Не такі страшні адвентисти, як їх малюють

Потрапила мені до рук книга «Бот. Атакамська криза» відомого українського письменника Макса Кідрука. Зважаючи на мою небайдужість до фантастики ще відтоді, як колись прочитав книжки Братів Стругацьких «Важко бути Богом» та «Пікнік на узбіччі», оминути цей твір було тяжко. А враховуючи, що творчість Кідрука давно цікавила, взявся за читання щойно книжка потрапила до рук.

Потрапила мені до рук книга «Бот. Атакамська криза» відомого українського письменника Макса Кідрука. Зважаючи на мою небайдужість до фантастики ще відтоді, як колись прочитав книжки Братів Стругацьких «Важко бути Богом» та «Пікнік на узбіччі», оминути цей твір було тяжко. А враховуючи, що творчість Кідрука давно цікавила, взявся за читання щойно книжка потрапила до рук.

І вже на самому початку перечепився через слова, що шкрябнули по серцю. На тлі захопливого сюжету, гарного опису місцевості південної Америки та досить інформативної подачі, ця цитата була як ложка дьогтю, залишивши неприємний присмак при подальшому читанні.

Далі див. тут