз альтернатив світоглядних концептів, до яких відтепер належить також і релігійна складова життя особистості.

Якщо для Московської Русі нині є проблемою таж таки кастова ангажованість ієрархічного устрою церкви, що створює перешкоди для повноцінної корпоративної комунікації, для Київської-української Русі постають, з позицій євроінтеграційних процесів, інші виклики. А саме, зокрема, — проблематика сприйняття людиною світоглядної профанної імітації смислопродуктивних установок у середовищі наявності конкуруючих корпоративних альтернативних ціннісних значимостей, які творять власні унікальні ієрархійні структури означення особистісних пріоритетів.

Така реальність у цілому запускає процеси нівелювання ролі традиційної матриці цезаре-папістського устрою ортодоксальної християнської спільноти, вимагаючи від неї новітніх способів реагування на означений стан справ. Так чи інакше, але виключно молитвою та аскезою, обрядженням коштовних культових форм, навряд чи можливо сягнути виміру набуття суспільної впливовості православному світоглядному інституту в умовах поліконфесійного плюралізму.

Отож, разом з відношенням обивателя до ікони, т. б. мовити «теології у фарбах», до значення многомірної літературної спадщини Церкви тощо, змінюється також і суспільство. Як відреагує церковна спільнота на означений стан справ? Вповні очевидно, — це буде природний суспільний формат перегляду відповідних значимостей і значень з позицій новітніх викликів.

Вooknet.com